Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Поїхали на Дніпропетровщину!

Регіон вабить і сучасністю, і природою, і багаторічними традиціями
20 червня, 2019 - 17:07
МУЗЕЙ «ГРОМАДЯНСЬКИЙ ПОДВИГ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ В ПОДІЯХ АТО» ДНІПРЯНИ НАЗИВАЮТЬ ПО-РІЗНОМУ: МУЗЕЄМ АТО, МУЗЕЄМ ПРАВДИ, МУЗЕЄМ ПОДВИГУ / ФОТО НАДАНО МУЗЕЄМ АТО

У багатьох українців місто Дніпро асоціюється здебільшого з індустріальним центром країни. Це і не дивно: у місті та області працюють металургійні заводи-гіганти, шахти, підприємства вугільної галузі. Але Дніпропетровщина — це унікальний регіон, який може привабити і сучасністю, і природою, і багаторічними традиціями. Літо — період відпусток, і це найкращий час відкрити для себе нову Дніпропетровщину і розвіяти стереотипи.

«МУЗА»

Останнім часом Дніпро називають містом фонтанів. Хоча обласний центр ніколи не прагнув здобути цей статус. Із кожним роком фонтанів у місті з’являється дедалі більше, і нині їх можна нарахувати понад 12. Вони різні за тематикою, технічними характеристиками, віком, одні припали до душі молоді, а інші облюбували діти. Та є завжди той, кого вважають першопроходцем. Його історія почалася у далекому 1974 році... Тоді біля Театру опери і балету було сконструйовано перший фонтан тодішнього Дніпропетровська, і дістав він поетичну назву «Муза». В центрі композиції — скульптура жінки, яка тримає в руках театральну маску. Фонтан складається з шести каскадів та майже 200 струменів. 2002 рік став особливим у його історії: у День міста фонтан було відкрито після тривалої реконструкції, відтоді він став музичним, а ввечері «Музу» підсвічують різні кольори. Перед настанням холодів фонтан «консервують», і під захисним покриттям він очікує на весну.

МУЗЕЙ ПРАВДИ

Є у Дніпрі таке місце, яке не залишить нікого байдужим. Це музей «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО». Дніпряни називають музей по-різному: музеєм АТО, музеєм правди, музеєм подвигу. Напевно, цю пам’ятку Дніпра відвідувати морально найскладніше. Але і найпотрібніше. Тільки заходиш на територію музею — наче потрапляєш у вир подій, серце починає битися швидше, а на очах з’являються сльози.

Музей, як уже неодноразово писав «День», є нестандартним та унікальним, в його основі дві експозиції — зовнішня і внутрішня, відкриті навесні 2016 року та в січні 2017-го відповідно.

Серед експонатів вуличної експозиції «Шляхами Донбасу» нікого не залишає байдужим чуттєва скульптура. В її основі — образ маленької дівчинки, яка дає яблуко бійцю. Ця скульптура — не вигадка і не плід чиєїсь фантазії. На її створення надихнула реальна історія, яка сталася з українським захисником. Він врятував маленьку дівчинку від ворога в зоні АТО.

Внутрішня експозиція названа «Битва за Дніпро». Серед її 2 000 експонатів — документи, фотографії, нагороди, особисті речі учасників АТО, зразки зброї, листи від рідних, медичні інструменти, дитячі малюнки, шеврони добровольців. Ця експозиція розповідає про долі сотень людей: волонтерів, переселенців, журналістів, капеланів, медиків і, звісно, захисників, які віддали своє життя за мирне небо над Україною.

Для українців тема війни не у минулому, вона триває й досі. Можливо, тому цей музей викликає чи не найбільший інтерес. Сьогодні відвідування Музею АТО завжди стоїть першим у екскурсійних програмах. Але особливо приємно, коли до музею приходять не за чиєюсь програмою, а за покликом серця. І таких людей чимало... Наприклад Людмила з 11-річним сином Андрієм, яких я зустріла у залах, приїхала у Дніпро з Царичанки — невеликого селища на Дніпропетровщині. Жінка говорить, що в обласний центр завітали просто так — хотіла показати синові місто, в якому навчалася 20 років тому. «Син сам попросив відвезти його у музей АТО, багато чув інформації від учителів у школі. Якщо чесно, то я й сама тут уперше, вражає... Експонати, які розміщені просто неба, наче дихають війною. Звісно, Андрія, як і багатьох хлопців, цікавить військова техніка, зброя. Мене ж хвилює інша сторона медалі: дуже сумно, що цей жах у нашій країні триває й зараз...» — поділилася враженнями Людмила Коваленко.

КУТОЧОК КОЗАЧЧИНИ

Варто лише проїхати 60 кілометрів від Дніпра — і ви опинитеся у справжньому куточку козаччини — на етнохуторі Галушківка. Колись у цих місцях дійсно був хутір із такою ж назвою — Галушківка. Його історія бере свій початок з кінця XVIII століття, часу козацьких хуторів-зимівників.

Козацькі часи вже давно в минулому, але на Дніпропетровщині знайшлися люди, які відродили хутір і створили на околиці села куточок зеленого туризму. Масштабна реконструкція у Галушківці відбулася у 2008 році. Сьогодні там є три садиби, які побудували наприкінці ХІХ століття. У першій садибі розмістилися корчма та музей селянського побуту, де гостинні господарі пропонують ознайомитися з предметами народного побуту і колекцією козацької зброї. Тут ви побачите фальконет і бомбард, пістолі і шаблі...

Друге приміщення — це садиба художника. Тут гості зупиняються на ніч, відпочивають у будинку, де жив і творив місцевий митець. Старожили згадували, що його талант проявився саме у Петриківському розписі, який є також візитівкою Дніпропетровщини.

У третій садибі розташована майстерня. У ній проводяться майстер-класи з петриківського розпису та гончарної справи. Загалом у Галушківці все, як сотні років тому: зброя, предмети побуту, і, звісно ж, дивовижні народні страви: куліш, узвар, вареники. Якщо ви захочете проїхатися верхи на коні, постріляти з лука, потримати в руках козацьку булаву, опанувати гончарську справу, — вам у Галушківку.

ЛАНДШАФТНЕ ДИВО

У селі Військове Дніпропетровської області висаджено унікальний авторський сад Світлани Кульбашної. Відкрили цей парк у 2013 році, й за цей досить нетривалий період сад став справжньою окрасою не лише Дніпропетровської області, а й усієї України. Площа саду — один гектар. На цій території буяють різноманітні квіткові композиції та дерева. Лише сосен у бору можна нарахувати понад 100.

Господиня створювала сад за таким принципом: він має радувати око не лише в теплі пори роки, а й узимку. У саду можна побувати на екскурсії, організувати фотосесію чи урочисту церемонію, а зірки приїздять сюди, щоб зняти кліп. Та головними є емоції, які дарує це ландшафтне диво.

Тетяна СІДЕНКО, Дніпро
Газета: 
Рубрика: