Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Середня школа: перезавантаження?

Які перспективи чекають учнів і вчителів у найближчі роки
12 січня, 2011 - 00:00
ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Учителем математики я працюю в школі лише останні 15 років, хоча проблеми середньої школи цікавили мене все життя: мала двох школярів у своїй сім’ї та чисельне школярство у сім’ях багатьох знайомих. Я закінчила школу 45 років тому. Це була сільська школа на Житомирщині, але її випускники вступали у найпрестижніші вузи Радянського Союзу. І, зауважте, все це без ніяких репетиторів (тоді навіть слова «репетиторство» не було в педагогічному лексиконі). Радянська школа була гарною школою. Якщо відкинути ту частину «оголтілої» комуністичної пропаганди, яка міцними лещатами затискала спочатку піонера, потім комсомольця, то можна було здобути досить високі знання, особливо з математики та предметів природничого циклу. А що маємо зараз? Напрям на гуманітаризацію суспільства, по якому так баско поскакали коні української науки після здобуття незалежності, привів в ні-ку-ди!

У цих скачках освіта втратила чи не найбільше. З одного боку, кількість вишів виросла за останні п’ятнадцять років у десятки разів: кожне ПТУ стало університетом чи академією. З іншого — рівень освіти у цих вишах нижче асфальту. Я знаю юнака, який провчився в одному з таких університетів чотири роки (платно, звичайно!), не списавши до кінця на лекціях навіть зошита на 96 сторінок. Але диплом економіста йому все-таки видали. Зараз хлопець успішно працює шофером на самоскиді.

І що при цьому цікаво. Якщо ПТУ, що готувало сантехніків, отримало статус університету, то тепер воно неодмінно спеціалізується на підготовці кадрів із права та економіки. Тож і отримали за останнє десятиліття десятки тисяч спеціалістів із цих напрямків. Звичайно, ми маємо ще достатньо потужних класичних вищих шкіл, які конкурентоспроможні в сучасному світі, хоча останнім часом вижити цим вишам дуже важко. Особливо тим, які намагаються бути самостійними. Прикладом може служити НаУКМА — один із найкращих сучасних вишів, орієнтованих на європейську освіту.

ЯКА ДОЛЯ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ І ЗНО?

Мене як учителя найбільше хвилює доля середньої школи. Здавалося, останні чотири роки можна було зітхнути з полегшенням: введення ЗНО значно підвищило статус шкіл, здатних готувати школярів до успішної здачі тестів. Розумна дитина, яка провчилася хоч два-три роки в гарній школі (маю на увазі не шикарні стіни, а потужний учительський колектив, спроможний по-справжньому навчити дитину), мала можливість гарно скласти тести і без зайвих нервів і батьківського гаманця вступити до обраного вишу. Хіба не прекрасно, коли молода людина в 17 років сама, своєю працею відчинила собі двері омріяного вишу? Хіба не прекрасно, що її життя починається з усвідомлення, що все подалі залежатиме від неї, від її розуму, від її праці й творчості?

Я як учитель вважаю, що введення ЗНО було найвищим досягненням шкільної науки за роки незалежності. Але зі зміною вищого керівництва нашої освітянської галузі шкільну науку стало лихоманити: щотижня нові циркуляри, причому кожен наступний міг заперечувати попередній. І все для того, щоб схилити суспільство до думки, що ЗНО — зовсім погано і зовсім не годиться для українського школярства. Тож ми маємо від нього відмовитися й повернутися до того «дерибану» в освіті, який мав місце десятиліттями. Але навіщо? Хіба «сильні світу цього», маючи мільйони, не можуть учити свою дитину за контрактом? Адже за гроші тепер доступна освіта в будь-якому куточку земної кулі! Хіба для цього потрібно перейти дорогу дитині вчителя чи лікаря? А, може, справа в тому, що їхні діточки неспроможні отримати на ЗНО навіть ту нижню межу в 124 бали, після якої виші приймають документи для вступу? Гадаю, що це й є головною причиною. Але напрошується запитання: «Коли ваша дитина не хотіла вчитися в середній школі, то що вона робитиме у вищій? І який із неї буде спеціаліст? Чи ви зможете довірити їй свій бізнес?» Звичайно, ні! То ж вам все одно прийдеться доручити свій бізнес дитині того ж таки лікаря чи вчителя, котра, на відміну від вашої, гарно вчилася й у школі, й у виші.

Усю минулу весну шкільну освіту кидали то в крижану воду, то обшпарювали окропом. І все-таки, незважаючи на спротив суспільства, придумали гарний зашморг — 200-бальний шкільний атестат. «Що ж тут поганого, — скаже читач.— Невже ви проти того, щоб зросла роль школи?» Ні, не проти, але не в такий спосіб. Тому, що:

1. 200 за атестат — це з усіх предметів по 12 балів. А у нас що, всі діти генії? Та якщо у вашому класі сидить математичний геній, який по 12 годин на добу розв’язує задачі, то він точно інші предмети тягтиме на п’ять — шість балів.

2. Ніякий учитель, який поважає себе і любить свою професію, не стане малювати фіктивні бали. Безумовно, намалювати, наприклад, із математики 12 балів значно легше, ніж навчити дитину на шість балів. От я намалюю, а на ЗНО дитина приносить сертифікат на 130 балів. І де той Сірко, у якого мені очі позичити? Ні, я не проти, щоб при вступі враховувався атестат, але коштувати він має не 200, а 12 балів. Нехай випускник, закінчивши гарну школу з високими вимогами, має середній бал атестату 9. А на ЗНО отримає сертифікат на 190 балів. Тоді, звичайно, він стане недосяжним для того, хто, маючи за атестат 12 балів, має сертифікат із предмета на 30 балів нижчий.

200-БАЛЬНІ АТЕСТАТИ — ВЕЛИКА БРЕХНЯ

Однак вже минулого літа під час вступної кампанії 200-бальні атестати посипалися в приймальні комісії, як жовтий лист у листопаді, хоча в 90% зі 100% бал атестату не підтверджувався сертифікатами ЗНО. І всі розуміють, що це — велика брехня!

Що ще спостерігається в цьому році — це поспішне перебігання дітей із гарних шкіл у школи досить слабкі, але де всім малюється атестат у 12 балів.

Але це не єдина тривога у мене як у вчителя математики. У нашому ліцеї діти писали ЗНО ще три роки до того, коли воно стало обов’язковим, і за його результатами досить успішно вступали до вишів. Хочу відзначити високий рівень задач на ЗНО три — чотири роки тому. Тоді на третьому рівні ми мали задачі дослідницького характеру (з параметрами), які експерти перевіряли вручну, що, у свою чергу, дозволяло талановитій і творчій дитині вирізнитися із загальної маси і отримати близько 200 балів. Останні два роки таких задач не було, а рівень складності запропонованих завдань знизився десь на 50%. Якщо три роки тому сертифікат із математики з балами вищими за 190 засвідчував спроможність абітурієнта досить успішно навчатися у вишах, де профільною є математика, то теперішній сертифікат навіть у 200 балів цього не гарантує. За останньою інформацією, в цьогорічному ЗНО зникли теми «Інтеграл» і «Теорія ймовірностей» — цікаві й виграшні для ЗНО.

Постає питання: що, власне, перевіряє цей рівень завдань із математики у випускника, і про що мають свідчити його результати? Адже рівень завдань надзвичайно слабенький, і за ним неможливо виділити сильну і творчу дитину. Тим паче, що саме такі діти здатні робити чисто механічні помилки, що не дає їм можливості отримати 200 балів. У межах держави результати ЗНО свідчать про рівень шкільної математичної освіти — він дуже низький. То що, знижуючи рівень ЗНО, ми підвищуємо загальний рівень? Ні, шановні, ми його автоматично знижуємо, бо тут спрацьовує закон сполучених посудин: знизите рівень рідини в одній — автоматично знизиться і в другій. Нижчий рівень завдань для ЗНО — менше праці до вивчення математики докладає і дитина, і вчитель: якось то буде!

Ще одне. Останні роки чуються постійні плачі: діти не хочуть вчитися, не хочуть думати, не хочуть... Не хочуть, а... чи не можуть? Коли я заходжу до класу, то мимоволі відзначаю про себе: «Іван із такими синіми кругами під очима, що явно щось негаразд із нирками. А в Саші цукровий діабет, і їй стає відразу недобре, коли вона хвилюється. А Микола вже двічі перехворів на запалення легенів. А...» Аналізуєш список — більше половини дітей хворі. «Не та екологія!» — зітхає суспільство. А від кого це залежить? Складається враження, що ті чиновники, які їх пишуть, не розуміють ситуації.

Візьмемо математику. 30 років тому (при шестиденці) школяр у звичайній школі мав щодня один урок математики. За тиждень — шість-сім уроків. Починаючи з першого і по шостий клас дітей навчали рахувати усно: якщо ти не впорався з арифметикою, то що ти будеш робити далі? «...Арифметика — це лічильна мудрість. Без цієї мудрості ні філософа, ні лікаря не може бути», — писав ще Леонтій Магницький. А тепер, при чотирьох годинах математики на тиждень? Арифметику (чи не з першого класу) замінили калькулятори — це і стало початком оболванювання нації. Натискай пальчиком — і за тебе думає ця електронна іграшка. Думаю, що використання калькуляторів у молодшій і середній школі не дає змоги розвиватися певним центрам кори головного мозку. На які успіхи можна розраховувати в наш час, коли дитячі мізки в якийсь момент «замерзли», як вода в різдвяній ополонці? І невідомо, чи відтануть!

30 років тому в програмі середньої школи не було вищої математики. Програма була насичена такими класними і красивими задачами з елементарної математики, що на них можна було пробудити інтерес до її вивчення як у генія, так і у звичайної дитини. Тепер в 11 класі середньої школи весь рік вивчаються теми з вищої математики — похідна й інтеграл. А навіщо? Якщо дитина збирається в університет культури, то вона ніколи з ними не зустрінеться. Коли ж вона обере собі технічний напрям, то ці теми будуть вивчатися, принаймні два роки, у виші.

Чую голос опонента: «Ви що, забули в який час живете? В час комп’ютерних технологій глибокі знання не обов’язкові — все знайдете в інтернеті!» Гай-гай, шановні! Я лишень висмикну із розетки ваш комп’ютер, і де будуть ваші знання, коли в голові пусто? Мабуть, Господь недаремно поставив вам на плечах голову, а не ноутбук: використовуйте цей дар, не гнівіть Всевишнього!

Я часто кажу дітям: «Математика — це наука богів. Якщо не можеш бути богом, то ставай математиком — все ж будеш ближче!» І щиро сподіваюся, що хоч одна дитина в класі мене почує!

Галина МАРЧУК, учитель математики, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments