Ми з вами дивимося на те, як у нашій Україні народжується громадянське суспільство. Українці вже не бояться і мають відвагу виявляти ініціативу
Левко Лук’яненко, український дисидент, громадський діяч

СЕС – повертається?

Навіщо відновлювати санітарно-епідеміологічну службу і чи допоможе це в боротьбі з коронавірусом
20 березня, 2020 - 11:49

«У Раді нацбезпеки та оборони просять відновити СЕС», — про це заявив голова РНБО Олексій Данілов. Він повідомив, що вже звернувся до Кабміну з відповідною пропозицією. Водночас зазначив, це роблять не для перевірок їдалень чи кафе, а для боротьби з головною нині загрозою — коронавірусом.

Реорганізація СЕС розпочалася ще 2014-го, тоді їй заборонили проводити перевірки, а згодом відібрали й інші функції та розформували. Чи справді, щоб перемогли коронавірус, нам потрібно знову відновити СЕС? Ми вирішили це з’ясувати.

«СХЕМИ» НА ЛІКАХ ТА ЗАТРИМАННЯ ОЧІЛЬНИКА

Санітарно-епідеміологічна служба тривалий час була окремим органом у структурі Міністерства охорони здоров’я. Вона працювала в двох напрямах: епідеміологічний контроль чи нагляд (усе, що пов’язане з інфекціями, захворюваннями вірусної чи бактеріальної етіології, та санітарно-гігієнічний напрям (усе, що пов’язане зі здоров’ям та регламентується роботою лікарів-гігієністів, комунальною гігієною, харчовою та інше). За відсутності епідеміологічних загроз діяльність санепідемслужби асоціювалася в населення з перевірками закладів харчування чи ринків. Назва цього органу особливо лякала власників бізнесу та персонал, адже для багатьох візит його представників «влітав у копієчку». За роки роботи СЕС загрузла в корупційних схемах.

До прикладу, під час оголошеної пандемії «свинячого грипу» H1N1 у 2009—2010 роках СЕС втрапила скандал із закупівлею препарату «Таміфлю». Держава витратила на це приблизно 11 мільйонів гривень. Лікарський засіб закупили за ціною 251 гривня за упаковку. І не у виробника, компанії Roche, а посередника ЗАТ «Ганза». При цьому, компанія Roche була готова надати Україні цей препарат за ціною від двох до шести євро за упаковку. Але головним у ланцюгу скандалів стало затримання 2016-го виконувача обов’язків голови Державної санітарно-епідеміологічної служби Святослава Протаса. Його підозрювали в розкраданні бюджетних коштів у особливо великих розмірах. Це й стало поштовхом до остаточної ліквідації.

Ексзаступник міністра охорони здоров’я (в 2016—2019 роках) Павло КОВТОНЮК саме перебував на посаді, коли СЕС повністю зникла. З його слів, рішення РНБО про відновлення санепідемслужби говорить про застарілий радянський спосіб мислення щодо того, як країна повинна відповідати на спалахи інфекційних хвороб.

«Імовірно, керівництво РНБО перебуває в полоні ілюзій про колишню могутність СЕС. Але факти говорять про протилежне, — стверджує пан Павло. — За останні десять років, перед тим як службу було ліквідовано, СЕС лише підтверджувала свою корупційність та неспроможність долати реальні проблеми. Варто згадати лише неадекватну відповідь на оголошення пандемії «свинячого грипу» H1N1 у 2009—2010 роках. Падіння рівня вакцинації до одного з найнижчих у світі рівнів у кінці 2000-х. Неспроможність відповісти на спалах поліомієліту 2015 року. Повну нездатність контролювати епідемії ВІЛ та туберкульозу, результатом якої стало переспрямування донорських коштів через громадські організації».

ВІД ОТРУЄНЬ РЯТУВАЛИ НА ВІДМІННО

Як заявив голова комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації Михайло РАДУЦЬКИЙ, СЕС планують відновити переважно в епідеміологічній частині. Це, мовляв, стримає появу нових корупційних схем. Коли санепідемслужба ще функціонувала, її епідеміологічна робота ділилася на два напрями: польовий та госпітальний. У частині польової епідеміології нашій СЕС не було рівних, стверджує керівник національної експертної групи з інфекційного контролю, лікар-епідеміолог, кандидат медичних наук Андрій АЛЕКСАНДРІН. Як зазначає пан Андрій, хоча в це і важко повірити, але наші напрацювання в цій сфері перейняв навіть Американський центр контролю за захворюваннями.

«Польова епідеміологія — це питання спалахів масових кишкових захворювань. Наприклад, відбувається весілля чи то в сільській місцевості, чи в ресторані. Хтось із персоналу погано помив руки, не належним чином термічно обробив продукти, бактерії потрапили в їжу і пішло масове зараження. Наші спеціалісти добре реагували на такі ситуації, проводили дослідження, вживали всіх необхідних заходів та локалізували ці випадки. Наступна можлива проблема — в нас погані сантехнічні розв’язки, чиста вода йде поряд з каналізацією, труби старі та проржавіли. Трапляється, що каналізаційні відходи потрапляють у питну воду і люди хворіють такими захворюваннями, як гепатит А. Якщо відбувається зараження води, спалахи хвороби досить масштабні. Тоді санепідемслужба виконувала всю роботу місцевої влади, що спрямована на ліквідацію такої надзвичайної ситуації».

Також одним з важливих напрямів роботи СЕС була вакцинопрофілактика. Нині її ніхто не проводить, як наслідок — антивакцинаторство процвітає.

«У нас у країні в останні роки триває масштабна кампанія проти вакцин та ніхто не може на неї адекватно зреагувати, — додає пан Андрій, — забезпечити правильний підрахунок вакцинації, потреби населення у вакцинах, контроль за дотриманням холодового ланцюга. За всі ці питання відповідала санепідслужба. Коли її не стало — цим ніхто не займається. Все це віддали на відкуп місцевої влади, але вони не ведуть контроль. Зараз під час зберігання вакцин взагалі буває відсутній холодовий ланцюг. Імунобіологічні препарати тримаються не в холодильних камерах, а в підсобних приміщеннях. Таких випадків досить багато».

ГОСПІТАЛЬНА ЕПІДЕМІОЛОГІЯ — НЕ ПРАЦЮВАЛА

Водночас існував й інший напрям — госпітальна епідеміологія. Вона відповідала за профілактику внутрішньолікарняних інфекцій та інфекційних ускладнень при наданні медичної допомоги. Саме вона, за потреби, має вибудувати систему протидії поширенню пандемії. Та СЕС у цій частині — взагалі адекватно не працювала, розповідає Андрій Александрін: «На жаль, як у СРСР, так і в сучасній Україні госпітальною епідеміологією ніхто не займався і не займається. В нас як не випускалися госпітальні епідеміологи, як не було в нас спеціалістів з інфекційного контролю, так їх і нема. З 2015-го року в Україні припинили набір на підготовку лікарів-епідеміологів. Більше їх не набирають і не випускають. Ринок потребує спеціалістів, але їх нема. До того ж лікар-епідеміолог сьогодні — одна з найнижче оплачуваних спеціальностей. Заробітна плата в середньому 5—6 тисяч гривень. У молоді нема мотивації йти працювати у цей напрям. Якщо ми лишаємо епідеміологам таку зарплату, при тому, що лікар сімейної медицини отримує 15 тисяч, то ми створюємо умови для корупційних дій. Не можна на такий рівень зарплати набирати фахівців».

ТРИ ЗАМІСТЬ ОДНІЄЇ

Нині функції СЕС розподілені між двома структурами. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів продовжує планові та позапланові перевірки установ, підприємств і організацій. На Центр громадського здоров’я при МОЗ покладені функції профілактики захворювань. Хоча Центр перейняв функції СЕС ще три роки тому, але його робота, як продемонстрували перші випадки захворювання на коронавірус та масові підозри, далека від ідеалу.

Павло Ковтонюк переконаний, що замість відродження СЕС варто спрямувати всі сили на боротьбу з вірусом у межах можливостей, які є зараз.

«Замість того, щоб витрачати час на створення нової (а насправді старої) структури, слід посилити спроможність Центру відповідати на спалах коронавірусу, зокрема за допомогою наших міжнародних партнерів. Відтворення СЕС, крім повернення до радянсько-корупційних практик минулого, загрожує також головним — марнуванням часу і сил посеред світового спалаху коронавірусу».

Водночас Андрій Александрін зазначає: головна проблема в тому, що зруйнувавши санепідемслужбу, її якісних напрацювань ніхто не перейняв, а прогалини в роботі так і не заповнили.

«Я категорично проти, щоб ми спекулювали на тому, чи потрібна санепідемслужба, чи не потрібна, чи потрібні Центри громадського здоров’я, чи ні, чи потрібен центр з контролю за захворюваннями. Особисто я, як спеціаліст, хотів би побачити, що хтось бере на себе політичну відповідальність коли каже: «Санепідемслужбі — бути». Я хотів би знати чітко, які функції вона виконуватиме, хто це контролюватиме, хто буде готувати спеціалістів санепідемслужби та за якими напрямами. І найголовніше — санепідемслужба завжди виконувала роль зовнішнього аудитора. Але коли в лікувальних закладах не створена внутрішня система контролю, то як можна контролювати ззовні? Я вважаю, що лікарі-епідеміологи повинні працювали всередині лікувальних закладів. Спеціалісти з інфекційного контролю мають бути там же. Тоді це буде якісна система. Щоб потім не трапилося так, що ми відновили СЕС, а вона знову не спрацювала».

Про роботу в напрямі відновлення санепідемслужби заявив і новий міністр охорони здоров’я Ілля Ємець (нагадаємо, на такій необхідності наголошують і доктори медичних наук, професори Андрій Шкурба та Олександр Яворовський у статті для «Дня» «Небезпеки та виклики коронавірусної хвороби COVID-19, див. №48 від 17 березня 2020 р.). Але якщо орган справді запустять повторно, то ким його укомплектують — поки не зрозуміло. В країні практично не лишилося відповідних спеціалістів, медичні виші епідеміологів не випускають. Якщо ж нова СЕС отримає працівників навіть без профільної освіти, то її майбутня результативність стає досить примарною.

Олена БЕРЕЖНЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ