П’ять причин поїхати в Бушу

«Якби каміння могло говорити, воно розказало б чимало цікавого і досі невідомого про Бушу», — кажуть місцеві. Вони достеменно не знають, звідки походить назва їхнього села, а колись середньовічного міста. Більшість схиляється до думки, що Буша виникла від слова «бушувати» — страшні бої велися на цій території з татарами, кримськими ханами та польською шляхтою. Пам’ять про них по цей день бережуть Бушанська вежа, в підземеллях якої загинула Мар’яна Зависна, дохристиянський скельний храм, де рятувалися селяни, Гайдамацький яр, який став прихистком для козаків, і кам’яні хрести — місце останнього їхнього спочинку...

За радянських часів Буша перетворилася на звичайне колгоспне село. І лише з 2000, коли за ініціативи місцевих жителів (це, до речі, єдиний на Вінниччині випадок) був створений Державний історико-культурний заповідник, Буша отримала нове дихання. Сьогодні в село сміливо можуть вирушати навіть вибагливі туристи, які звикли до комфорту. Зелених садиб, маршрутів, інтелектуальних і розваг для релаксу — вистачає на будь-який смак. Головне в пошуках екстриму не пропустити сакральні енергетичні «джерела», що, як кажуть місцеві жителі, в них можна не лише «напитися» духовної сили, а й реанімувати ушкоджену сьогоденням душу.

ПРИЧИНА № 1: ВІДКРИТИ ТАЄМНИЦІ БУШАНСЬКОЇ ВЕЖІ

Найперше, що помічаєш, коли приїздиш у Бушу, — це величну вежу на пагорбі. Свого часу інженер Гійом де Боплан писав, що бушанський замок мав шість веж, і в кожній був свій пороховий льох. Однак до наших днів уціліла лише одна — єдиний свідок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та страшної трагедії 1654 року. Саме тоді польсько-татарські війська вирізали 12-тисячне містечко, не шкодуючи ані дітей, ані жінок. Щоб помститися, сотникова донька Мар’яна Зависна, як оповідає легенда, підпалила пороховий погріб й підірвала разом із собою ще й купу поляків. Нині на місці зруйнованої ратуші встановлений пам’ятний знак Мар’яні. А на могилі міститься плита з написом: «Вічна пам’ять відважній дочці українського народу Мар’яні Зависній, яка в листопаді 1654 року безстрашно стала на захист свого народу».

Не так давно поряд із вежею збудували церкву. Про це точилося і досі точиться чимало розмов. Одні нарікають на те, що храму УПЦ МП не місце на території заповідника. Інші, що церква була на цьому місці споконвіків, про що свідчать віднайдені фундаменти та архівні дані. Екскурсоводи не загострюють на цьому питанні увагу відвідувачів і одразу переводять тему в інше русло. Адже пам’яток у Буші вистачає. Чого тільки вартий парк кам’яних скульптур, який розкинувся довкола фортеці просто неба. На його території розташовується приблизно двісті робіт із каменю, в основному це козаччина і дохристиянська тематика. Кожна робота — це окрема історія, сповнена символізму і глибокого змісту. Є й такі, які вже обросли легендами. Якщо, наприклад, пройти через скульптуру «Ворота бажань» і загадати щось, то воно обов’язково збудеться. А якщо стати в центрі кола з кам’яними символами чотирьох стихій, то можна наповнитися енергією тієї сили, якої наразі не вистачає.

ПРИЧИНА № 2: ДІЗНАТИСЯ ПРО МОДУ, ТРЕНДИ ТА ГУРМАНІВ-ПРЕДКІВ

Mало кому вдається, але музей археології — це must-have для відвідування в Буші. Зовні це непримітна хатинка, розписана давніми символами, але в середині — реальна трипільська площадка ІІІ ст. до н.е, яка презентує унікальні фрагменти кераміки та залишки житла наших пращурів. Як розповідає директорка заповідника Ірина ЗАХАРЧУК, віднайти цю територію вдалося під час археологічних розкопок, які провели студенти та викладачі Вінницького педагогічного університету. На площі 150 метрів були виявлені залишки трипільського житла, незначні залишки чорноліської культури та залишки житла пізнього середньовіччя. Щоб зберегти знахідки, так би мовити, непорушними, дирекція заповідника вирішила законсервувати розкоп для нащадків. Для цього над ним звели захисний павільйон — так з’явився музей археології.

«Як кажуть наші екскурсоводи, в Буші кожен натикається носком свого черевика то на середнє, то на раннє Трипілля. Адже ця місцина унікальна — на мисі між двох річок — Мурафи і Бушанки — трипільська культура існувала впродовж трьох її основних періодів, — відзначає Ірина. — В музеї археології ми розкажемо, покажемо та здивуємо знахідками. Екскурсії розраховані на різні групи відвідувачів. Можна замовляти і тематичні: про трипільські символи та знаки, про традиції, моду та харчування народу, який населяв наші землі».

ПРИЧИНА № 3: ПОТРАПИТИ В ЕЗОТЕРИЧНИЙ ПОРТАЛ

Загадкою століть називають у Буші древній скельний храм. Його виявив 1824 року місцевий поміщик Ромуальд Остой Овсяний, а 1883 року професор Володимир Антонович описав у науковій праці. Вже тоді він відзначив, що малюнок у храмі «представляет редчайший тип рисунка не только у нас, но и в Европейской археологии...». Дослідження храму проводилися неодноразово, та науковці досі не одностайні в часі його виникнення, як і в тлумаченні загадкового рельєфу на камені: тварина, схожа на оленя, стоїть на невеликому підвищенні, а біля неї молиться людина, схилившись під деревом. На гілці сидить дивний птах, що нагадує півня. Біля дерева незрозуміла фігура у вигляді подвійного квадрата — Сонце, не Сонце, Місяць, не Місяць, ніби вікно — портал у Всесвіт. У цьому квадраті Антонович ще зміг прочитати надпис: «Азм есть миробог — жрец ольгов». Зараз його вже не помітно.

Найвірогідніше, як каже Ірина Захарчук, ця кам’яна картина зображає скорботу за померлими. Принаймні в селі досі збереглася традиція: коли помирає людина, з її двору береться курка або півень, якого несуть попереду похоронної процесії. Коли птаха приносять додому, зарубують та щось готують на знак вшанування померлого. Вважається, що душа покійного птаха має перенести душу новопреставленого на той світ на своїх крилах. Тобто є її провідником.

«Наш храм називають місцем сили, бо діє тут потужний енергетичний потік. А ще це місце називають воротами в потойбіччя, порталом у інший світ, — розповідає директор заповідника. — Висічене на каміні зображення й досі ніхто так і не зміг розшифрувати. Скелі там не прості. Це, власне, сірий пісковик, єдина структура, яка не піддається радіо-вуглецевому аналізу. Походить він ще з силурійського періоду. В своєму роді, горельєф з усіма елементами унікальний. Нічого подібного в світі науковці ще не виявляли. Ще до пандемії ми планували провести дослідження з використанням новітніх технологій. Через коронавірус відтермінували. Але з часом, завдяки сучасним методам археології, зможемо відкрити чимало таємниць нашого храму».

ПРИЧИНА № 4: ЗНАЙТИ ХРЕСТ-КЛЮЧ ВІД ВСЕСВІТУ

Не менш енергетично сильним місцем у Буші можна назвати стародавнє козацьке кладовище, яке розташоване на горі Лиськівці кінця XVII — початку XVIII століть. Саме тут міститься хрест-ключ від всесвіту, який знайти вдається не всім, інтригує Ірина Захарчук.

«Є тут одна цікава могила, яку місцеві називають «ключем планети Земля». Якщо до неї придивитися, то могила дійсно схожа на гігантський ключ, а якщо його прокрутити, то наша планета відкриє свої таємниці, які вона сховала в своєму лоні», — каже директорка. За її словами, колись на території Буші було аж сім кладовищ. Козацький цвинтар дійшов до наших днів і досі вражає своїми кам’яними хрестами. Найцікавіші форми — треф та мальтійські (які мають круг у центрі). На багатьох ще можна прочитати стародавні написи. Є прості і значно складніші композиції. Вони — унікальні пам’ятки автентичної народної скульптури.

ПРИЧИНА № 5: СПІЙМАТИ ДЗЕН НА МЕГАЛІТАХ

Не знаю, як кого, але мене найбільше в Буші приваблює Гайдамацький яр. 96 гектарів древніх реліктових лісів із мегалітами з пісковику силурійського періоду. Свого часу нинішній геологічний заказник на крутих берегах річки Бушанки називали Великим лісом. У ньому росли височенні дуби, стовбури яких, за переказами місцевих жителів, використовували для виробництва голландських та німецьких кораблів. У XVIII ст. хоробрі гайдамаки разом із Іваном Гонтою використовували цю місцевість як схованку. Від тих далеких часів ходить легенда про захоронені між каменями Гайдамацького яру золоті скарби вояків. Однак досі нікому (навіть із металошукачем) не вдалося їх віднайти. А от дзен на мегалітах упіймати досить легко. Адже саме тут можна побути наодинці з собою, залізши на великий камінь помедитувати, насолодитися тишею і спокоєм. Порушити його можуть хіба надокучливі комарі, але то лише влітку.

...Кожен, хто відвідає Бушу, складе про це місце сили своє враження. Хтось віддасть перевагу звичайному відпочинку на бушанських схилах із філіжанкою кави. Дехто зануриться у вир народних ремесел і не вилізе з інтерактивів у Центрі ткацтва, Подільській хаті чи колекцій художників (до слова, в Буші діє п’ять (!) музейних закладів). Будуть і такі, які вирушать у пошуки козацького золота кам’яними лабіринтами Гайдамацького яру. Та скажу з досвіду, байдуже, який відпочинок ви оберете для себе в Буші. Якщо ви хоча б раз відвідаєте це невелике село на Ямпільщині, то 100% повернетеся туди знову. Там така енергетика, що навіть при згадці про Бушу виринає фонтан емоцій і спогадів, які не відпускають, допоки не повернешся до Буші. Бо там, де Буша, там наповнюється людська душа.