Жалься, Боже, з України, що не вкупі має сини!
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман

Побачте жінку!

Як розуміють гендерність в Україні і як — у світі
10 березня, 2011 - 00:00
«ПРО ГЕНДЕРНУ ПОЛІТИКУ» / ФОТО МАКСИМА ЛЕБІДЯ

Газета «День» писала про те, що за часі перебування при владі команди Віктора Януковича в державі погіршилася ситуація із захистом дітей, із реалізацією їхніх прав, сумні перспективи всієї політики, що стосується дитинства. Комітет ООН з прав дітей нещодавно радив нашій державі зробити певні кроки, аби дитинство було більш захищеним, але справа в тому, що де-факто ліквідували Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту, їхні підрозділи в регіонах, без роботи залишили людей, які працювали з дітьми, жінками і родинами, відповідно, немає кому виконувати цю роботу. Закономірно, що те саме стосується і політики реалізації прав жінок в Україні, зокрема задекларованого курсу на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків. Так, Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, реформоване у Державну службу молоді та спорту, вже не має у своєму складі підрозділів, які мали б завдання реалізацію сімейної та ґендерної політики, протидію торгівлі людьми, забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків.

АДМІНІСТРАТИВНА ПОЛІТИКА — НЕ НА КОРИСТЬ ПОЛІТИЦІ СІМЕЙНІЙ

Заступник директора представництва Програми розвитку ООН Олена Панова вважає, що основними проблемами в ґендерних питаннях нині є, по-перше, ситуація, яка склалася із кількістю жінок на керівних посадах: серед депутатів Верховної Ради присутні тільки 7,5% жінок (за цими показниками Україна — на 113-му місці у світі серед 130-ти країн); а що стосується всього жіноцтва, то тільки 67% жінок працездатного віку є економічно активними (в країнах Європи — 90%); також експерта хвилює, що вже тривалий час середня зарплати жінки залишається на 30% меншою за середню зарплату чоловіка; що стосується економічної конкуренції, то загалом в Україні жінки контролюють лише 5—10% економічних ресурсів.

— Ще одна особливість —українських жінок часто змальовують таким чином, що вони є нібито предметом естетичного задоволення або людьми, які виконують домашні обов’язки. Я вважаю, що так не повинно бути і, аби вирішити ці й інші питання, представництво Європейського Союзу в Україні радитиме заохочувати жінок до участі в державній службі, припинити сексизм в ЗМІ та рекламі, а також запобігати домашньому насильству, — говорить Олена Панова.

Євросоюз слідкує за тим, що нині відбувається в системі реалізації ґендерного права в Україні. Вітчизняні фахівці кажуть, що більш як десять років все, що робилося у нас, зокрема, і громадськими організаціями, віталося зарубіжними колегами. На жаль, нині наша країна ризикує прославитися не такою демократичною щодо до прав жінок. З осудом того, як нинішня влада ставиться до питання рівних можливостей, виступає народний депутат України, голова підкомітету з питань ґендерної політики Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олена Бондаренко.

— Гендер потрібно розглядати в контексті ситуації, яка склалася сьогодні і в державі. Ми не можемо говорити, що ось тут — гендер, а тут — ліквідація сільських амбулаторій; ось тут — гендер, а тут — скорочення шкіл. Ми повинні сьогодні як ніколи говорити про захист прав своїх дітей на нормальне навчання і освіту, про право своїх батьків на лікування, на те, щоби жити в країні достойній, яку шанують у світі, — наголошує Олена Федорівна. — Я — член Парламентської асамблеї Ради Європи. Впродовж останніх п’яти років я спостерігала за тим, як підвищується інтерес до України саме в контексті забезпечення рівних можливостей. Мене надзвичайно хвилює, що в Україні, вже можна сказати, відбулася руйнація інституційних механізмів забезпечення рівних прав і можливостей. Не так давно цілісну політику проводило Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту — в царині протидії торгівлі людьми, протидії домашньому насильству, забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків, забезпечення прав сім’ї. Сьогодні ці завдання розпорошується по різних міністерствах, а питання рівних можливостей взагалі повисає в повітрі. Як я розумію, в Україні вже настільки все «прекрасно», що займатися цим немає потреби. Зараз величезна надія на неурядові громадські організації. Бо у нас нині в центральних виконавчих органах немає кому займатися сім’єю! Нам не потрібна сім’я, нам не потрібні рівні права і можливості? Ми сьогодні мусимо — і невелика купка ентузіастів в законодавчому органі й у виконавчій владі, і всі експерти, які знаються на проблематиці, — об’єднатися та працювати, щоб достойно виглядати не тільки у світі, а й перед своєю родиною і Господом Богом.

ОСТАННІЙ РІК ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ ҐЕНДЕРНИМ ПРОТИСТОЯННЯМ МІЖ ДЕРЖАВОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ

Представники Програми розвитку ООН в Україні нагадують нам, що нині час критично оцінити прогрес, який держава зробила у сфері захисту прав жінок, та що однією з Цілей розвитку тисячоліття, взятих на себе Україною, є ґендерна рівність. Чим ми звітуватимемо через кілька років?

На думку президента Міжнародного жіночого правозахисного центра «Ла Страда-Україна» Катерини Левченко, останній рік характеризується відкритим ґендерним протистоянням між державою і суспільством. Пані Катерина згадала, яких дискримінаційних заяв щодо до жінок припускалися й найвищі представники влади: прем’єр-міністр Микола Азаров відправив «всіх жінок на кухню», а Президент Віктор Янукович сказав, що «прийде весна, і жінки ходитимуть роздягнутими на вулицях».

— З латентного це протистояння стало відкритим. Такого брутального порушення прав жінок не було за всі роки незалежності. Ми маємо величезну дискримінацію в ЗМІ, рекламі. Хочу додати до цього й невдалі спроби пенсійної реформи, відсутність жінок під час прийняття цих рішень, — каже Катерина Левченко. — Сьогодні представники влади кажуть, що ґендерна політика буде піднята у нас на нову — високу висоту. Ця «висока висота» вилилася лише в одне — руйнування інституціональних механізмів, які ми мали у сфері просування прав жінок, ґендерної рівності. Виходить, що ініціативи жінок, які були втілені 15 років тому, сьогодні зруйновані і ми мусимо знову говорити про те, що такий інституційний механізм (Мінсім’ї. — Авт.) нам потрібен. Але ж теми, які були актуальними 100 років тому, є актуальними і сьогодні, на початку XXI століття. Зрозуміло, що адміністративна реформа робиться без урахування думок громадян. Але тим не менше, будучи завжди наївними та ідеалістами за своєю суттю — бо інакше не займалися би питаннями прав жінок, — ми звертаємося до голови держави з відкритим листом, у якому просимо врахувати наші побажання і використати адміністративну реформу не для руйнування механізму просування прав жінок, а для його укріплення. Шановні, чим же ми будемо в наступному році звітувати перед міжнародними організаціями і перед Комітетом ООН з прав жінок, і головуючи в Раді Європі, і виступаючи на форумах європейської спільноти?

На думку заступника голови представництва Європейського Союзу в Україні Марії Юрікової, Україна за останні роки багато чого зробила для впровадження в життя принципу рівних можливостей, але ще більше потрібно зробити. Вона нагадала принципи, за якими ведеться ґендерна політика в таких країнах, як Австрія, Данія, Швейцарія, Німеччина, і до якого стандарту потрібно прагнути нам.

— Принципи, яких дотримуються демократичні країни в питанні забезпечення рівних можливостей, — це рівна економічна незалежність жінок і чоловіків, баланс між роботою і приватним життям, рівна участь жінок і чоловіків в процесі прийняття рішень, знищення ґендерного насильства і торгівлі людьми, знищення ґендерних стереотипів, заохочення ґендерної рівності за межами Євросоюзу, — зауважила пані Юрікова.

Також експерт нагадала, що нещодавно в Україні розробили Державну програму з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період від 2011 до 2016 року і що сподівається на її прийняття в Верховній Раді й на те, що її імплементація «забезпечить прогрес у цьому напрямку».

Але можна безкінечно говорити про цілі, завдання і необхідність вирішення гострих питань, але хтось мусить цим займатися... На думку громадських діячок — вітчизняних і зарубіжних — перше, що зараз потрібно зробити, це відновити діяльність Міністерства у справах молоді, сім’ї і спорту, дати йому належне фінансування, аби виконувати програми захисту дітей та родини, розвитку ґендерної рівності та багатьох інших. Лист, який нині підписали представники близько 70-ти громадських організацій і в якому, зокрема йдеться й про відновлення роботи Мінсім’ї, надіслано до Адміністрації Президента з надією, що там його почують.

Оксана МИКОЛЮК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments