Тоталітаризм обіцяє нам не стільки епоху віри, скільки епоху шизофренії.
Джордж Оруелл, англійський письменник і публіцист

Про що мовчать величні сосни Биківні

26 лютого, 2003 - 00:00


Редакція «Дня» отримала лист від інженера-хіміка Артура Єременка з Києва, в якому він дає невтішний «діагноз» «Биківнянській справі». Нагадаємо (а «День» неодноразово звертався до цієї теми), що ще у 1989 році четверта (!) Урядова комісія УРСР нарешті визнала такий факт — в Биківнянському лісі під Києвом поховано «ворогів народу», яких допитували, катували у столичних в’язницях й після розстрілів привозили туди й закопували. Справу ще не закрито — офіційні цифри говорять про 6783 чоловік, що поховані у Биківні, представники київського «Меморіалу» — про декілька десятків тисяч наших співгромадян; польські дослідники наполягають, що також майже 5000 польських офіцерів, розстріляних весною 1940 року, знайшли тут останній прихисток. На думку А.Єременка, постанова уряду вже незалежної України «Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» фактично не виконується. Заради дотримання балансу редакція «Дня» звернулася до Київської міськдержадміністрації з проханням прокоментувати цей лист. Але навряд чи можна вважати це питання вичерпаним. За постановами, розпорядженнями, занесенням до «державного реєстру» поки що не проглядається бажання влади провести практичну «інвентаризацію» нашої пам’яті. Газета продовжить тему, оскільки зводити це трагічне і делікатне питання до «одноразової» кампанії неможливо.

Биківнянський ліс — не лише зелений масив північно-східної околиці Києва, він трагічне місце й свідок таємних поховань багатьох тисяч людей, знищених сталінським терором у 1937 — 1941 роках. І вже більше як 60 років їхній спокій охороняють лише мовчазні сосни цього лісу. Мов у почесній варті застигли вони над могилами безневинно загублених більшовицькою деспотією людей і разом зі встановленим тут пам’ятним хрестом, уособлюють скорботне оце місце. Роками засвідчували ці дерева, як кожного травня гурт здебільшого літніх людей пішки дістається сюди, аби вшанувати пам’ять жертв людського дикунства, прах яких й по сьогодні зберігає лише биківнянська земля та надмогильна лісова поросль. Спостерігали оці стрункі лісові сосни й таке:

— розгул сатанинського промислу могильних мародерів і непоодинокі наруги сучасних вандалів над скульптурою в’язня та пам’ятним хрестом на биківнянських похованнях;

— зухвалий десант польських авантюристів — «фахівців» політичних інтриг і вшанування пам’яті жертв більшовицьких розстрілів людьми з зарубіжжя;

— відвідини биківнянських поховань Папою Іваном Павлом II і участь у відзначенні «Днів Биківні» колишнього прем’єра Віктора Ющенка та столичного голови Олександра Омельченка.

Проте, ані присутність на цих скорботних урочистостях високих посадовців, ані навіть урядова постанова «Про створення Державного історико–меморіального заповідника «Биківнянські могили» (ще від травня 2001 року), аж ніяк не вплинули на існуючий стан биківнянських поховань. Жодного просування щодо реалізації цієї постанови й досі не спостерігається. Щоправда, завдяки їй ці поховання одержали офіційну назву. Та чи можна лише однією назвою облаштувати отой «Державний заповідник», який тільки і має, що свою назву? А що ж «Биківнянські могили»? Як і у всі попередні роки, вони є забутими й нічийними, тобто, як мовиться, існують самі по собі.

Виникає, хай риторичне, але запитання: як вдається відповідним владним структурам держави роками ігнорувати виконання постанови уряду України? Чи усвідомлюють відповідальні виконавці цих структур, що їхня байдужість до історичної пам’яті українського народу відверто межує зі свідомою зневагою до нього? І це коли, здавалось би, саме їм, цим державникам, та ще й у першу чергу, належить зберігати й плекати пам’ять про трагічне минуле свого народу. В дійсності ж, на жаль, того не відбувається. Тож мабуть слід нагадати нашім можновладцям отой загальновідомий постулат, що народ без історичної пам’яті не може називатися нацією.

І допоки вже дворічна за віком постанова про биківнянський заповідник не набуде практичної своєї реалізації, трагічна минувшина нашого народу буде приречена на подальше забуття, а на скорботному місці поховань жертв протилюдського більшовицького режиму й надалі пануватиме лише заупокійне шепотіння биківнянських сосен...

КОМЕНТАР

Звернення газети «День» щодо коментаря листа жителя Києва Артура Єременка в управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації розглянуто. Інформуємо, що автор листа безпідставно звинувачує владні структури в ігноруванні виконання постанови уряду України про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

Створенню заповідника такого рівня передує чималий обсяг роботи. Повідомляємо, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2001 р. №546 «Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», КМДА було розпочато роботу над розробкою проекту Положення про заповідник, яке на даний час вже узгоджено з Держбудом України, Міністерством культури і мистецтв України, Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті жертв війн та політичних репресій. Нині проект Положення доопрацьовується з Міністерством фінансів.

Після затвердження Положення, за усталеним ладом, КМДА розпочне роботу над створенням Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Для цього необхідно буде провести дослідницькі та пошукові роботи, розробити проектно-кошторисну документацію, генеральний план забудови та розвитку заповідника з визначенням вартості, черговості і термінів будівництва його об’єктів, на підставі чого визначити обсяги та джерела фінансування заповідника.

Київська міська державна адміністрація повідомляє, що створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» проводиться з максимальною прозорістю і у відповідності до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Меморіальний комплекс жертвам репресій 1930-х років збудовано у 1995 році на виконання розпорядження Президента України від 11.08.94 №98/94-рн «Про заходи щодо вшанування пам’яті жертв політичних репресій, похованих у селищі Биківня». Автор проекту — архітектори Микола Кислий та Руслан Кухаренко, скульптор Володимир Чепелик. Меморіальний комплекс було збудовано на державні кошти. Замовником тоді виступив Комітет охорони і реставрації пам’яток історії, культури та історичного середовища (нині управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища м. Києва), генпідрядником — Виробниче об’єднання «Укрреставрація» (нині Корпорація «Укрреставрація»). 1999 року зазначений комплекс було взято на державний облік пам’яток історії та культури (Наказ Управління від 20.08.99 №61). Враховуючи наведене, Меморіальний комплекс жертвам репресій 1930-х років має статус пам’ятки історії монументального мистецтва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.01 № 1761 Меморіальний комплекс в пам’ять жертв політичних репресій 1930-х років занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення.

З повагою Любов МАЗУР В. о. начальника Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища Київської міської державної адміністрації

Артур ЄРЕМЕНКО, інженер-хімік, Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments