Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Про книжки та політику

Володимир ПАНЧЕНКО: «Минулорічна «Бронебійна публіцистика» і цьогорічна «Підривна література» — спосіб достукатися до мислячих людей»
30 серпня, 2013 - 11:53
ВОЛОДИМИР ПАНЧЕНКО

2 вересня у відомого літературознавця, професора Києво-Могилянської академії, шеф-редактора популярного сайта «ЛітАкцент» Володимира ПАНЧЕНКА день народження. Про те, що він — багатолітній автор нашої газети та книжкового проекту «Дня», очевидно, слід сказати окремо. Бо в особі Володимира Євгеновича завжди маємо однодумця і союзника. А ще — Друга.

Зателефонувавши, ми застали Володимира Євгеновича на відпочинку. День народження у відпустці — це виправдано. Проте навіть у відпустці він працює. Над чим? Далі — з перших уст.

11 рік поспіль на Львівському Форумі видавців «День» у рамках свого бібліотечного проекту представляє новинку — серію «Підривна література». Що ви, як автор передмови збірки публіцистики Юрія Шевельова-Валерія Марченка, можете сказати про згадану серію?

— Я продовжую вірити в те, що слово має силу, і воно впливає на свідомість за принципом — крапля камінь точить. Сподіваюся, що минулорічна «Бронебійна публіцистика» і цьогорічна «Підривна література» — спосіб достукатися до мислячих людей, які хочуть краще зрозуміти себе в нинішній Україні. А для цього треба, звичайно, бачити й історичну вертикаль. Тобто, динаміку нашого складного руху в зустрічному просторі.

Щодо вибору авторів, яких пропоную в серії «Підривна література», то тут повторилося ім’я Юрія Шевельова, якого було представлено мною в «Бронебійній публіцистиці». Це означає, що надаю значення тому, що написав Юрій Шевельов як лінгвіст, літературознавець та есеїст. Цього разу я запропонував його працю про мовну політику більшовиків стосовно, зокрема, України та Білорусі. Вважаю, що ця лінгвістична студія мала б належати до обов’язкового читання для українців. В ній концентровано представлено драматичні «повороти», що спіткали українську мову (білоруську також) в ХХ столітті. Ті драми, які призвели до того, що ми маємо сьогодні з побутуванням української мови, зумовлені політикою більшовиків. В її основі лежала ідея червоної імперія — збирання народів під єдиним соціалістичним (читай — російським) дахом.

Між іншим, Дмитро Табачник, з яким мені не раз доводилося полемізувати, зробив цілком справедливий висновок: ідеї з білої гвардії реалізували більшовики. Парадокс. Але з ним можна погодитися. Ідея білої армії Денікіна — ідея «великой, неделимой России». А більшовики, по суті, це реалізували. Єдине, колір для «великой, неделимой России» вони обрали інший — червоний. Червона імперія потребувала побутування на своїй території єдиної мови — російської, тому політика русифікації і здійснювалася. Моє покоління добре пам’ятає, що відбувалося в 70-ті — яким чином і якими механізмами затискувалася українська мова в різних сферах, зокрема, і в освіті — загальносередній і вищій. На жаль, подібні рецидиви з’являються і тепер — уже при теперішній владі, теперішньому міністрові науки й освіти...

Треба згадати, що у збірці поруч із Шевельовим — Валерій Марченко. Хочеться, щоби якомога більше українців знали про цього молодого киянина, який свідомо жертвував життям заради власних принципів, переконань. Його праця називається «Київський діалог» і датована 1972 роком. Саме вона була із тих матеріалів, які фігурували в справі Валерія і стали підставою для його засудження. Отже, «Київський діалог» — розмова двох молодих киян на теми національної культури. Один із співрозмовників, в якому пізнається сам Валерій Марченко, якраз і говорить про спотворену політику в сфері національної культури початку 70-х років, яка вела до деградації українського національного культурного організму. Власне, мені хотілося показати тяглість в часі: з одного боку Шевельов, який писав про 20—30-ті роки, а з другого — часи Марченка — 70-ті роки, коли продовжувалося те, про що писав Шевельов. Таким чином ці два імені зближуються, тому що зближується сама матерія того, про що вони писали в своїх дослідженнях. Тобто хотілося показати тривалість зла, про яке писали Шевельов і Марченко, з прозорим натяком на те, що воно, на жаль, має продовження і в нашому часі.

Володимире Євгеновичу, відпочиваючи, ви стежите за політичними подіями? Як вам ця торгова війна, яку Росія розгорнула з Україною?

— Стежу через Інтернет. Ця торгова війна — прогнозована. В тому сенсі, що зараз Росія дуже невдоволена перспективою підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС. Зрозуміла річ, що вона намагатиметься цьому зашкодити. І робить це, на мій погляд, вайлувато, незграбно, агресивно, домагаючись того, що задумано. Зрештою, ця війна призводить до того, що вже європейські країни активно обурюються. А ще — такі дії викликають протидії — і українських олігархів, і середньостатистичних українців штовхають в напрямку Європи. Хоча такий крок, як розв’язання торгівельної війни, не потрібен не тільки Україні, а й Росії, тому що економічні блокади нічого доброго не приносять ні країні, яку блокують, ні країні, яка блокує. Але то вже проблема ментальності росіян. Ментальності, яка виявляється на тільки на зовнішньополітичному рівні, а й у деталях. В Херсоні, неподалік якого я відпочиваю, кілька днів тому був скандал: теплохід «Арарат» мав вирушати в круїз із відпочивальниками, серед яких були росіяни. Вони бунтували перед капітаном, мовляв, чого на теплоході почеплені тризуб і синьо-жовтий прапор. «Це ж наша символіка», — відповів капітан. «Но ведь это разжигает межнациональную вражду», — говорили росіяни, влаштувавши скандал. Потім приїхав високопоставлений український дурень і почав зривати українську символіку... Це до питання про специфіку ментальності. А нам важливо не робити своїх дурниць. Я згоден із Костянтином Єлісєєвим, який представляє українську дипломатію в Брюсселі, котрий сказав, що нам зараз ніхто не може зашкодити, крім нас самих.

А як вам дії української опозиції? Вона пройде тест на монолітність?

— Це, може, найболючіше запитання. Не видно таких ознак, щоб вона пройшла тест на монолітність, єдність. На жаль, досі опозиція поганенько складала такі іспити. Але зараз важливо, щоб вона, принаймні, змогла на 2015 рік сконсолідуватися і виставити одну кандидатуру (а не кілька!) на президентські вибори.

Мені здається, що зараз «уповання» може бути не стільки на єдність опозиції, скільки на тиск громадськості. Опозиційних лідерів треба заганяти в таку ситуацію, коли вони змушені будуть рахуватися із здоровим глуздом. Як свідчить історія, найбільше шкодять українській політиці нездорові амбіції лідерів. Це — проблема №1.

Володимире Євгеновичу, може, банальне питання: розкажіть про свої творчі плани. Однак із досвіду знаю, що на нього завжди отримую інформативну відповідь.

— За кілька днів з’явиться моя книжка, яку давно чекаю. Вона має назву «Сонячний годинник» (в-во «Темпора»). У ній зібрано 24 розповіді на історико-культурологічні теми. Вона, з одного боку, книжка подорожей, з іншого — досліджень. (І так, і так можна трактувати). Містить 350 ілюстрацій. Я дякую всім тим, хто посприяв її виходу. Зокрема «Дню» — багато тих матеріалів (в тих чи інших версіях) з’являлися на сторінках вашої газети. Власне, ви будете одними із перших, кому подарую «Сонячний годинник».

Окрім того, на цей відпочинок і лікування я взяв багато роботи — саме працюю над книжкою про Миколу Зерова. Написав уже близько 200 сторінок. Зеров — важлива і цікава постать в українській культурі ХХ століття, тому мені хочеться написати книжку симпатичного характеру. Через те я риюся в архівах, з’ясовую багато цікавих деталей з біографії Миколи Зерова. Особливо хочеться широко, щедро показати історико-політичний і культурний контекст, в якому жив Микола Зеров. Тож далі буде.

Надія ТИСЯЧНА, «День»
Газета: 
Рубрика: