Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Освіта в Козацькій державі. Та деякі аналогії

8 квітня, 2010 - 00:00

Українська історія бурхливих XVII — першої половини XVIII століть є досить багатою на різноманітні події політичного, військового, дипломатичного характеру — поразки й перемоги української зброї, успіхи й невдачі української дипломатії... Проте далеко не останню роль для відтворення цілісної картини того, що відбувалось на землях України — Гетьманщини в ті часи, відіграє важлива галузь культури — освіта. Нам видається, що досить цікавим для читача буде екскурс в реалії українського шкільництва й освіти часів України — Гетьманщини. На цьому шляху можна зробити для себе багато неординарних і досить несподіваних відкриттів....

Саме якісна та універсальна освіта була одною з головних причин того, що в ранньомодерній Європі знали й поважали провідників українського козацтва, гетьманів і старшину «Terra Cossakorum». Найвагоміший внесок у це було зроблено осередком української духовності й освіти, про який піде мова далі.

Загальновідомо, що освітнім закладом першої величини в Україні XVII—XVIII стст. була Києво-Могилянська академія, початки якої сягають 1615 р. — часу заснування школи при Богоявленському братстві в Києві. Перетворена в 1632 р. на колегію, а в 1701 р., згідно з указом російського царя Петра I, на академію, вона фактично до заснування Московського університету в 1755 р. була єдиним у Східній Європі навчальним закладом вищого типу.

Славу Могилянки творили, в першу чергу, її керівники та викладачі, серед яких було немало видатних вчених та письменників, що складали цвіт української інтелектуальної еліти того часу. Це перш за все — Сильвестр Косов, Йоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Йоасаф Кроковський, Лазар Баранович...

Впроваджені Петром Могилою у викладання науки викладалися там і пізніше. Мовою викладу була латина, залишалася і польська мова. До викладання вводилися й німецька, грецька, старослов’янська мови, пізніше — французька та російська.

Академія була рушієм перетворення, змін у традиційному світогляді, переорієнтації на наукове пізнання світу. Це стало можливим завдяки синтезу наукових надбань Заходу і Сходу Європи. Західні ідеї та доробок учених переосмислювався відповідно до потреб власної культури, її традицій, віросповідання. Було б незле повчитися цьому й сучасним вітчизняним діячам освіти, які, на жаль, здебільшого некритично сприймають доробок своїх закордонних колег, механічно переносячи його на український грунт із відповідними наслідками.

Цікаво зазначити, що в плані прийому на навчання вихідців із різних станів академія була досить демократичною установою — тут навчалися представники майже усіх станів та прошарків українського суспільства, світські люди переважали над вихідцями із духовенства. Географія місць звідки прибували на навчання до Академії студеї, була надзвичайно широкою — від Перемишля на Заході до берегів Сіверського Дінця на Сході, хоча російський цар Олексій Михайлович поставився до вихідців із Правобережної України в колегіумі різко негативно.

У різні часи в Академії викладала ціла плеяда видатних українських вчених — перший викладач філософії Йосип Кононович — Горбацький, вірогідний автор «Синопсиса» Інокентій Гізель, Георгій Щербацький.

Не будучи університетом в класичному значенні цього слова, академія була своєрідним «підготовчим ступенем» для української молоді, що бажала продовжити свою освіту за кордоном. Культурно-освітній обмін — фактично, прообраз Болонського процесу, що дозволяв вільне отримання чи продовження освіти у будь-якій країні Європи, було запроваджено вже в ті часи.

Цікаво, що на науку за кордон їдуть діти не лише заможних старшин — землевласників, а й міщан, простих козаків — українців, на відміну від Московської держави, де закордонні поїздки були фактично заборонені духовною владою, аби молодь не підхопила Західної «культурно-релігійної зарази». Натомість, на навчання до Академії, що була вогнищем культури не лише для України, з’їжджалися представники країн слов’янського світу, споріднених з Україною культурно. Добою найвищого розквіту Академії був час гетьманування Івана Мазепи, який особисто виділяв на утримання закладу великі кошти, збудував нове приміщення для неї-корпус, що пізніше назвали Мазепиним. Наприкінці XVII ст. Тут навчалося близько 2000 студентів кожного року.

Знаковим є той факт, що майже всі визначні українські діячі XVIII ст., вийшли з київської академії — гетьмани, генеральна старшина, канцеляристи Генеральної військової канцелярії. Маємо тут згадати про автора монументального твору українського історіописання першої половини XVIII ст. — «Літопису» Самійла Величка, що також навчався в Академії. Доволі показовим є те, що велика кількість вищого російського духовенства від 1700 до 1762 рр. складалася з українців, учнів Могилянки. Навчався тут і відомий російський учений, ініціатор заснування Московського університету, академік М. В. Ломоносов

Після отримання статусу Академії, вона долучилася до утворенню колегій у Чернігові (1700 р.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1730 р.) та інших містах України, таким чином посприявши утворенню мережі середніх шкіл на Україні.

У усіх цих навчальних закладах, з незначними змінами, викладалися усі ті самі предмети, що і в Академії — граматика, синтаксис, піїтика, риторика, філософія.

Високо цінувалась освіта в Запорозькій Січі — про це свідчить хоча б те, що, як пише наш видатний історик, академік Дмитро Яворницький, більшість січового товариства була грамотною й власноручно підписувалась на різноманітних листах, ордерах та інших документах. На Запорожжі існували й свої школи, що поділялись на монастирські, січові й церковно-парафіяльні У січовій школі викладалися співи, читання та письмо. За різними даними, чисельність учнів в школі досягала 80 чоловік.

Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі, в ній викладали грамоту, молитви, Закон Божий і письмо. Церковно-парафіяльні школи існували при усіх парафіяльних церквах запорожців, що мешкали по слободах, зимівниках.

Відсоток грамотності , зважаючи на повагу Товариства до освічених людей та заохочення козацтва до навчання навіть у старшому віці, був досить високий.

Про це свідчить цікавий документ, який згадується в «Історії запорізьких козаків» Д. І. Яворницького — Розписка від 1763 року, про обов’язок виконувати усі порядки внутрішнього благоустрою, в якій підписувались «хто по простоте крестами, а кто может — письмом». Згідно з нею, на 13 неграмотних січовиків в одному курені припадало 15 грамотних. Маємо погодитись із авторитетною думкою вченого, що подібного рівня грамотності на той час не спостерігалось навіть у вищих верств російського народу.

Не соромила Козацької держави й початкова, народна школа. Вона утримувалась на власні кошти українського населення і з його власної ініціативи. На середину XVIII ст., на території семи полків Гетьманщини існувало 866 народних шкіл, що в зіставленні з густотою населення дорівнювало одній школі на 1000 осіб. У 1767 році лише в одному Чернігівському полку існувало 143 школи, по одній вже на 746 осіб.

Розуміючи, що поширеність і якість освіти в Україні — Гетьманщині — одна з головних перепон на шляху до її остаточного покріпачення, Російська імперія поступово вживає заходів до скорочення кількості шкіл в Україні, добиваючись цього різними засобами. Внаслідок цього вже наприкінці існування Гетьманщини на одну школу в середньому припадало по 6750 учнів.

Така діяльність імперської адміністрації не могла не позначитись на становищі українців у державі. Втративши можливість навчатися в своїх навчальних закладах, українство підупало культурно, економічно, втратило залишки волі до супротиву, усвідомлення своєї окремішності. Вже не було кому захищати ті залишки автономії, якими ще користувалась Гетьманщина після правління імператриці Єлизавети.

Без усвідомлення сьогоднішніми українськими можновладцями тієї істини, що без всеохопленої, якісної національної освіти усіх ланок — нижчої, середньої та вищої — майбутнє України як незалежної та справді європейської держави завжди буде під питанням.

Денис ЗАХАРОВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments