Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

«Перепрочитати» фотографію

Інформаційно-смислова війна і візуальний контент
20 грудня, 2019 - 11:20

Свого часу військовий фотограф часів В’єтнамської війни Едді Адамс сказав, що фотографія — це найпотужніша зброя в світі. Люди вірять світлинам, а вони брешуть, навіть без очевидної маніпуляції. Ці слова любить часто повторювати на своїх лекціях старша викладачка кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса, фотографиня, членкиня Правління національної спілки фотохудожників України Інна ЄРМАКОВА. Уже понад п’ять років вона досліджує приховані смисли документальної фотографії, особливо військової та політичної тематики, які здатні не просто відображати, а конструювати реальність. Це перетворює їх на інструмент маніпуляції, що особливо небезпечно в контексті інформаційно-смислової війни.

«Усі ми живемо в світі картинок і сприймаємо інформацію картинками, — розповідає Інна Єрмакова. — На жаль, сучасна система освіти дуже мало вчить створювати картинки і практично взагалі не вчить їх зчитувати. Через це виникає певне спотворення дійсності. І якщо журналісти, медіаексперти та фахівці знають, як факчекити зображення, то пересічні споживачі сприймають фотографію як документ, копію дійсності. А насправді це далеко не так і не завжди, бо кожне зображення має величезне поле для маневру і викривлення смислів. Як їх помітити, викрити і перепрочитати, я вчу своїх студентів і не лише».

«ЦЕ СПРАВЖНІ ФОТО, АЛЕ ВОНИ ВІДВЕРТО МАНІПУЛЯТИВНІ»

На своїх лекціях Інна Єрмакова вчить не довіряти зображенню, особливо уважно «читати» документальну фотографію. Адже процес створення фотозображення і процес його сприйняття має набір відмінностей, що містять принципові протиріччя між собою. Сприйняття документальної фотографії часто спирається на художній образ, що виникає у свідомості глядача, що вносить у розуміння змісту фотодокумента якісь неіснуючі характеристики зображуваних об’єктів. Це відкриває можливості для відходу від об’єктивності і документальності, а отже, дає можливість маніпулювати.

«Ми розподіляємо маніпуляції зображенням на чотири категорії — це відверті фейки, постановочні фото, світлини, до яких застосовані графічні редактори, і фото з художніми прийомами задля художньої виразності чи властивості оптики — вони власне і є сферою мого дослідження, що стосується маніпуляції смислами. Тобто це справжні фото, без постановок, без втручання графічних редакторів, але вони відверто маніпулятивні, тобто нав’язують певний візуальний образ чи контекст інформації. Для цього застосована ракурсна зйомка, певна конкретна точка зйомки, використана багатоплановість, як каналу додаткового візуального повідомлення, з прихованими деталями, — продовжує дослідниця. — Наприклад, український інформаційний ресурс Ракурс (racurs.ua) розміщує фото Захарченка, на задньому тлі якого великим планом емблема білого голуба як символу миру. Тобто це не постановочне фото, не фейкове, але воно несе певний примус позитивного сприйняття образу — «герой» у доброзичливій позі, позитивне тестове наповнення, голуб миру, відсутність документального підтвердження про смерть, тобто «не такий він уже терорист». Усі ці моменти особливо небезпечні в контексті сучасної війни. До речі, прийоми зовсім не нові, просто технічно вдосконалені».

«УСІ ЧОТИРИ ФОТОГРАФИ ПО-РІЗНОМУ ЙОГО СФОТОГРАФУВАЛИ»

До слова, буквально днями Інна Єрмакова спільно зі своїм колегою Костянтином Родигіним та за підтримки ДонНУ ім.Василя Стуса видали навчальний посібник «Візуальний контент медіа як інструмент маніпуляцій у контексті інформаційно-смислової війни». В ньому міститься історичний екскурс, огляд сучасних технологій створення маніпуляцій з використанням документальних фотоматеріалів чи з викривленим смисловим навантаженням. Також подається кілька практичних кейсів, як правильно зчитати і перепрочитати зображення в контексті сучасної війни. Автори жалкують, що до посібника не увійшов один цікавий момент — фотосесія нинішнього Президента України, яку проводили фотокореспонденти провідних світових ЗМІ напередодні зустрічі «нормандської четвірки», зокрема американського The Time, німецького Der Spiegel та французького Le Monde. Всі три світлини зняті з різницею в кілька хвилин, але образи на них суттєво відрізняються один від одного.


ОДНА ФОТОСЕСІЯ І ТРИ ОБРАЗИ — ...LE MONDE


...DER SPIEGEL


...THE TIME

 

«Разом з іноземними фотокорами працював і мій колега Олексій Фурман. На своїй сторінці в ФБ він поділився враженнями від фотосесії, вказавши, що всім фотографам було відведено однаково часу на фотосесію Володимира Зеленського. І хоча різниця між фото була кілька хвилин, усі чотири фотографа по-різному його сфотографували, створивши кардинально різні образи, — відзначає Інна Єрмакова. — Звичайно, тут грає роль редакційна політика, але варто враховувати і позицію країни, де працює той чи той ресурс, а саме, як фігуру українського Президента подають на обкладинці чи головній сторінці. Це все я веду до того, що сучасний читач, глядач має бути уважним і реагувати на зображення не просто як на фото, яке зчитується миттєво, бо така наша фізіологія, а як на документ, який треба прочитати, проаналізувати».

«ВІЗУАЛЬНА КАРТИНКА — ПОВНОЦІННИЙ САМОСТІЙНИЙ КОНТЕНТ»

Справді, сучасна фотографія здатна не лише перетворитися на приховану рекламну промоцію, передати потрібне смислове навантаження, а й зробити завуальовану політичну заяву. А це потребує правильного аналізу і розуміння функцій, для чого вона зроблена і який вплив матиме на масову та елітарну культуру. Про це не часто замислюються не те що пересічні українці, а й сучасні журналісти. Добираючи світлини до своїх публікацій із фотобанків, вони також подекуди спотворюють візуалізацію, навіть викликають дисонанс у сприйнятті. Наприклад, текст може бути написаний про злочинців, а фото зняте з нижнього ракурсу, що візуально, через особливості зорового сприйняття, ніби возвеличує їх. Мозок сприймає текст про злочинців, але візуально ми бачимо возвеличення цих фігур і притлумлюємо усвідомлення жахіття скоєного ними.

«Така невідповідність також маніпуляція. Вона виникає через низьку культуру і консерватизм системи освіти, яка не встигає реагувати на сучасні виклики, — констатує викладачка. — Війна змусила нас швидко вчитися, виявляти фейкову інформацію і спростовувати її. Але, як каже Георгій Почепцов, сьогодні в нас не просто інформаційна війна, а війна смислів і треба адекватно реагувати на ворожі маніпуляції, створювати медійний імунітет до інформаційних провокацій. Найкраще з цим завданням справиться освіта та освіченість. Треба вчитися критично сприймати інформацію і поширювати медіагігієну не лише до текстів, а й візуального контенту. Це буде ще більш актуальним у майбутньому, бо ми переходимо на той етап, де візуальна картинка вже не просто «гачечок» до тексту, а повноцінний самостійний контент».

«МИ СПОЖИВАЄМО СВІТ ОЧИМА ВІД 60 ДО 90 %, А ОТ ПРАВИЛ ЦЬОГО СПОЖИВАННЯ НЕ МАЄМО»

Особливо обережними Інна Єрмакова радить бути з тими документальними фотографіями, які містять певні символи, емблеми, сакральні теми. Наприклад, образ дітей, який часто використовували для поширення фейкової інформації на початку війни, 2014 року. Такі світлини одразу привертають увагу, виводять із стабільного стану і на тлі хвилювання людина втрачає здатність критично мислити і критично сприймати інформацію. Тобто ведеться на емоцію, заради якої була запущена маніпуляція.

«Звичайно, якщо порівнювати з 2014-м, коли ми глобально відставали в розпізнаванні та спростуванні дезінформації, зараз ситуація краща і українці стали більш медіаосвіченими. Але досі не вистачає роботи з зображеннями. В нас немає в достатній кількості спеціалістів із медіаконтенту, фотографів з вищою освітою, а треба знати техніку і технологію зйомки, — каже викладачка. — В нас досі немає чітких редакційних настанов, як використовувати зображення. Це призводить до того, що до тексту ми можемо пред’явити своє непогодження, базуючись на стандартах і нормах, а до фото не можемо. Тобто те, як ви сприйняли — це ваша зона відповідальності, бо фотограф — художник, він так бачить. Насправді так не має бути, зокрема в площині документальної фотографії. Адже художник, дизайнер, фотограф, який працює з зображеннями, він може визначати, що саме впливає на особливості сприйняття. Тому зараз у нас дилема, ми споживаємо світ очима від 60 до 90%, а от правил цього споживання не маємо».

«НЕ ТРЕБА НЕДООЦІНЮВАТИ ФОТОГРАФІЮ, ОСОБЛИВО КОЛИ ВОНА ІСНУЄ ПОЗА ПРАВИЛАМИ»

Створити псевдореальність на фотографії насправді не складно. Ба більше, зманіпулювати можна на всіх етапах. На стадії створення фотографії саме фотограф обирає точку зйомки, ракурс, що буде присутнє в кадрі, а що залишити поза ним. На стадії атрибутації він може вказати неправдиві дату, заголовок, персоналії, геолокацію так, щоб фото з Чечні «перекочувало» в Україну. На стадії постобробки використати графічні редактори і додати які завгодно деталі чи «факти». На стадії контексту зробити фото магнітом, тобто текст ні про що, але зображення зачепило і запам’яталося.

«Не треба недооцінювати фотографію, особливо коли вона існує поза правилами, — резюмує Інна Єрмакова. — Якщо немає конкретних настанов до візуального контексту, то не слід забувати про загальні стандарти журналістики, бо фотожурналістика не є окремою галуззю, просто навчіться їх адаптувати і працюйте за правилами. Журналісти — не пропагандисти, але мають розбиратись у всіх видах інформаційної «зброї». Як ті знання використовують — це вже інше питання. Головне, щоб самі журналісти не спускалися до рівня каналізації і не ставали ретрансляторами, а ще гірше споживачами неправдивої фотоінформації, бо тоді нам у сучасній війні смислів не перемогти».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця. Фото надані Інною ЄРМАКОВОЮ
Газета: 
Рубрика: