Розкопки біля ворожих позицій

Отримавши бойове завдання, підрозділ 72-ї окремої механізованої бригади зайняв оборону у сірій зоні поблизу сіл Вікторівка, Петровське та міста Докучаєвська. Сіра зона – це фактично поле, яке пролягає поміж українськими бійцями та супротивником. Щоби краще було видно протилежну сторону, командир відділення старший сержант Леонід Дергач, який мав юридичну освіту, викладав у Чернівецькому університеті, визначив найвищу точку на водорозділі, з якої можна було бачити ворога з усіх боків. Як виявилося, це був курган. Почали влаштовувати на ньому спостережні пункти та інженерні споруди, необхідні для житла та військової справи.

Коли копали бліндажі, натрапили на людські кістки. Старшина Ігор Шевченко, який знаходився неподалік і, як виявилося, мав фах археолога, відразу зрозумів, що це стародавнє поховання. Доповів командиру відділення, сказав, що йому потрібно мінімум добу, щоби його розчистити, дослідити й зафіксувати.

Старшина Ігор Шевченко у зоні бойових дій, вересень 2015 р.

«Війна війною, а історія має залишатися історією. Я хочу, щоб мої діти та онуки могли бачити свою історію в українських музеях, а не шукали її по всьому світу в музеях закордонних», – вимовив знаменні слова командир відділення Леонід Дергач і дав дозвіл на проведення розкопок. На жаль, у лютому 2016 року старший сержант Леонід Дергач загинув під Авдіївкою, йому посмертно присвоєно звання молодшого лейтенанта.

Хлопці відразу ж почали розчищати стародавню могилу. Щоправда, розчищати не було чим. Був тільки ніж… Потім дали рулетку. В командира взяли компас. Знайшовся й фотоапарат, щоби зафіксувати розчищене поховання.

– Працювали фактично за 300 метрів від ворожих позицій, – розповідає Ігор Шевченко. – Над головами пролітали безпілотники, а іноді й снаряди та міни. Однак розкопки потрібно було провести у стислі терміни. Допомагали хлопці, яких прислали з різних позицій для земляних робіт. Дослідили лише одне поховання. Увесь курган, звісно, досліджувати ми не могли. Тобто робота була проведена, як кажуть, в авральних умовах.

Розчистка стародавньої могили

Як з’ясувалося, це було поховання так званої бабинської культури (22 – 21 ст. до н. е).  На кістяку небіжчиці виявили досить цікаві речі. В районі черепа знайшли круглу мідну прикрасу з отвором посередині (ймовірно пряжку), яка була пришита до головного убору.

– Для цієї культури якраз є характерними кістяні пряжки, які зазвичай знаходяться в районі пояса, – пояснює Ігор Шевченко. – У даному ж випадку пряжка знаходилась на головному уборі. Очевидно, це є свідченням високого статусу небіжчиці.

Те, що це була саме небіжчиця, згодом підтвердили антропологи Інституту археології НАНУ, куди було відправлено в подальшому матеріали археологічних досліджень. На думку фахівців, це була дівчина або молода жінка років 20-ти – 30-ти.

Розчищене поховання небіжчиці

– У районі черепа небіжчиці також виявили вістря стріли, – додає Ігор Шевченко. – Оскільки на час проведення розкопок там сильно «погуляли» кроти або миші, які суттєво порушили стан речей, досить важко сказати, стріла знаходилась у самому черепі, що могло свідчити про причину її загибелі, чи біля нього.

За словами військового археолога, як тепер можна вважати, напевно, Ігоря Шевченка, на небіжчиці був також амулет, зроблений з їкл тварин. На рівні її правої руки знаходились бородавчасті намистини зеленого кольору. Намистини та бісерини були знайдені також і в районі шиї. На рівні пояса знайшли мідні поясні обгортки, а поблизу спинного стовбуру знаходились прикраси з черепашок. На думку фахівців, ці прикраси були, очевидно, вплетені в косу.

– І що цікаво, – пояснює археолог, – науковці пов’язують їхнє походження із Середземномор’ям – десь ближче до Боспору. Такі аналоги знаходять на берегах Азовського, Чорного та Середземного морів.

Пізніше кістяк і знахідки надіслали поштою в Київ до Інституту археології НАНУ. Щоправда під час відправки виникла й дещо кумедна ситуація. Поштові відправлення військовослужбовців із зони бойових дій зазвичай перевіряються. Тож розкривши посилку й побачивши кістки, працівники пошти відразу оніміли.

– «Це ви свого солдата відправляєте?» – питають зніяковіло після тривалої паузи, – пригадує Ігор Шевченко. – Тож довелось звертатися за підтвердженням до командирів, що ми дійсно відправляємо археологічні матеріали.

За проведені рятівні розкопки в зоні бойових дій Ігор Шевченко навіть медаль отримав – «За збереження історії». Окрім цього воїн-археолог нагороджений медалями «Захисник рідної землі» (2016), «За оборону рідної держави» (2017) і нагрудним знаком «Учасник АТО» (2016).

На археологічній виставці в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї, влаштованій за результатами минулого польового сезону та з нагоди 50-річчя музейної експозиції, були представлені й матеріали з зони бойових дій, надані добровольцем 72-ї ОМБ старшиною Ігорем Шевченком.

Ігор Шевченко біля археологічної виставки в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї, лютий 2018 року

– То ти сам проявив ініціативу проводити розкопки? – запитують археолога зацікавлені відвідувачі.

– А що залишалося робити в такому випадку? – відповідає запитанням на запитання колишній доброволець. – Коли натрапляєш на поховання і розумієш, що воно може бути втрачене… І що окрім тебе його ніхто вже не врятує.

Матеріали розкопок, проведених Ігорем Шевченком у зоні бойових дій, представлені на археологічній виставці Криворізького історико-краєзнавчого музею

Ігор Шевченко пішов на фронт добровольцем у червні 2015-го. До цього, у квітні 2014-го та в лютому 2015-го, звертався до Криворізького військкомату, однак йому двічі відмовляли, бо в нього, як у працівника гірничо-металургійного підприємства ПАТ «АрселорМітал Кривий Ріг», була броня. Щоби потрапити на фронт, зрештою довелося змінити криворізьку прописку, зареєструвавшись у рідних, які проживають у сусідній Кіровоградській області. Оглянувши військовий квиток з помітками про проходження строкової військової служби, у військкоматі за місцем нової реєстрації довго не роздумували. Тож колишньому командиру відділення зарядно-акумуляторних батарей 72-ї  ОМБ старшині Ігорю Шевченку сказали: «Так».

На Яворівському полігоні, куди прибув доброволець до навчального підрозділу, зрештою й знайшли його так звані «покупці» з рідної 72-ї бригади. Так електрослюсар з ремонту підземного обладнання шахти «Артем» гірничого департаменту ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг», а за покликанням – археолог Ігор Шевченко став гранатометником, згодом командиром відділення гранатометників 9-ї роти 9 батальйону 72-ї ОМБ, яка носить нині горде і грізне ім’я Чорних запорожців. Служив з червня 2015-го по жовтень 2016 року. Застав звільнення Волновахи, поблизу якої протягом 11 місяців був на передовій. І навіть не думав, що в бойових умовах йому знадобиться фах археолога, здобутий в археологічних експедиціях Криворізького історико-краєзнавчого музею, Музею історії Долинського району (м. Долинська), а також на історичних факультетах Криворізького державного педуніверситету та Миколаївського національного університету ім. Сухомлинського.

Повернувшись із зони бойових дій до мирного життя, колишній доброволець знову прийшов на шахту «Артем» гірничого департаменту ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг». Працює черговим електрослюсарем з ремонту підземного обладнання. …І займається археологією та пам’яткоохоронною справою. Проводить обстеження території Кіровоградської області у складі охоронної археологічної служби та на договірних засадах працює в археологічних експедиціях Інституту археології НАНУ. Щойно відпрацював майже два місяці в експедиції завідувача скіфського відділу Інституту археології С.В. Поліна, який проводив розкопки на борту марганцевого кар’єру поблизу міста Покровське (кол. Орджонікідзе).

З нагоди 50-річчя експозиції Криворізького історико-краєзнавчого музею Ігор Шевченко передає директору закладу Ірині Зинов’євій прапор археологічної експедиції Л.П. Крилової, яка в 60-ті роки проводила розкопки на Криворіжжі

– Як вдається тобі поєднувати роботу на шахті та в археологічних експедиціях? – запитую з подивом ентузіаста.

– Доводиться крутитися, як білці в колесі. Відпустка, вихідні дні, «атошні» – все збираю докупи й тільки таким чином виходжу в поле, – зізнається Ігор Шевченко, якому вдалося поєднати заняття археологією з фахом електрослюсаря-гірника і громадянським обов’язком захисника Вітчизни.

Щасти тобі, захиснику рідної землі та рятівнику історії, на полі життя та археологічних досліджень, яке все ж таки не має бути полем бою.