Останнi свiдки «німецького кварталу»
Ми з’ясовували, які шанси на збереження мають будиночки, зведені наприкінці 1940-х років у Києві на лівому березі Дніпра
«Німецький квартал» — місце контрастів. Поруч зі «свічками» на 25 поверхів стоять двоповерхові старенькі будиночки з ліпниною на стінах та обплетеними хмелем балконами. Це — місце з історією. Наприкінці 1940-х років військовополонені німці, румуни та угорці побудували поблизу сучасної станції метро «Чернігівська» затишне містечко. Сьогодні цей район — територія роздумів. Чи мають право на життя останні побудови історичного кварталу — кілька десятків споруд, більшість з яких — в аварійному стані?
«БУДИНКИ ЗНОСИТИМУТЬ У ТРАВНІ»
Думки збиралися докупи безпосередньо на «Чернігівській». Запитали перехожого, що виявився місцевим жителем, чим зараз живе «німецький квартал». Мовляв, є петиція на сайті Київської міської державної адміністрації з вимогою зберегти його як історичну пам’ятку, хоча такого статусу будинки не мають. Та чи підтримують цю ідею «квартальці»?
ПОПРИ ЗОВНІШНЮ ЗАНЕДБАНІСТЬ, КВАРТАЛ ЗБЕРІГАЄ ОСОБЛИВУ АВТЕНТИЧНУ АТМОСФЕРУ. ЙОГО НАВІТЬ РЕКЛАМУЮТЬ ФОТОСТУДІЇ ЯК МІСЦЕ ДЛЯ ЕКСКЛЮЗИВНИХ ЗЙОМОК
«Ці будинки немає сенсу реставрувати. Вони, як кажуть, такі, що дверима не гупай. Їх лишилося відсотків з десять. Ті, що ближче до трамвайних колій, у травні зноситимуть, на рівні цих новобудов ставитимуть інші, — розповідає пан Олексій. Чоловік отримав нове житло в одній із тутешніх новобудов, квартиру дало місто, коли його старенький будинок ішов на знесення. — А он сарайчики стоять, їх постійно підпалюють. Це ж кожен мешканець квартири тут мав по комірчині! Зараз їх часто палять — думаю, умисно».
«БУДУВАЛИ ВОНИ ДОБРОТНО»
Двері в один із будиночків були прочинені, на другий поверх ми піднялися дерев’яними сходами. Усі квартири тут здають в оренду приватним фірмам. Стеля у грибку, на стінах об’яви та плакати.
У цьому будинку раніше купувала насіння для рослин інша наша співрозмовниця — Інна Олександрівна. Живе у цьому районі років з 50, коли була дитиною, бачила, як німці будували це житло. «Хоч була в окупації і знаю, хто такі німці, але вони робили ці будинки добротно. Ми зграйками збирались і дивились, як вони замішують будівельні розчини, — згадує Інна Олександрівна. — Але ж ніхто не доглядає зараз за цими будинками. Моя знайома живе в одному з них, то вони самі скидалися грошима та робили ремонт, бо нікому ж нічого не треба».
ВІД «НІМЕЦЬКОГО КВАРТАЛУ», АБО СОЦМІСТЕЧКА ЗАЛИШИЛОСЯ ДВА-ТРИ ДЕСЯТКИ СТАРИХ БУДИНОЧКІВ. БАГАТОПОВЕРХІВКИ ПОСТУПОВО ВИТІСНЯЮТЬ КОЛОРИТНЕ ЖИТЛО
Будинки з ремонтом тут помітно вирізняються: фасади не пошарпані, є навіть євровікна. Споруди, що чекають ремонтів від міста, вражають занепадом і якимось непідкупним шармом. Тут тріщина на всю стіну — а з іншого боку саморобний дашок над дверима із залізними витинанками. На першому поверсі вікна забиті дошками або затулені газетами, а на другому — життя вирує, хтось вивішує прання чи відчиняє кватирку.
КРАЩЕ — ЗНОСЯТЬ, АВАРІЙНЕ — ЗАЛИШАЮТЬ
Сонячна погода повідчиняла навстіж двері у багатьох під’їздах. В одному з них нас із фотокореспондентом помітили господарі. «А не хочете зайти всередину? Подивитесь, як ми живемо?», — запитала пані Віра. Разом із сусідкою Людмилою показали кімнату-пральню: нещодавно тут випало вікно, жеківці його замурували, та й потому. Умови не те, щоб жахливі, скоріше, антисанітарні. Ванна, якій уже років 20 — 30, понизана плямами іржі, а іншої у будинку немає, труби у плісняві.
«Вода тече просто по стінах. У мене в кімнаті стіна, як бочка, набрякла від вологи, на другому поверсі живуть слимаки, щороку міняємо шпалери. Я живу тут практично з народження, коли мені було півтора року, мамі дали тут кімнату. Стою на квартирному обліку вже 35 років, і зараз перспективи жодної нема, куди ми не зверталися, скрізь кажуть: чекайте», — розповідає Людмила.
Пані Віра пояснила, що їхній будинок ще за часів зведення вважався тимчасовим, тому зараз тут такі жахливі умови. Але відселяють чомусь насамперед не звідси, а з більш-менш хороших осель.
«НЕВИВЧЕНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КИЄВА»
Найбільше ріжуть очі контрасти «німецького кварталу». З майже дачного дворика, де і клумба, і обідній столик, і саморобна дитяча гірка, за кілька метрів убік потрапляєш у світ «кам’яних джунглів»: сучасна багатоповерхівка, припарковані автівки, жодного зеленого кущика. З роками колоритний квартал перетворюється на ще один сучасний спальний район Києва. Лівий берег столиці втрачає чи не єдину історичну оазу.
Слушну думку висловив «Дню» києвознавець Михайло Кальницький: перш ніж щось зносити, треба визначити, яка цінність цього кварталу, в якому стані будинки та як їх можна вписати у сучасну архітектуру міста. «Якщо знайдеться хоча б якась можливість зберегти квартал, треба це зробити, — переконаний історик. — Думаю, не всі кияни знають про цю місцину взагалі. Та це історичний потенціал Києва, який не варто зменшувати. В Європі існує практика, коли будинки малої та середньої поверховості, котрі вважаються цінними, пристосовують до сучасних умов, і вони виглядають досить ефектно. Може, коли йдеться про будівлі, яким 300 — 400 років, то і цінність більша. Але не можна казати, що як будинок застарілий, його треба знести — і крапка».
КВАРТАЛ ІЗ КОЛОРИТОМ
На думку Тетяни Лютої, заступника генерального директора Музею історії Києва з наукової і фондової роботи, «німецький квартал», безперечно, має історичну цінність, питання у тому, як нею розпоряджається місто. «Ці будинки складають певну картину Києва. Вони мають свій колорит, але інша справа — як вони вписуються в контекст забудови міста. Тут не стільки науки, скільки політики», — вважає Тетяна Люта.
Очевидно, політика міста щодо «німецького кварталу» — знести і забудувати новим. Влада не дбала про нього роками, останні ремонти тут були ще на початку 1980-х років. Тож цілком зрозуміле бажання мешканців якнайшвидше отримати нове житло. Але зруйнувати значно легше, ніж зберегти. «Родзинка» у старого кварталу є, просто ніхто не хоче нею смакувати.
