Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

«Приймацька Січ» на Волині

У селі Хорлупи проживає майже сто приймаків
30 травня, 2000 - 00:00

«День» уже повідомляв про те, що на Волині заснована
«Приймацька Січ» (№90, 24 травня 2000 р.). Сьогодні ми пропонуємо читачам
репортаж кореспондента Наталі Малімон із села Хорлупи Ківерцівського району.
Такого в Україні ще не бувало: у третю неділю травня у волинському селі
Хорлупи вже декілька років збираються на своє свято місцеві приймаки.

Ця земля створена Богом для пензля художника, але живуть
на ній прості землероби, які талановито і бездарно, трагічно і комічно
виконують вічні ролі тещі і приймака. На один тільки день у році мальовничий
парк — на горбочку, оточений з трьох боків ставком, а з четвертого — левадами,
перетворюється на своєрідну державу, «Приймацьку Січ». Є в цій державі
й магазинчики, де приймацьким діткам морозиво дешевше, ніж «хазяйським».
Є аптека — приймацький похмільно-реабілітаційний центр, де відпуск мікстури
— «Приймацької» горілки — здійснюється безкоштовно, але за рецептами від
тещ та дружин. Тут можна наочно переконатися у вірності української приказки,
що хто в приймах не буває — той і горя не знає. Під одним деревом сидів
забинтований так, що тільки одне око видно, приймак, який посмів образити
тещиного кота. Під іншим — приймак, якого загризають жінка з тещею, про
що свідчили розкидані навкруг нього великі кістки... А під третім деревом
— приймак-пасічник, в синяках і подряпинах, бо ж добрій тещі зять і меду
не жаліє!

Можливо, дослідники колись відшукають пояснення явищу,
чому у звичайному волинському селі проживає майже сто приймаків. Хоча що
тут гадати? Тут є зятеві біля чого господарювати, до чого рук докласти
(а теща ж не вічна!..) Колись російський цар вирішив прокласти залізницю
з Луцька до Рівного, і найзручнішим виходив маршрут через Хорлупи та Олику.
Коли проектанти підрахували вартість землі, то вирішили, що дешевше буде
закласти нову станцію (тепер це райцентр Ківерці), засипати болота і прокласти
колію, ніж сплачувати власникам за цю землю.

Ось так Хорлупи залишилися без залізниці, зате вони мають
приймаків. І нічого, що дехто з них називає себе мудрим словом «завчуг»
— тобто завідуючий чужим господарством, суть явища від того не міняється.

І все ж свята приймаків, може, й не було б. Якби у Володимира
Сидоровича Савчука, котрого друзі звуть ніжно Вованом Сидоровичем, та не
було тещі... Про те, як Савчук став хресним батьком фестивалю народного
гумору «Приймацька Січ», розповідає його незмінний ведучий і автор сценарію
Віктор Пахолюк (він теж приймак!):

— Савчук довго ходив і за мною, й за іншими приймаками.
Все казав: хлопці, ну зберімося та візьмімо по літрі, та кабана в колгоспі
випишемо, посидимо, про свою приймацьку долю поговоримо... Довго так ходив,
і воно вже, як кажуть, назріло, і треба було щось вирішувати. Я й кажу:
«Сидорович, ну це ж несерйозно — зберемося ми самі, в селі скажуть, що
то не приймаки, а бидло, засіли в парку й пиячать. Якщо вже щось організовувати,
то щоб з того щось було...» Маємо ж у Луцьку свого чоловіка — Віталія Климчука,
він тепер головний режисер Волинського телебачення, голова сільради теж
наш, приймак з роду приймаків, Іван Чернацький...

Віктор Пахолюк, як і Володимир Савчук, все ж не відносять
себе до організаторів свята. Кожному приймакові, як кажуть, своє! Цього
року приймацьке свято отримало статус Всеукраїнського фестивалю народного
гумору, і Віталій Климчук став його директором. А пан Віктор так само чудово
зіграв свою чергову роль — ведучого. Він — професійний актор, випускник
студії при Київському театрі імені Франка, майже 12 років працював у рівненському
театрі, знімався у телефільмі «Крила», з гастролями об’їздив весь колишній
Союз, щоб років із 14 тому осісти в рідних Хорлупах.

— Ми з дружиною колись рахували, що з п’яти перших років
разом прожили дуже й дуже мало. Але двох дітей нажили! — сміється приймак,
який так само чудово вживається з тестем і тещею. Нині він теж чимало гастролює
— як весільний тамада, створив квартет «Куми», який запрошують на весілля
на всій Україні.

І минулої неділі всі дороги на Волині знову вели в Хорлупи.
Під гаслами «Приймаки всіх країн, єднаймося!» і «Хай живуть тещі й ми біля
них» хорлупівські зяті супроводжували символічну тещу на фестиваль. І треба
було бачити відверто щасливі їхні обличчя... З любов’ю виготовлене опудало,
для якого не пожаліли ні тещиної спідниці, ні чобіт, після нетривалої дискусії
назвали Гандзею — і відправили на середину ставочка. Там Гандзю врешті
й залишили — на роль громовідводу приймацьких емоцій.

На цьому святі, яке разом з місцевим приймаком вела колоритна
луцька невістка, заслужена артистка України Галина Кажан, було всього.
Співав приймацький хор, і танцювали приймацькі діти. Зяті, яких приймали
в приймаки, мали спершу поцілувати прапор фестивалю — рябу тещину спідницю,
а потім продемонструвати, чи навчила теща її спідницю прати... Найслухняніші
зяті привселюдно й на телекамеру з тещами цілувалися. Була безпрограшна
приймацька лотерея, і призи — від пачки морозива до коробки цукерок чи
пляшки «Приймацької» — виграло понад двісті чоловіків! Навіть погода змилостивилася
— і на час фестивалю майже не сіявся з неба дощ. Зате в натовпі розсівалися
бувальщини про тещ і приймаків, які згодом можуть «прорости» в другому
виданні збірки «Хто у приймах не буває...» Віталія Климчука.

Першу, ще «гарячу» збірку анекдотів на вічну тему, але
на місцевому матеріалі він подарував своїй рідній тещі з автографом «золотій
і неповторній». Теща пана Віталія — відома на Волині народна співачка із
села Білин Ковельського району Тетяна Відник. На запитання, як вона зреагувала
на анекдоти про тещу, зять (але не приймак!) стверджує, що нормально...
Втім, а як їй ще реагувати, якщо зять, буваючи в тещі в гостях, коли бачить,
що вона віника на палку настромила, мітлу робить, не промине запитати:

— Що, мамо, підмітати зібралися чи, може, кудись летіти?...

P.S. Як стало відомо з неофіційних джерел, мешканці
Хорлуп у недалекому майбутньому планують відкрити в селі шинок «Приймацька
доля» і поставити пам’ятник Приймакові.

Наталя МАЛІМОН Фото Богдана ГОНЧАРУКA «День» уже повідомляв про те, що на Волині заснована «Приймацька Січ» (№90, 24 травня 2000 р.). Сьогодні ми пропонуємо читачам репортаж кореспондента Наталі Мал
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ