Шанс доторкнутися до слова

В останніх номерах журналу «Школяр» діти читали повість про Івана Сірка, історії про героїв сучасної війни з Росією та про мрії їхніх дітей, дізнавались про приїзд до України людини неймовірної сили духу Ніка Вуйчича... До речі, читали журнал дітлахи з особливостями зору, надрукований він шрифтом Брайля. Донедавна існування періодичного видання було під великим питанням, оскільки Київська міська державна адміністрація судилася з редакцією за приміщення, де та розташовувалась.

ДВА ПОВЕРХИ РОЗБРАТУ

Ще два періодичні видання, газету «Промінь» і журнал «Заклик», зорієнтовані на дорослого читача, разом зі «Школярем» багато років поспіль готує редакція періодичних видань для незрячих, єдина на всю країну. Належить вона Українському товариству сліпих і розташована у будинку, зведеному у 1960-х роках минулого століття коштом УТОС. Редакція займає два поверхи споруди на вулиці Леоніда Первомайського, 7А. Це практично центр Києва, Печерськ. Звідси — і основна причина судової тяганини за редакційне приміщення між УТОС і КМДА.

Суди тривали з 2015 року. Що цікаво, першим подало позов Українське товариство сліпих, щоб затвердити право власності на редакційне приміщення за собою. Як пояснив член УТОС Олександр Осадчий, у 1988 році будинок було безоплатно передано на баланс Управління житлового господарства Печерського району в місті Києві як житловий. Однак 1992 року КМДА прийняла рішення, яким включила до складу комунального майна весь будинок, зокрема з адміністративними приміщеннями, до яких належав редакційний офіс. Тож минулого року УТОС звернулося до суду, щоб закріпити за собою право власності на це приміщення. Важливо, що у членів організації є усі документи, які доводять, що редакційне приміщення належить товариству.

«ОЧІКУВАЛИ ПОЛІТИЧНОГО РІШЕННЯ СУДУ»

Суд першої інстанції виніс рішення на користь позивачів, однак КМДА подала апеляцію. Апеляційний суд підтримав попереднє рішення, після чого мерія звернулась до Вищого господарського суду, щоб таки залишити редакційне приміщення за собою. Нещодавно завершилось слухання по цій справі, і Вищий господарський суд виніс вердикт на користь УТОС, хоча спочатку справа велась у зовсім іншому руслі.

«Люди захвилювались, бо, як правило, суд касаційної інстанції не перевіряє докази, а тут судді вимагали доказову базу, тому всі розцінили це так, що буде не законне рішення, а політичне, — пояснював адвокат Степан Філіп, котрий захищав інтереси УТОС у суді. — Але реально усі передумови для цього створювались, зокрема через поведінку суддів. Бо коли нас питають, на що ми витратили гроші, це одне, а коли запитують, куди ви їздили на оті чотири літри бензину, по яких не сходяться документи, це інша справа. Тому виникло таке занепокоєння».

Степан Філіп: Можете уявити, що вас не вчили ні писати, ні читати? Сьогодні політика держави така, щоб незрячі були безграмотними. Я був на Форумі видавців у Львові, і мене вразила тема одного круглого столу — про те, чи потрібен Брайль при сучасних технологіях. Це те саме, що питати, для чого нам театр, кіно, освіта. Без тиску на владу ніхто про потреби осіб із проблемами зору не потурбується. А цим людям є чим займатися і без оббивання порогів чиновницьких кабінетів

Сумніви щодо судового рішення виникали не лише в адвоката. «Останнє засідання проходило більш-менш нормально, на відміну від попередніх. А спочатку справді були сумніви щодо остаточного рішення, бо йдеться про такий ласий шматочок землі на Печерську, — розповідав «Дню» після суду Олександр Осадчий. — У нас є акт про введення будинку в експлуатацію, грошова оцінка, буквально всі документи, які підняли з архівів. Земля видана для УТОС 1953 року, звели цей будинок у 1962-му, квартири давали тим, хто стояв на квартирному обліку. Міський голова Києва Віталій Кличко недавно теж визнав, що право власності за нами».

ЗАКРИТИЙ БЮДЖЕТ

Так чи інакше, місто завдало додаткових клопотів товариству. Крім того, в останні роки підвищило орендну плату. Як додає Степан Філіп, ще й додали до оренди сплату податку на землю у розмірі 13 тисяч гривень щомісяця. А УТОС і без того переживає не найкращі часи, бракує коштів на різні проекти. Втім періодичні видання намагаються видавати без упину, бо це єдина можливість для незрячих доторкнутися до слова. За державні кошти останні роки практично нічого не друкується.

«З 2009 року доступ до бюджету для нас закрили, нам надає фінансову допомогу Фонд соціального захисту інвалідів. Тобто замість того, щоб отримати допомогу на покращення соціальних умов, ми використовуємо її на випуск літератури шрифтом Брайля — адже нам не можуть дати кілька видів допомоги, — розповідає Степан Філіп, який крім адвокатської діяльності, ще й керує Будинком друку та звукозапису УТОС. — Нам на рік видають 1 мільйон 900 тисяч гривень, і за ці кошти ми готуємо шрифтом Брайля близько 40 книг, по сто примірників кожна, та близько 200 озвучених книг. Розповсюджуємо їх у межах УТОС по всій Україні, а також у бібліотеках і школах-інтернатах».

«ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТАКА, ЩОБ НЕЗРЯЧІ БУЛИ БЕЗГРАМОТНИМИ»

Та це крапля в морі, з огляду на те, скільки художньої чи науково-популярної літератури з’являється щороку, не кажучи про періодику. На наше уточнення, наскільки важлива для незрячих єдина на всю країну спеціалізована редакція, Степан Філіп відповів зустрічним питанням: «Можете уявити, що вас не вчили ні писати, ні читати? Сьогодні політика держави така, щоб незрячі були безграмотними. Я був на Форумі видавців у Львові, і мене вразила тема одного круглого столу — про те, чи потрібен Брайль при сучасних технологіях. Це те саме, що питати, для чого нам театр, кіно, освіта».

У більшості випадків видання для незрячих виходять у світ виключно за ініціативи самих незрячих. Приміром, рік тому Всеукраїнська молодіжна громадська організація людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» презентувала рельєфно-графічну адміністративну карту України, виготовлену шрифтом Брайля. Її підготували спеціально для шкіл, де вчаться дітки з особливостями зору. А від держави подібні матеріали навчальні заклади отримували ще за радянських часів. Надрукували нові карти у Польщі коштом Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні.

На питання, чи буде хоч якесь фінансування спеціалізованої літератури у бюджеті на 2017 рік, Степан Філіп іронічно відмахується. Зазначає, що без тиску на владу ніхто про потреби осіб із проблемами зору не потурбується. А цим людям є чим займатися і без оббивання порогів чиновницьких кабінетів.