Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Приватна освіта — «приватні» проблеми

Чому закони України не діють по відношенню до учнів приватних шкіл
31 травня, 2007 - 00:00
НА ЗАНЯТТЯХ У МУЗИЧНІЙ ТА ТЕАТРАЛЬНІЙ СТУДІЯХ ПОВНОЮ МІРОЮ РОЗКРИВАЮТЬСЯ ТАЛАНТИ УЧНІВ ПРИВАТНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ / ФОТО НАДАНЕ АВТОРОМ

Iз економічного погляду освітній бізнес — малоприбутковий. У всьому світі. Тому в розвинених демократичних країнах передбачена фінансова підтримка приватних шкіл, що автоматично впливає на якість і кількість приватних учбових закладів у країні. Підтримка держави дає «приватникам» головне — стабільність. Для порівняння: у США 10—13% від загальної кількості середніх шкіл — приватні, у Новій Зеландії — 95%. В Україні — 1%. І якщо серед французьких учнів 48% здобувають середню освіту у приватних загальноосвітніх ліцеях, то в Україні, згідно зі статистикою, таких дітей лишень 1,2%. Тому що в Україні приватна освіта — це «приватні» проблеми тих, хто хоче її отримати.

СПЛАЧУЄМО ЗА ВСЕ

Приватні учбові заклади з’явилися у нас ще на початку 90 хроків і свою 17-ту весну приватна освіта зустріла у турботах і тривогах. Незважаючи на те, що приватні школи неодноразово довели своє право на існування й зробили серйозний внесок у оновлення й розвиток сучасної української системи освіти, вони й донині існують на «пташиних правах». Згідно з Законом України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та Конвенції з прав дитини, яку Україна підписала ще 1991 року, кожний маленький громадянин має право на безкоштовну середню освіту. Закон України «Про освіту» декларує, що «Держава гарантує молоді право на отримання повної середньої освіти й сплачує за неї. Повна середня освіта в Україні... може виходити в різних типах учбових закладів». Це означає, що державою виділяються гроші на освіту кожної дитини(!), яка досягла певного віку. Учні ж приватних шкіл цих грошей в очі не бачили. Тут наявні порушення принципів соціальної справедливості, коли за освіту податками платять усі, але не всі отримують її від держави. Більше того: більшість органів виконавчої влади продовжують сприймати приватні школи, як виключно комерційні організації, позбавляючи їх тих прав, які згідно із законом належать їм, як закладам освіти.

Діти приватних шкіл позбавлені компенсації з боку держави на отримання обов’язкової середньої освіти та медичного обслуговування. Усі види допомоги й соціального захисту, які надаються дітям-киянам, не розповсюджуються на учнів приватних шкіл (стипендії, премії, грамоти, харчування, відпочинок). Навіть підручники приватним школам продають за комерційною ціною.

Поліклініки деяких районів Києва змушують приватні школи купувати вакцину, яка, згідно із Законом, усім українським дітям видається безкоштовно. Учням приватних шкіл відмовлено в щорічному диспансерному огляді на базі навчального закладу, як це звичайно відбувається у державних навчальних закладах. Так звані «соки-пряники», які отримує на полудник кожний столичний школяр, радували дітей із приватних шкіл усього лишень півроку. Потім їх відібрали, аргументуючи це все тією ж формою власності. Тільки ось дітям це пояснити було ой, як важко!

НЕ ЛИШЕ ДЛЯ БАГАТИХ

Серед учнів київських приватних шкіл 15% — діти-інваліди, (яких не навчає державна школа), 5% — сироти або напівсироти, 52% — талановиті діти із малозабезпечених сімей і такі, які перебувають на диспансерному обліку. Більшість із них навчаються безкоштовно або ж мають пільги на навчання. Від держави ці діти не отримують ані копійки! Батьки ж сьогодні змушені платити за освіту своїх дітей у подвійному розмірі. Перший раз — у вигляді обов’язкових податків, із яких йде відрахування на освіту. Другий раз — у формі оплати за навчання своєї дитини у приватній школі. Крім цього, школа так само відраховує податки від своєї освітньої діяльності.

Сприйняття приватної школи, як чужорідного тіла в нашій системі освіти, сьогодні призвело до того, що майже у всіх регіонах України встановлені комерційні розцінки на комунальні послуги, в тому числі й на найдорожчу послугу — тепло. Лише у 2006—2007 навчальному році оплата за теплопостачання для приватних навчальних закладів була збільшена на 114,5% (із 96,00 грн. до 205,94 грн. за 1 Гкал), за електроенергію — на 75,8% (із 0,2224 грн. до 0,39108 грн. за 1кВт.год), за холодну воду — на 450% (із 0,816 грн. до 4,50 грн. за 1куб.м).

На початок нинішнього учбового року підручники, дидактичні матеріали та періодичні видання виросли в ціні на 30%, канцтовари — на 8—10%, госптовари — на 5—10%, меблі (парти, стільці, дошки й т.п.) — на 45%, вартість транспортних послуг для проведення екскурсій — на 50%.

Крім усього цього, існує ще неправомірне стягнення земельного податку або його відшкодування за територію, яку займають приватні школи. (Згідно р.5 ст. 12 п.4 Закону України «Про плату за землю», «від земельного податку звільняються... вітчизняні заклади... освіти, споруди яких використовуються ними за цільовим призначенням».)

Питання заробітних плат так само є одним із найвитратніших для приватних шкіл. Існує думка, що тут — суцільна «манна небесна». Насправді ж приватникам усе важче конкурувати з державними навчальними закладами. Адже необхідно витримати цю конкуренцію не лише в аспекті рівня заробітної плати, але ще й пакета соціальних гарантій і пільг (щоквартальні премії, премії до Дня вчителя та 8 Березня, відпускні у розмірі подвійних окладів, 10% путівки, безкоштовне підвищення кваліфікації, безкоштовні медогляди, надбавки за вислугу років і багато чого іншого.) Загалом, картинка виходить зовсім невесела. А так звана «манна» на справі виявляється важким свинцевим градом.

ЦЯ НЕПЕРЕДБАЧУВАНА ОРЕНДА

Однак метеоритом, який практично поховав під собою 17-річну працю приватної освіти, а разом з тим — і право українських громадян на вибір навчального закладу, стало своєрідне трактування місцевими радами Закону «Про державний бюджет на 2007 рік». Згідно з цим документом, всі договори оренди, укладені до 1 січня 2007 року, повинні бути переглянуті у відповідності із засадами оціночної вартості орендованого приміщення, слідуючи порядку, викладеному в Методиці Кабінету Міністрів України. Потрібно зазначити, що розміри орендних ставок, наведених у Методиці, стосуються виключно державного майна. Більшість же будівель, що орендуються приватними школами — це майно комунальне. І тут у формування розмірів орендних ставок бюджетний закон не втручається. Право ухвалення рішень із даного питання згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про державний бюджет Україні на 2007 рік», було і залишається сферою владних повноважень представницьких органів місцевого самоврядування. І саме своєрідне трактування районними радами Закону «Про державний бюджет на 2007 рік» призвела до того, що сума орендних платежів для приватних шкіл зростає у 5—14 разів! Враження таке, начебто ніхто не розуміє, що школа — це не лікеро-горілчаний завод. І орендні ставки у розмірі від 6% до 16% від оціночної вартості — це є суто знищенням приватної освіти у перегонах за примарними «недоотриманими прибутками».

Таке відношення до оренди посилюється тим, що, приватним школам виділяються в оренду приміщення, які знаходяться в аварійному стані. Вони потребують серйозного ремонту дахів, повної заміни сантехнічного обладнання, ремонту фасаду, заміни огорожі, підвальних труб водопостачання, серйозного ремонту внутрішніх приміщень (підлоги, стін, стелі), ремонту дитячих майданчиків, облагороджування територій і багато чого іншого. Природно, ці роботи проводяться за рахунок усе тих же батьків, які, сплачуючи ремонт, щорічно підвищують оціночну вартість будівель. Імовірно, саме тому в деяких районах Києва (наприклад, в Оболонському) орендні договори укладають на 364 дні, а на 365-й переукладають знову, але вже за новою (яка зросла внаслідок зроблених за рік ремонтів і зростання цін на ринку нерухомості) орендною ставкою.

Районні органи самоврядування, згідно ст. 19 Закону України «Про оренду», мають усі повноваження для того, щоб нараховувати орендну плату приватним школам за пільговими тарифами, як «...об’єктам важливого соціального значення». Особливо, якщо сесія районних депутатів зверне увагу на те, що школа, де навчається 200 дітей, щорічно економить у середньому 1 мільйон 200 тисяч бюджетних гривень, створює близько 90 робочих місць, сплачує до районного бюджету податки та підтримує за рахунок коштів батьків виділену їй комунальну власність у дуже хорошому стані.

«При такому стані речей школи не лише не мають можливостей для розвитку, оновлення матеріально-технічної бази, проведення реконструкції, але і приречені на повне банкрутство», — заявила на розширеному засіданні колегії КДМА начальник управління освіти й науки м. Києва пані Гріневич. Вона бачить один шлях вирішення проблеми — районні адміністрації повинні давати приватним школам приміщення у довгострокове пільгове використання на термін не менший за термін їх ліцензії. На сьогоднішній день її заклик був почутий лише у Деснянському районі м. Києва, де розмір орендної плати для приватних учбових закладів встановлений на рівні 0,5% від оціночної вартості. Усі інші райони свято вірять, що батьківська кишеня ще й не те витримає і з чистою совістю надсилають школам грабіжницькі рахунки.

ЧИ Є У ВАС ПЛАН, МІСТЕР Х?

Виходів із ситуації, яка склалася, існує кілька. Із одного боку — це судове відстоювання інтересів дітей приватних шкіл. Тим більше, що всі необхідні побажання у законодавчій базі України присутні. Однак існує реальна загроза того, що поки діти, батьки та педагоги за допомогою юристів доводитимуть право приватних шкіл на існування, ці самі школи просто закриються через нестерпні умови виживання. І в цьому разі лише у столиці 4000 юних українських громадян і близько 3500 вчителів опиняться на вулиці.

Але є й інший шлях. Він найбільш гармонійний і ефективний, із погляду інтересів країни та її громадян: уже настав час, щоб влада на всіх рівнях (і, передусім, на рівні місцевих рад) повернулася обличчям до учнів приватних шкіл. Проблеми приватної школи повинні нарешті стати й головним болем держави, перейшовши з розряду приватних до розряду загальнодержавних.

Олена БІЛА, Асоціації приватних установ Києва
Газета: 
Рубрика: