Про «фейкових» героїв

«Алея розстріляних». Так чернігівські історики іменують центральну алею міста, на якій розміщено постаменти восьми радянським діячам. Історики вкотре б’ють на сполох — проблему більшовицьких ідолів треба вирішувати. Інакше може повторитися історія з «ленінопадом». Адже подібним чином в обласному центрі було знесено головного Леніна і пам’ятник Фрунзе. За останні півроку символів тоталітарної епохи позбулися в більшості районних центрів, містечок та сіл Чернігівщини. Бурхливі постреволюційні часи — у минулому, але на місцях деякі пам’ятки радянської епохи продовжують бовваніти. Щоб уникнути бездумного знищення пам’ятників, історики пропонують альтернативу — помістити їх в музей тоталітаризму, в якому фахові науковці будуть проводити екскурсії і пояснювати молодому поколінню, за що та проти кого боролися ці історичні постаті.

Першим, хто зголосився взяти погруддя більшовикам на баланс своєї установи, став директор Чернігівського обласного історичного музею імені Тарнавського Сергій Лаєвський. Він розповідає, що семеро з восьми увіковічених на алеї людей боролися проти української державності. Йдеться про Юрія Коцюбинського, Віталія Примакова та Володимира Антонова-Овсієнка, Миколу Щорса, Миколу Подвойського, Михайла Кирпоноса та Миколу Кропив’янського. Не викликає сумнівів лише постать військового штурмана, двічі Героя Радянського Союзу Василя Сенька. За словами науковця, у цьому питанні дуже важливою є позиція місцевої влади.

«Як частину історичного ландшафту Чернігова Алею героїв було сплановано після війни, згідно з Генеральним планом міста, — розповідає доктор історичних наук Сергій Леп’явко. — Влада взяла за ідею створити тут зелену зону.  Поступово цю ідею реалізували, але не на порожньому місті. До війни тут стояли з десяток двоповерхових будинків, універмаг і навіть будинок, у якому мешкав Леонід Глібов, — продовжує він. — Після війни їх було частково зруйновано. Фактично більшість цих будинків можна було відновити».

Втім, відновили лише один будинок — там, де нині розташовано історичний факультет Чернігівського державного педагогічного університету. Решту будівель розібрали, вибравши цеглу навіть із фундаменту. Сама ж назва «Алея героїв» з’явилася під час проектування. Вона абсолютно не була пов’язана з тими погруддями, що стоять нині. Так, на початку 1950-х років тут стояв пам’ятник героям Сталінграду. Потім з’явився пам’ятник Сталіну, який на початку 1960-х років прибрали. Пізніше там розмістили дошки пошани героям праці. Потім було переформатування алеї, і вона набрала сучасного вигляду. Як стверджують історики, це рішення «пробивалося» довго і важко, адже шестеро перших діячів були розстріляні владою, за яку вони боролися. Поза очі алею так і називали — «алеєю розстріляних».

ВОНИ БОРОЛИСЯ ПРОТИ УКРАЇНИ

Експерти говорили й про те, хто і яке місце посідає в українській історії. «Якщо вживати сучасну термінологію — це приблизно те саме, що так звані ДНР і ЛНР, — каже Сергій Леп’явко. — Ці люди були діячами подібних «фейкових» державних утворень». «Але цей проект був на той час реалізований радянською Росією, — продовжує доктор наук. — Саме перші особи цих маріонеткових утворень і представлені на алеї».

Представник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко також категоричний у своїх висновках: представлені діячі — не наші герої, вони боролися проти української державності. «З їхньою допомогою Україна, і зокрема Чернігівщина, була окупована радянською Росією. Фактично нас насильно всунули в Радянський Союз, — каже науковець. — Тому публічне вшанування пам’яті тих, хто зі зброєю в руках або ідеологічно боролися проти України, її незалежності, є кощунством».

На думку Сергія Бутка, позиція догодити і тим, і тим є неправильною. «Наші захисники на сході України вмирають за її цілісність і незалежність, а ми вшановуємо її ворогів — тих, хто боровся за чужу імперію», — констатує він.

Кандидат історичних наук Тамара Демченко переконана: вся справа — у незнанні, а також у тому, що ці особистості фактично випали з сучасної історіографії. У радянський час про них говорили в піднесено-патріотичному, пафосному стилі. Але ніхто і ніколи не говорив про особливості й подробиці їхніх біографій. На її думку, запропоновані ідеї Сергієм Леп’явком та Сергієм Бутком колись повинні здійснитися, але цьому має передувати велика просвітницька робота.

«Ця просвітницька робота має бути виваженою», — говорить кандидат історичних наук Микола Горох. Науковець виступає проти бездумного знищення постаментів: «Потрібно, щоб руйнування відбувалося паралельно зі створенням чогось. Сьогодні у нас вже є два постаменти без пам’ятників. У нас додасться ще вісім постаментів. Чи добре буде йти містом, у якому стоять виключно постаменти?»

А ЩО МІСЬКА ВЛАДА?

Очевидно, що реконструкція центральної алеї Чернігова перебуває у компетенції міської влади. Адже для реконструкції мають бути внесені зміни до Генерального плану міста. Можливо, там варто встановити постаменти сучасним борцям за незалежність України?

Міський голова Чернігова Олександр Соколов пообіцяв розглянути пропозиції щодо реконструкції Алеї героїв. Давати прогнози щодо долі алеї очільник міста не поспішає. Каже, що йому не відомі результати обговорення. Спочатку він пообіцяв ознайомитися з пропозиціями істориків і додав, що за потреби залучить ширше коло спеціалістів з історії для отримання найбільш об’єктивного рішення з реконструкції алеї.

Натомість вимоги істориків підтримали представники націоналістичних рухів. Під час традиційного маршу на честь Героїв Крут вони організували Народне Віче і поставили ультиматум міській раді — демонтувати погруддя більшовикам. На роздуми дали тиждень, інакше самі їх демонтують. Чернігівський міський голова Олександр Соколов відреагував миттєво: «Якщо ми хочемо жити у правовій країні, то треба розбиратися з такими питаннями згідно з чинним законодавством і робити це за допомогою встановлених ним процедур».

Скільки ще простоять постаменти, невідомо. Волі міської влади на їх усунення, вочевидь, немає. Зате є воля керівництва держави і відповідний указ Президента України, в якому прямо дано вказівку органам виконавчої влади позбутися пам’ятників тоталітарної епохи. Аби цього не зробила патріотична і нетерпляча молодь, влада має негайно подумати, куди перемістити ці пам’ятки. Зрештою, директор Чернігівського обласного історичного музею Сергій Лаєвський готовий поставити їх на баланс очолюваної ним установи. Натомість на самі постаменти треба повісити таблички з інформацією про те, за що і проти кого боролися ці так звані герої. Аби у містян більше не виникало сумнівів, кого вшановувати і хто для нас справжні герої.

P.S. А доки влада думає, активісти взялися за діло. Зранку 9 лютого орієнтовно сотня представників добровольчих батальйонів та націоналістів підійшли до постаментів. Згодом під’їхала вантажівка з краном. Повалили погруддя Антонова-Овсієнка та Миколи Подвойського. Після цього демонтовані пам’ятники відвезли на територію Чернігівського обласного історичного музею імені Тарнавського. Директор музею Сергій Лаєвський повідомив, що погруддя залишатимуться на території установи, доки міська влада не вирішить їхню подальшу долю. За словами Сергія Лаєвського, всі вони перебувають на балансі міського управління ЖКГ. Директор музею також заявив, що у знесенні пам’ятників винні як і активісти, що знесли їх, не дочекавшись офіційного демонтажу, так і чиновники Чернігівської міської ради. Останні проігнорували думки чернігівців щодо майбутнього Алеї героїв.

Активісти дали на роздуми обласній та міській владі ще два тижні, інакше — демонтують самі. За словами оганізаторів, знесення двох погрудь було попередженням для міської влади, щоби та ухвалила рішення про цивільний демонтаж пам’ятників на Алеї героїв.

У прес-службі обласного УМВС ситуацію прокоментували так: «Слідчо-оперативна група виїжджала на місце події. Були опитані свідки. Інформацію щодо цього правопорушення внесено до єдиного журналу обліку. Чи буде відкрито кримінальне провадження — ще вирішується».