Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Острозька академія → 19.01.19

24 січня, 2012 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Початок на стор. 1-а ШПАЛЬТА

І наша концепція виправдана тим, що на ринку праці попит на випускників Острозької академії дуже високий. Не зважаючи на те, що минулий рік був досить складним з точки зору працевлаштування, 91% випускників академії працевлаштовані за своїм фахом. Тому на найближчі роки наш університет — це п’ять-сім тисяч студентів максимум.

Ну і, звичайно, наше першочергове завдання — це залучення фахівців. На сьогоднішній день 80% викладацького складу Острозької академії — це кандидати, доктори наук з тих спеціальностей, які вже відкриті і функціонують. Але ми будемо відкривати нові спеціальності — медична психологія, ядерна фізика, прикладна математика... Як бачите, в ці роки ухил будемо робити на точні і природничі науки. А для цього нам потрібні фахівці, і головне — молоді фахівці. Ми, безперечно, цінуємо досвід, але для того, щоб поставити ці спеціальності на належний європейський рівень, нам потрібні темперамент, бажання працювати і працювати по-новому, пов’язувати теорію з практикою. Це під силу людям з новим типом мислення. Щоб залучити талановиту молодь, їй треба щось запропонувати. Принаймні достойний рівень життя. А це, як мінімум, квартири, відповідна заробітна плата і умови для роботи.

Крім того, ми працюємо над рейтинговими показниками. Хоча... Ви знаєте, відверто кажучи, в Україні надто захопилися рейтингами і тим, щоб за будь-яку ціну потрапити на перші місця або хоча б просто до списку. А між тим, у світі є чимало університетів, які не подаються на ці рейтинги взагалі, і при цьому є дуже авторитетними. Наприклад, Лондонська школа економіки. Ви не знайдете її в рейтингах, але вона одна з найкращих у світі з підготовки економістів. Так, Гарвард — один з перших в рейтингах, але чи рейтинги спрацювали на його авторитет, чи навпаки? Суть не в гонитві за рейтингами, а в якості підготовки фахівців.

Ще одне. Українська вища школа має архіважливе завдання, яке не можуть врахувати ні світові, ні національні рейтинги. Це виховання. Епоха безконтрольного накопичення капіталів, неякісний медіа-контент зробили свою справу — відбулася абсолютна меркантилізація свідомості. Не даремно Острозька академія стільки уваги приділяє християнській етиці. Треба працювати над активними формами виховання. А як це зробити адекватно сучасним умовам і викликам доби — це завдання найближчого часу.

— Сам факт звільнення і призначення ректора міністерством суперечить європейському поняттю автономії університетів.

— Справді, якщо ми говоримо про університетську автономію, ректор має звільнятись і обиратись колективом університету. Міністерство може оцінити тільки якісь окремі показники, але чиновники не живуть в університеті і не бачать реальних змін, які відбуваються, — це знає тільки колектив. Тому має бути так — закінчується термін перебування ректора на посаді, в центральній пресі оголошується конкурс на заміщення посади ректора, створюється комісія, яка розглядає документи, претенденти викладають свої програми (в першу чергу, перед колективом), за них відбувається голосування. І все. Той, хто набирає 51% і більше голосів автоматично стає ректором, і немає навколо цього більше жодних проблем. Так мало би бути. Інша справа, що цей процес мав би бути досконалим, і його чесність і прозорість не піддаватися сумніву.

— Подібну до вашої ситуацію зі звільненням і перепризначенням за останній час довелося пережити декільком ректорам. Часом це викликало великий суспільний резонанс, як, скажімо, у випадку з ректором КПІ Михайлом Згуровським. Ректори перебувають в залежності від рішення чиновників. Як це поєднується з поняттям академічної гідності?

— Мені важко говорити в кожному конкретному випадку. Якщо йдеться про Михайла Згуровського, то я можу з упевненістю сказати, що ця людина гідна бути ректором. Він це довів, стільки часу успішно керуючи таким великим колективом. Які причини того, що один є виконуючим обов’язки кілька днів, другий — місяць, а третій — ще довше... Думаю, це ще одна недосконалість законодавства. Мотивація міністерства в тому, кому скільки бути тимчасово виконуючим обов’язки, мені невідома. Але цей «підвішений» стан ректорів однозначно впливає негативно — по-перше, на саму людину, до посади якої додається ця частинка «в.о.», по-друге, на колектив, який так чи інакше обговорює це питання, і починають з’являтися якісь негативні думки. Цю соціальну напругу я відчув на собі.

Щодо мого призначення, то треба сказати, що міністерство позитивно поставилося до моєї кандидатури. І коли підписували контракт, то вустами і міністра, і заступника, і начальників департаментів було сказано, що Острозькій академії й надалі будуть надавати допомогу у відродженні, оскільки це освітянська святиня України. Я дуже радий, що знайшов таке порозуміння з міністерством.

— Маємо зараз на розгляді вже третій варіант законопроекту «Про вищу освіту». Свого часу в коментарі «Дню» ви сказали, що до цього третього варіанту у вас уже загалом зауважень немає. Але це було до вашого переобрання, яке показало формальність багатьох процедур. Можливо, зараз варто вийти з ініціативою, щоб все-таки продовжити роботу над удосконаленням майбутнього Закону «Про вищу освіту»?

— Будь-який закон можна доопрацьовувати до нескінченності. Тому що життя не є сталим. Але думаю, що закон нарешті вже мусить бути ухваленим. Епопея з ним триває так довго, ми так багато про нього говоримо, що починає працювати зворотний ефект, і ці безкінечні дискусії вже самі по собі негативно впливають на систему освіти. Ми на тому етапі, коли потрібна конкретика. Принаймні в цьому третьому міністерському законопроекті чимало позитивів. Так, там були суперечливі й навіть негативні моменти. Але треба віддати належне розробникам: вони реагували на зауваження. Наразі я можу сказати: мені не подобається те, що залежно від кількості спеціалізованих учених рад визначатимуть статус університету. Це призведе до того, що лише декілька вишів набудуть статусу класичного університету. Більше того, це будуть виші Києва, Донецька і Харкова. І я не впевнений, що навіть якийсь із львівських університетів буде класифіковано як класичний у зв’язку з цією вимогою. Навіть цей факт свідчить про те, що законопроект потребує вдосконалення. Але ті позитивні положення, які закладено в ньому, — це поштовх до європеїзації української освіти. Навіть сам процес обговорення майбутнього закону, у якому взяли участь ректори, професори, студенти, громадськість, уже наближує нас до європейських норм.

Думаю, основою мав би бути все-таки міністерський законопроект. Він повинен бути доповненим раціональними положеннями з інших пропозицій незалежно він політичних сил, які їх пропонують. І треба його ухвалювати. Бо цей процес надто затягнувся.

— Нещодавно львівська громада бурхливо обговорювала той факт, що будівництво корпусу Українського Католицького Університету фінансує Дмитро Фірташ. Державним вишам бюджетного фінансування також не вистачає, і тут кожен шукає свій шлях отримання додаткових коштів. Як уважаєте, чи має смисл репутація мецената, який має намір фінансувати освіту, і його грошей?

— Почну з того, що фінансування справді недостатньо. Будь-які дірки нам пропонують латати спецкоштом. А це потреби бібліотек, бо на них держава не виділяє грошей, ремонтні роботи... Зараз ми будемо змушені ці спецкошти направити на оплату енергоносіїв у зв’язку з їхнім подорожчанням. Зрозуміло, що частина ректорів змушена поповнювати бюджети за рахунок пожертвувань. У тому числі й Острозька академія. Не скажу точної цифри, але на розвиток академії ми залучили вже десятки мільйонів гривень від фізичних осіб. І тут ще питання: хто більше виділив грошей на відродження Острозької академії — держава Україна чи громадяни (причому не тільки України). Я щасливий, що до розбудови нашого університету долучилося багато порядних людей. Це Любомир Буняк. Це Олег Каштан.

Серед українських меценатів також із гордістю можу назвати Віталія Гайдука і його родину. Кожен студент в академії знає ім’я Віталія Гайдука. Чому? Тому що автобус, яким їздять студенти, подарував Гайдук, обладнання в бібліотеці, якою щодня користуються, куплено коштом Гайдуків, оригінал Острозької Біблії також подарував Гайдук...

Якщо людина дає гроші на освіту, їх треба брати. Ким би не була ця людина. Як на церкву чи на лікарні. Бо ці гроші підуть на благо суспільства. Навпаки, це дуже добре, що українські багатії прагнуть перейти з розряду олігархів у розряд меценатів. Це значить, що ми на новому етапі розвитку.

Інша річ — як буде використано ці кошти. Канадійський мільйонер Ераст Гуцуляк уже кілька років підтримує нас і фінансує будівництво гуманітарного корпусу, тому що він бачить: гроші, які перераховує, йдуть за призначенням. Меценатство — це ще й питання взаємної довіри, що теж дуже важливо для українського суспільства. Це процес взаємного виховання, який ми ще не пройшли, але неодмінно пройдемо.

Зрозуміло, що таку кількість університетів, яка є в Україні на сьогодні, держава просто не в змозі утримувати. У результаті багато університетів можуть бути просто приреченими. Щоб цього не сталося, думаю, урядові варто ризикнути і провести експеримент із роздержавлення певних державних навчальних закладів. Зрозуміло, має бути розроблено чіткий механізм, що це, наприклад, буде акціонерне товариство. Я переконаний: знайдуться виші, колективи яких погодяться на роздержавлення. Державі не потрібно піклуватися про будівництва, ремонти, зарплати — це бере на себе університет. Єдине, що гарантує держава, це 30—50% державного замовлення на підготовку фахівців, які їй потрібні.

— Острозька академія пішла б на роздержавлення?

— Думаю, так. І ми, і, напевно, Києво-Могилянка пішли б на роздержавлення відразу. При цьому держава нічого не втрачає. Нехай би уряд дозволив нам протягом, скажімо, ста років виплатити вартість цих приміщень і територій. Фактично ми вже працюємо як напівприватні університети. Більшість вишів зараз заробляє спецкоштів більше, ніж дає держава. А парадокс у тому, що держава ще й не дає змоги колективам розпоряджатися на власний розсуд заробленими ними ж грошима.

— Газета «День» 2012 рік оголосила Роком «Списку Сандармоху». Перед українським суспільством досі стоїть нерозв’язане завдання: як позбутися тоталітарної спадщини? Чи готова до такого виклику українська вища школа, яка певною мірою й сама залишається продуктом тоталітаризму?

— Над українською вищою школою тяжіють ті традиції, які було закладено за тоталітаризму. У цьому немає сумніву. Але, відверто кажучи, ми просто зобов’язані зараз зберегти алгоритм освіти, закладений ще в радянський час, інакше ми остаточно зруйнуємо освітянську систему. Як показує досвід, цей алгоритм був і є досить прогресивним. Інша річ, що з тоталітарного минулого ми перетягли в освіту традиції й цінності. Вони надзвичайно живучі. Як від них відмовитись? Із точки зору психології на заміну цим домінантам треба створити сильніші домінанти, сильніші осередки збудження. За двадцять років незалежності ми не створили цільної системи виховання, яка б дала можливість формувати особистість, починаючи від дня народження й до дорослого віку. Університети не мають уявлення, кого і що вони формують. Ухвалення Закону «Про освіту» — це не реформа освіти. Це зміна підходів, форм. Реформа в освіті почнеться тоді, коли ми заговоримо про реформу моральних цінностей. А ось про цю реформу ніхто, на превеликий жаль, не говорить. Чому? До цього часу бояться визнати, що повноцінна особистість може сформуватися на основі двох категорій — моралі й національного, державного будівництва. Без цього не буде громадянина. Форми й засоби в освіті, створені в Радянському Союзі, були дуже ефективними і продуманими. Нам залишалося тільки наповнити їх новим змістом, чого ми не зробили. А вакууму не буває. У результаті через мас-медіа наш простір заповнився різноманітними нісенітницями, які формують сучасну людину. Вихід — увага до якісних ЗМІ!

Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: