Труднощі подолання гір лишилися позаду. Перед нами — труднощі руху рівниною.
Бертольт Брехт, німецький письменник, драматург, громадський діяч.

Оса на жвавому місці

19 жовтня, 2012 - 00:00

Осінь того суботнього дня так роззброювала своєю природністю, просоченою сонячною добротою, що навіть здалося: вона відзначає своєрідний день ангела. Рано-вранці поспішала на метро «Хрещатик»: хотілося швиденько кинутися на ринок, швиденько скупитися, щоб день у клопотах не пройшов. Раптово відчула себе мало не Незнайкою на Місяці. Зараз поясню. Живучи в центрі міста, від якого максимально віддалені всі доступні ринки, де ціни завжди набагато вищі, ніж у інших районах, раптом побачила скатертину-самобранку, накриту між ремонтованим універмагом та станцією метро «Театральна». Певна річ, до наміченого ринку не дійшла — вирішила побачити ярмарок на жвавому місці. У моєму списку немає системи, але все, що бачила, було набагато привабливішим, причому не завдяки косметичним прийомам, а від народження. Наприклад, томатні пасти і соуси зі Скадовського радгоспу, де помідори все літо «їдять» сонце на перше, друге і третє — навіщо їм хімія. Місткі банки продавали по 10 гривень, і вони мелькали перед очима, прямуючи до сумок покупців. Гречка смажена і несмажена, врожаю цього року, по дев’ять гривень розкуповувалася прямо з мішків, причому пенсіонери (і не лише вони) брали по сім-вісім кілограмів відразу, складали у візки і задоволені йшли далі. Адже з гречкою взимку не пропадеш, а в магазинах дізнатися рік народження пропонованої крупи важче, ніж вік пані, що молодиться. Зазвичай вказують лише дату розфасовки. Це все одно що одягнув нову сукню, можна й 16-річну із себе вдавати. Корольки з Грузії йшли за ціною слив, тобто в 2,5 рази дешевше, ніж навіть на найдемократичніших ринках. Щоправда, таких у Києві не знаю, хіба що оптові. Понад усе вразив мед із Черкащини. Красувався він на прилавку великими голівками, і оскільки люблю гречаний, то спробувавши, відразу простягла гроші й записала контактний телефон продавщиці Тетяни, однієї з власниць сімейної пасіки. Мед по сорок гривень за кілограм і такої якості мені трапився в Києві вперше.

Ціновий сегмент, звичайно, розпалював, але ж і більш важливе було — продавщиці переважно не перекупники, товар свій — чистий, яскравий підготували, ніби до першого балу — все ж у центрі столиці пропонується. Найбільше запам’ятався юний продавець із Хмельницької області. У нього гречка, квасоля, шипшина були відмінні, але особливо — яблучна сушка. Моя тітка різала і сушила, погляньте на кружечки — через них сонце просвічується, — пояснював він. І дійсно, вони світилися якоюсь особливо здоровою чистою жовтизною і були настільки легкими, що на кілограм отримала цілий важкий мішечок. Та й продавець нібито чесний, поділилася думкою з жінкою, що стояла поруч. Хлопець почув це «нібито» і обурився — що означає нібито, можете переважити. Я лише усміхнулася, заспокоївши його. То хіба у вазі справа? Чесність — таке широке поняття, до якого належить і власне задоволення від чітко контрольованих доходів, і те, що про твій мініатюрний приватний всесвіт, волею випадку що осіла в центрі столиці, хтось подумав і підвіз товар прямо до будинку такої зрілої соковитості і в такій різноманітності, що здалося — накрили шведський стіл. Ціни як для Києва, повторюся, були дуже ласкавими. До того ж можна було і помилуватися врожаєм. Ось і я задивилася на качани капусти, які красувалися в своїх природних «спідничках». Щоправда, капусту могла одягнути лише на голову, як капелюх, або нести, як жінки в гірських селищах уміють нести глечики. Сумка вже тягнула до землі, а якась первісна жадібність усе не затихала. Правильно кажуть, форма — це єство, яке з віком спливає на поверхню. Ось і моє справжнє єство підказало — варто швидше віднести свій надважкий товар додому і повернутися сюди знову. Не брешу — зробила це тричі. Потім сіла в парку, переправивши себе і вантаж останньою ходкою, і подумала — такий азарт був у мене, пам’ятаю, на Ейфелевій вежа. Тоді всі туристи піднімалися вгору на ліфті, аби помилуватися краєвидом, я ж — двічі туди і назад пішки. Навіщо — не знаю. Мабуть, інтуїтивно намацала слід насолоди, більш характерний, інший на дотик, по-своєму сюрреалістичний. Це як історія, обрана без зайвої манірності, і водночас біг від попкорнових пропозицій. Їх, до речі, в маркетах сила-силенна. Часто виходиш з таких ошатних магазинів, начитавшись на етикетках різноманітних приваблюючих обіцянок, а вдивишся у дрібний шрифт — у продукті майже одні «єшки» та інші недружні домішки. Виходиш все одно з покупками (на це і розраховано), але настрій не з кращих, коли даремно, не на користь, гроші витратив. З ярмарку йшла так активно, відчувала себе вельми успішною і це від такої звичайної операції. Адже й селяни хочуть зустрітися зі мною і такими ж покупцями, та між нами зажерливі посередники, і завжди вони прагнуть продати себе дорожче, усістися на золоту полицю. На щастя, наше право — не купувати часто морально прострочений товар. На ярмарку було дзвінко, бадьоро проживати момент, і ніхто не говорив про вибори, що само по собі вже було релаксом. Як мовиться, унція дії вартує фунта слів. Відчувай момент — підказувала уява — слухай і відповідай, адже емоційна пам’ять — вже творчий процес. Тут вже й мускульна, та ще в якому об’ємі, моментальна комунікація, як буває на торжищах, і як результат — активізація внутрішньої енергії. Майже за Станіславським.

Побачивши в Пасажі розвішану на мотузці постільну білизну з приколотими до неї записками, звичайно, підійшла. На одній з них прочитала: «Я хороший і цілком натуральний і нікому не завдаю шкоди». Виявляється, тут проходив тиждень екологічного споживача-2012. Консультант Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86» пояснювала публіці, що пральні порошки, наприклад, не повинні містити хлор, сульфати, силікати, аміак, бор. Запам’ятала, що сильний аромат (особливо для прання дитячих виробів) досить шкідливий, користуватися краще пральними засобами у вигляді гранул, і ще дуже важливо — використовувати порошок удвічі менше, ніж рекомендують. Виробникам це не вигідно, але наша обізнаність підвищить опірність до всіляких запрограмованих недомовок.

Фосфати повністю заборонені, або їх наявність обмежено до 2-5% у більшості розвинених країн. У середині 2013 року пральні порошки з фосфатами зникнуть з полиць усіх магазинів країн ЄС, хоча в більшості з них різні обмеження були запроваджені ще раніше.

В Україні ж ліміту на фосфати в порошках немає. Все, що у нас виробляють або імпортують, містить фосфати в кількостях, небезпечних для здоров’я та навколишнього середовища. Вже розроблено низку законопроектів, які мають перешкоджати такому процесу, але поки що це лише спроби поліпшити ситуацію.

Отже, автор записки просто не знає, що він теж шкодить собі і природі, адже напевно порошки, як і у всіх, входять в перелік обов’язкових покупок.

Мабуть, аби день медом не здавався, мене раптом навіщось укусила осіння оса. Щоправда, мляво якось, без літньої пристрасті, але боляче. Отож, додому вже час, адже придбаній індичці, меду, овочам варто подарувати смачне продовження, та й про порошки подумати.

А все ж гарна була капуста...

Людмила ЗАСЄДА, спеціально для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ