Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Особистості з... особливостями

В дитсадках Києва створюються групи, у яких здорові діти виховуються разом із інвалідами
24 березня, 2011 - 00:00

З нагоди Міжнародного дня людей з синдромом Дауна, який відзначався 21 березня, дошкільний навчальний заклад Оболонського району міста Києва презентував модель інклюзивної дошкільної освіти для дітей із синдромом Дауна. Якщо просто — то це включення особливих дітей в середовище здорових однолітків. Нагадаємо, що синдром Дауна — це генетичний стан, який пов’язаний з наявністю в клітинах людини зайвої 47-мої хромосоми (вона обумовлює прояв ряду фізіологічних особливостей, внаслідок яких дитина буде повільніше розвиватися та трохи пізніше за своїх однолітків проходити етапи розвитку).

За статистикою управління освіти Оболонського району Києва, в Україні щороку народжується близько 400 дітей із синдромом Дауна, всі вони можуть бути повноцінними членами суспільства за умов якісної ранньої педагогічної та психологічної допомоги. У Великій Британії майже кожна особлива дитина іде у звичайну загальноосвітню школу. «Тривалість життя людей з генетичними відхиленнями впродовж останніх 20-ти років суттєво зросла і становить понад 60 років», — підкреслила професор Сью Баклі, директор науково-дослідних програм фонду Down Syndrome Education International.

Кожен рік протягом експерименту, який триває з 2007 року, у київських дитячих садках №662 та №291 працювало і працює три інклюзивні групи. В кожній групі — 15 дітей, з яких троє з синдромом Дауна, а решта — без генетичних відхилень. У кожній групі працює команда фахівців, які надають ранню педагогічну допомогу: ця команда включає двох вихователів, дефектолога, логопеда та психолога. Групи мають три форми роботи: групову, в якій функціонує переважна більшість дитячих садків, індивідуальну та роботу в підгрупах.

Навчально-виховний процес включає разом із усталеними методами навчання також і сучасні психологічні технології, такі як піскова та ігрова терапії, логоритміка. Піскова терапія — це унікальна можливість пізнавати власний внутрішній світ за допомогою спеціального дерев’яного ящика чітко визначеного розміру — пісочниці та набору дрібних іграшок. Практика використання піскової терапії стосується саме дітей із мовленнєвими, афективними та поведінковими порушеннями як невербальний вид терапії, який має на меті надати дитині відчуття безпеки перебування в середовищі. Метою ігрової терапії є надання можливості дитині у формі гри послабити свої переживання, дати вихід нагромадженим негативним емоціям, сформувати оптимальні навички спілкування та взаємодії.

Завдяки співпраці з львівським центром «Джерело» батьки дітей, які взяли участь у експерименті, також включилися в освітньо-виховний процес. За програмою «Батьки для батьків» вони пройшли первинну реабілітацію у Львові. Освітні програми спрямовані на позбавлення соціальної ізоляції сімей з особливими дітьми, головною метою є визнання і прийняття дітей з синдромом Дауна членами суспільства шляхом перебування їх у дошкільних навчальних закладах нарівні з іншими дітьми.

Здоровим дітям навчання разом з дітьми з синдромом Дауна також корисне. Такі діти виростають особистостями, які з дитинства приймають особливості інших, стають толерантнішими до людей з вадами, що становить основу цивілізованого суспільства.

Зі слів батьків, найголовніше, що дає інклюзивна група особливим дітям, — це шлях знайти себе в звичайному суспільстві. Цього не навчить найкращий вчитель, а тим більше спеціальний заклад, та й батьки позбавлені гострого відчуття моральної втоми від повсякденного побуту.

КОМЕНТАРI

Юрій ПЕТРЕНКО, керівник ГО «В дитячих долонях»:

— Інклюзія — це включення дітей з особливими потребами, в даному випадку — із синдромом Дауна у педагогічний процес у звичайних дошкільних навчальних закладах. Також це й підготовка ѓрунту, умов для того, щоб дитина, яка приходить у цей світ з певними особливостями, відчувала себе комфортно. Така модель функціонує в цивілізованих країнах, хотілося б, щоб вона також функціонувала і в нашій країні. Потрібно, щоб держава робила кроки назустріч. Будь-яка дитина являє собою особистість, тому ми повинні ставитися до неї з повагою. Із народження дитина має право на життя, на турботу, на любов.

Лариса СІДЄЛЬНІК, представник Всеукраїнського благодійного фонду «Крона»:

— Модель інклюзивної дошкільної освіти для дітей з синдромом Дауна — це приклад плідної співпраці громадської ініціативи, яку підтримали органи місцевої влади. Це дуже унікальний приклад, гідний наслідування. Батьки, вихователі, громадські організації, працівники бізнесу, міжнародні та місцеві донори спільними зусиллями допомагають дітям із зайвою хромосомою отримати навчання. Ця модель є важливою підтримкою в період кризи, адже, на наше глибоке переконання, доступ до освіти є однією з передумов усунення подальших проблем. В майбутньому вона допоможе людині стати менш залежною від різної соціальної допомоги. Чудове рішення — зробити фінансові та інтелектуальні інвестиції в навчання, в те, щоб особлива людина мала можливість розвиватися в інтегрованих умовах, поряд із своїми однолітками. Я бажаю цій моделі інклюзії не лише тривати далі, а мати розвиток. Найголовніше, щоб дітки, які навчалися в інклюзивних групах, мали можливість після виходу з дитячого садочку піти в школу. На жаль, сьогодні це становить величезну проблему. Я сподіваюся, що держава нас зрозуміє. Це не такі великі кошти, вони знаходять, як виділити ці кошти для своїх потреб, я думаю, що знайдуть і для того, щоб виділити їх на своїх маленьких співгромадян.

Надія ТЕНТРИЧКО, Національний медичний університет імені Олександра Богомольця, кафедра загальної медичної психології та педагогіки:

— Національний медичний університет дозволив нам не тільки науково обґрунтувати психологічний супровід, а й створити методику такого супроводу у вигляді ігор та різних дидактичних завдань, методичних розробок для вихователів і психологів цих груп, щоб їм легше було працювати. Я вважаю, що головним завданням є просвітницька діяльність. В нас навчаються тисячі молодих людей, і коли ми розповідаємо про це своїм студентам, вони пишуть курсові роботи, вони приходять у дитячі садочки волонтерами, допомагають вихователям проводити різні ігри з цими дітками. Я думаю, що це теж величезний внесок для того, щоб дітки влилися в соціальний простір. Толерантність з боку дорослого дуже важлива, адже саме ми, дорослі, вносимо в їхні душі, що хтось інакший від тебе. Необхідно починати з нас, дорослих, для того, аби щось змінити.

Костянтин ГОНЧАРОВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments