Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Сальцопіль, або Велика держава на глобусі

23 жовтня, 1998 - 00:00

Сальцополя ви не знайдете на жодній мапі світу. Позаяк
і відтак для нього створено власний глобус. За що й про що — окрема розмова.
Але цікавість бере — дослідити, що то за держава така й звідки приблудилася
вона на наші посічені меридіанами земні терени. Уривок із сальцопільського
підручника з географії (для молодших класів Сальцопіль — єдина в світі
держава-столиця. Займаючи досить значну територію, вона має та, зрештою,
й потребує лише одного міста. Колись у давнину, свідчать історики, були
в країні й інші міста, але оскільки сальцопільчани — люди гонорові (жити,
так вже в столиці!), то в містах відпала потреба. Залишилася столиця із
однойменною країні назвою — Сальцопіль. Відтоді всі мешканці зрівняні в
правах і почуваються щасливими.

Мандрівні географи, що часом приблукують сюди з terra cognita,
складають оповідки, ніби в межах держави де-не-де випасаються окремі угрупування,
що йменують себе «селянами» (вірогідно, що спотворене слово «сало» є й
у корені Сальцополя). Проте, після неодноразових і безуспішних експедицій
версія про існування якихось невідомих селян науковцями була відкинута.

...Флора й фауна Сальцополя не мають аналогів у світі.
Країна обрисами нагадує підтоплений кусень сала (див. Сал-ку Енц-дію у
52 томах, т.1). Місцевість тут доволі посічена (як на єдину країну на глобусі,
то на неї припадає забагато меридіанів та паралелей), тому ходити слід
з обережністю, високо піднімаючи ноги, щоб часом не порушити номенклатурну
рельєфність країни. Найдовша та найзначніша річка — Борщок, за кольором
— червона, з безліччю бурякових та картопляних острівців та рифів (не плутати
з тарифами — перетин річки — безкоштовний).

Окрім того, країна багата своїми джерелами та джерельцями,
в яких від прадавніх часів (кажуть, відтоді, як заснув тут захмелілий славою
народний герой) тече чиста та три рази перегнана, із сорокаградусним вмістом
спирту рідина, до якої ніколи не всихає черга прочан із столиці.

Сусіди. Держава межує із такими відомими (щоправда, без
власних глобусів) материками, як Атлантида та Антарктида. У зв’язку з сусідством
останньої пересічні країни світу (Гамерика, до прикладу) приписують Сальцополю
таке нехарактерне явище, як одвічний холод, білі ведмеді та бородаті мужики.
Усе це, звичайно, вимисел, а рідкісних ведмедів-емігрантів, яких, бач,
на хороше життя потягло, сальцопільські прикордонники виловлюють та з почтом
відправляють на історичну батьківщину. Стосовно мужиків, то таких помічено
ще не було. Жінки Сальцополя, до речі, відносно них виявляють нездорове
зацікавленння.

НАША СТОЛИЦЯ  (УРИВОК ІЗ ЗАХИСТУ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
ВИПУСКНИКА ФІЛОСОФСЬКОГО ФАКУЛЬТЕТУ САЛ-ГО УНІВЕРСИТЕТУ)

— Чи знаєте ви сальцопільську ніч? Всі ми її знаємо, а
тому повернімося краще обличчям до столиці. Cалополіс (або, як його лагідно
величає народ, Сальцопіль) по праву претендує на пріоритет одного з див
світу. Я би навіть дозволив собі стверджувати — першого. Раритетного, так
би мовити. Тому що, подивіться уважно: усі державні устрої, омріяні людством,
або передчасно загинули, або й існували лише на папері. А Сальцопіль реально
втілив у собі народний міф. Звичайно, це було нелегко. Довгий час нас не
розуміли. Нас жалісливо гладили по голівках та годували соленим маслом.
Незважаючи на це, ми таки піднялися та показали так довгоочікувану заінтригованим
світом «кузькину мать». Самого кузьку до пори заховали — про всяк випадок
(і нехай Гамерика вважає). Як ми досягли такого успіху? Про це — наступний
розділ моєї роботи!

ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ САЛЬЦОПОЛЯ

Відомий сальцопільський мандрівник, блукаючи світами, привіз
до нас десь підхоплений дивний вислів: «Хто не працює, той не їсть». Він
у принципі своєму прояснив причини економічної стагнації в усіх країнах
світу. І тільки сальцопільчани допетрали до простого й виграшного: хто
не працює, той їсть більше! Вітчизняним експериментом зацікавилися решта
злиденних країн і добровільно почали вичавлювати з себе кошти на наше відгодовування.
Практика показала, що небагато, катастрофічно небагато в нас справжніх
патріотів: умовнорефлекторна, вироблена роками звичка працювати погано
вплинула на громадян — деякі з них не змогли зупинитися. Позитив у тому,
що це дало змогу призначити справді гідних синів суспільства на керівні
державні посади. Відтепер кожного року в країні відбуваються вибори, за
якими визначаються народні салопаї (офіційна посада), котрі спромоглися
за цей час найбільше з’їсти й найменше попрацювати. Ті, котрі з’їли найбільше
й уже майже наїлися, становлять правий блок салопаїв. Відповідно, лівий
блок складає той їх різновид, який найбільше з’їв та ще не наївся. Тому
час від часу ліві салопаї скубуть правих. Особливо при щорічному розподілі
паїв. Ця церемонія розподілу вже міцно увійшла до народного побуту, як
одна з улюблених забав. Шаленою популярністю й любов’ю користуються й перші
особи держави — раз обравши їх відгодовують чотири роки. Символом держави
одностайно було вибрано Великий Шмат Сала, а священною твариною — свиню.
Їй встановлюються вікопомні пам’ятники, а також стабільно присуджується
номінація Почесна Годувальниця Року. Після нагородження переможницю за
традицією запрошують на святковий бенкет із керівництвом. Потім їй встановлюється
ще один пам’ятник. Посмертно.

P.S. Свиноматки мають право на пільги у черзі за комбікормом.

Деякі особливості сальцопільської нації. Але я веду далі.
Отже, запорука успіху в державотворенні — характер. За своїм характером
сальцопільчани — народ миролюбний та незлий. Саме це дозволяє постійно
сідати йому на голову й звішувати ноги. Кажуть, історія пам’ятає ті часи,
коли на його шиї сиділи одразу кілька чужих ...мм, сідниць. Тепер на ній
сидять виключно свої, рідні. І нація з цього радіє, позаяк позитивною рисою
сальцопільчан є пристосуванство до будь-яких умов та витривалість: сидіть
вже, і «нехай вам повилазить» (улюблена народна приказка). Як осібні, можна
розглядати такі риси: хазяйновитість, розум, хитрість, що поєднуються із
капловухістю, щирістю та дитячою наївністю. До того ж нація пісенна до
неможливості. Улюблена страва: шмат сала, чарка «на п’ять дека», до неї
тарілка борщу та цибулька з хлібом. Подих з рота після вживання — вельми
характерний.

№203 23.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»

Аліна СЕМЕРЯКОВА  «Дяді!» — звертаючись до татка вимогливо скиглить маленький гамериканчик (у гамериканців таток «дядями» називають). — Дяді, я хочу до Сальцополя! — Не можна, сан, — твердо відказує тато («сан» — по-їхньому — син, сонечко),
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ