Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

Про що свідчать читацькі смаки Президента?

Петро Порошенко назвав шість книжок, які прочитав 2016 року
11 січня, 2017 - 10:14
ФОТО З САЙТА BYKVU.COM

Бувають такі свята в календарі, з нагоди яких і Президент України може перетворитися на звичайного читача, хоч важко повірити, що Президентові стає на це часу. Утім, у дитинстві нас вчили вірити в різдвяне або новорічне диво (у кого яке дитинство було), то й цього разу зробимо вигляд, що ми повірили.

Петро Порошенко у своєму блозі на medium.com назвав шістку книжок, які вразили його минулого року. Серед них — одна книга мемуаристики, історична книжка, дві поетичні, одна документальна серйозна проза та книжка про мистецтво. Погодьтеся, діапазон доволі різноманітний. І тому стає цікаво, що ж цим списком хотів сказати Президент України своєму народові?

Ідея поділитися своїм списком для читання у світі не нова. Відомо, що читацькими списками ділився ще Президент США Барак Обама, а також під час перебування в СІЗО списки прочитаних книжок публікував у своєму блозі Юрій Луценко. Тоді й стало зрозуміло, що списки книжок від політиків подобаються українським інтелектуалам.

Книжок у списку Порошенка не п’ять, не десять, а шість. Невимушена така цифра. Скільки сподобалось, стільки сподобалось, нічого не вдієш.

Перша згадана в списку книжка — «Спогади» Павла Скоропадського. Мемуаристика стосується кінця 1917 року — грудня 1918 року. Як зазначено в передмові книжки, професійний військовик-генерал Скоропадський розглядає події, учасником яких він був, зі стратегічної точки зору. Ідеться про проголошення Всеукраїнським з’їздом хліборобів Павла Скоропадського гетьманом України та відповідно проголошення Української держави. Спогади писані по гарячих слідах подій, тому сповнені цікавих деталей. Зокрема, у них ідеться про те, що російський церковний ієрарх Антоній Храповицький, митрополит Київський і Галицький, пропонував гетьманові помазання на царство, тобто Україна могла стати монархією. За короткотривалий період перебування при владі Скоропадський встиг провести реформи в науці, освіті та культурі, зокрема заснувати два університети і 150 українських гімназій, видати кілька мільйонів українських підручників тощо. Утім, цитата, яка виписана в блозі Порошенка, зовсім не про це: «Великороси кажуть: «Ніякої України не буде», а я кажу: «Щоб не сталось, Україна в тій чи іншій формі буде. Неможливо змусити річку йти проти течії, так само і з народом, його не змусиш відмовитись від своїх ідеалів». Тож, основний месидж, який звучить від Президента, усе-таки патріотичний. Мовляв, не хвилюйтеся, Україна буде. Проте в якій формі, ніхто не знає, як цього не знав Скоропадський.

Друга згадана в блозі книжка — «25 перемог України» авторства Олександра Палія (до речі, свого часу автор здобув премію імені Джеймса Мейса, яку засновано головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною) — цікава, мабуть, життєствердністю історій, що вміщені в ній. Палій вибудовує історичну нарацію країни-переможця. Як стверджує автор, Александр Македонський програє лише на території України, розвал Монгольської імперії починається саме з України. Також у книжці вміщена історія про Петра Сагайдачного та про лицарів Запорізької Січі. Перемога — це те, чого зараз так бракує Україні, та згадуючи цю книжку, автор допису натякає, що українці приречені перемагати.

Третьою згаданою книжкою є сучасна поезія. Це книга Сергія Жадана, який зараз багато пише про війну на сході України і є одним із найпопулярніших сучасних поетів. Безпрограшний вибір Президента, який цитує чомусь неповну строфу з вірша Жадана:

Коли стоїш під небесами зими,

І небеса розвертаються й відпливають геть,

Розумієш, що жити потрібно там, де тебе не лякає смерть.

Перший рядок із цієї строфи, що випущений, звучить так: «Як ми будували свої доми?». Загалом у вірші йдеться про те, як людей, котрі будували свої оселі, вигнали з цих осель. Сентиментальна історія, пов’язана з війною та мільйонами внутрішніх переселенців. Але чомусь рядок про ті оселі Президент не згадує. Ну, бо для чого одразу після свят нагадувати людям про сумне? Отож.

Четвертою книжкою в списку Президента є книжка минулорічної нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич «Secondhand time». Оригінальна назва книжки — «Время секонд хэнд», утім, у блозі Порошенка згадується саме переклад книжки англійською. Мабуть, про всяк випадок, щоб читачі блогу не почали звинувачувати Президента України, хай навіть той перетворився тут на читача, в популяризації російськомовної літератури. Не ті часи зараз, щоб читати російською! Важливо також те, що Алексієвич є авторкою, яка з точністю документаліста описує жахи радянської дійсності. Особливо це важливо в часи декомунізації. Порошенко послідовний у своїй політиці. Крім того, як «герой» шостої книжки, названої Президентом, «Казимир Малевич. Київський період 1928—1930», Алєксієвич народжена в Україні. Знову ж таки, патріотичні мотиви.

Шоста книжка, як зрозуміло вже з назви, стосується київського періоду відомого художника Казимира Малевича, ім’ям якого так і не назвали минулого року аеропорт «Бориспіль». Цим Президент або його гноми, ой, тобто помічники, натякають про інклюзивний підхід до української культури: цінувати і називати своїми потрібно всіх, хто походить з терен України.

І п’ята згадана Порошенком книжка — це «Антологія української поезії ХХ століття» від видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Коментар до неї у блозі такий: «Цікава та унікальна збірка української поезії, десятки відомих та малознаних імен — Павло Тичина, Богдан-Ігор Антонич, Освальд Буркхард (Юрій Клен), Михайль Семенко, Олена Теліга, Олег Ольжич». Так, усі автори — початку ХХ століття, доволі кривавого початку. І це вже друга книжка поезій. Чому такий наголос на поезії? Чому жодної книжки сучасної української прози? Не було з чого вибирати? Чи не було досить патріотичної книжки?

Отже, цей читацький список Петра Порошенка так чи так є ідеологічним. Так, «Україні в тій чи іншій формі бути» (1-ша книжка), проте перемога нам написана на роду (2-га), і «жити потрібно там, де тебе не лякає смерть» (3), а смерть лякає на непідконтрольних територіях. І звісно ж, продовжуємо тримати антирадянський курс (4-та), пам’ятаючи про нашу криваву історію (5-та) і наш культурний спадок (6-та). Література для Президента — це лише ідеологія.

Любов ЯКИМЧУК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments