Хто починає розуміти музику, той зрозуміє й людську душу
Микола Лисенко, український композитор

«Посіємо — зійде!»

Продовжуємо висаджувати «чорнобривцевий, франковий простір» в Україні та за її межами
17 березня, 2017 - 11:40
ДО РЕЧІ, ЯК ГОВОРЯТЬ ДОСВІДЧЕНІ КВІТНИКАРІ, САДЖАТИ ЧОРНОБРИВЦІ ТРЕБА У ТРАВНІ — І З НАСІННЯ, І З РОЗСАДИ (ЯКУ МОЖНА ВИСАДИТИ В ГОРЩИКИ Й ЗАРАЗ). ЯКЩО ВЕСНА НАС РАДУВАТИМЕ ТЕПЛОМ І ТЕРМОМЕТР СТІЙКО ПОКАЗУВАТИМЕ +20, МОЖЕТЕ ПОЧИНАТИ «ЧОРНОБРИВЦЕВИЙ СЕЗОН» І В КІНЦІ КВІТНЯ. КВІТИ ТІШИТИМУТЬ ОКО УЖЕ У ЧЕРВНІ! / ФОТО ВЕРОНІКИ БОРКОВСЬКОЇ, «ДЕНЬ»

Минулого року, до 20-річчя видання, редакція підготувала оригінальний подарунок для своїх читачів — скриньку скарбів «Дня». Однією з її складових є й мішечок із насінням чорнобривців. Насіння це не просте. Зібране воно було в Нагуєвичах, де музей-садиба Івана Франка. Це насіння з ювілейного врожаю, коли Україна відзначала 160-річчя від народження славетного генія. На мішечку з насінням напис: «Посіємо — зійде!». Саме під таким гаслом і працює газета «День» протягом останніх двох десятків літ.

За словами головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, стиглі зерна «Франкових чорнобривців» мають створити реальний енергетичний «чорнобривцевий, франковий простір» в Україні та за її межами. Нині за вікном весна, а отже, скоро саме час садити чорнобривці й... розумні думки.

Мішечок із насінням із скриньки скарбів — це водночас сувенір і символ «засіву розумного насіння», яке робив Франко і намагається робити «День». Тішить, що є також інші охочі допомогти в цій нелегкій справі інтелектуального засіву. Директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Ореста РЕЗЕКУЛОВА торік із радістю посприяла втіленню незвичної акції «Дня» в життя. Не приховує, що готова продовжувати допомагати цій ініціативі.

«Цього року в Нагуєвичах ми знову будемо висіювати чорнобривці. Акцію газети «День» ми разом зі всіма працівниками музею дуже схвалюємо. Якщо знову цього року потрібно буде поділитися насінням Франкових чорнобривців, то це навіть не обговорюється. Звісно, будемо лише сприяти.

До нас у Нагуєвичі приїжджає чимало людей, які прагнуть пізнати та відчути місця, звідки походить Іван Якович. Однак для багатьох це, на жаль, не цікаво. Вони не мають бажання їхати й дивитися на Батьківщину великого Каменяра. Чому? Бо ми, українці, забуваємо про наших найвеличніших співвітчизників, які творили й завдяки своїм ідеям продовжують творити історію України. Тому ініціатива «Дня» дуже актуальна та доречна. Сподіваємося, що в цьому напрямі ми й надалі співпрацюватимемо, засіваючи українські землі та голови Франковим розумним насінням. А воно неодмінно проросте», — зазначає Ореста Резекулова.

Вітає та підтримує акцію «Дня» і новоспечений директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан ТИХОЛОЗ: «Одна з найбільших містерій природи — проростання насіння. Коли з дрібного зернятка народжується жива рослина, яка пнеться догори, долаючи на своєму шляху будь-які перешкоди, — це вселяє віру в нашу власну здатність переборювати труднощі на своєму шляху. «Посіємо — зійде!» — чудова акція газети «День», яка немовби повертає нам віру в себе. У часи тотальної зневіри тяжко уявити щось цінніше. Франкові чорнобривці, посіяні по цілій Україні і навіть далеко поза її межами, неодмінно проростуть плідними ідеями й добрими справами. Це символічне причастя Франковим духом, позбавлене ювілейного єлею і фальшивого пафосу. Може, саме з таких, здавалося б, простих ініціатив бере початок наше болісне й драматичне повернення до себе самих, до себе справжніх, вільних і гідних своїх великих попередників. Звісно, не все насіння проросте, не кожне зерно впаде на родючий ґрунт.

Є у Франка віршована притча «Про сіяння слова Божого» на відомий євангельський сюжет: «Пішов сівач на поле й сім’я сіяв, Та вітер сім’я десь-кудись розвіяв...». Так достоту, як розвіяв українців по світу. Як розвіяв попіл зі згарищ поруйнованих садиб українського Донбасу. Як розвіює наші ілюзії щодо «швидкого, безболісного й безкровного» здобуття справжньої української незалежності. Вітер віє, де хоче. Проте добре насіння, що потрапило в добрий ґрунт, проростає крізь мерзлу землю, щоб цвісти й плодоносити: «Знає той колос, стебло і лушпина, Що для зерна вони тільки й росли, Що лиш тоді воно повне, коли Весь живий сок свій в нім зложить ростина». Це знову Франко. Один із наших сіячів. Те, що він засіяв, нам плекати й примножувати, не чекаючи слави й віддяки. Почнімо бодай із чорнобривців. Вони пахнуть Батьківщиною. Посіяне зійде, навіть якщо земля наша стоптана чужими чобітьми і випалена вогнем. Весна ще тільки починається. Як і наша з вами історія. Сіймо. Жодне сіяння не буває даремним.

Дмитро ПЛАХТА, Львів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments