Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Щоб зрозуміти життя на землі, треба частіше дивитися на небо»

Засновник та керівник єдиної приватної вітчизняної обсерваторії Юрій ІВАЩЕНКО — про сьогодення та перспективи астрономічних досліджень
22 січня, 12:51
ПАВІЛЬЙОН «СХІДНЕ ОКО». ОРИГІНАЛЬНИЙ КОРПУС ІЗ ДВОМА КУПОЛАМИ, ЗРОБЛЕНИМИ ВЛАСНОРУЧ

Андрушівська астрономічна обсерваторія вже понад 11 років є єдиною приватною обсерваторією України (нагадаємо, «День» писав про неї в № 45 від 16 березня 2005 року). Протягом останніх семи років вона впевнено входить до двадцятки найплідніших обсерваторій світу за спостереженнями малих планет. За час існування обсерваторії нею було відкрито понад 90 астероїдів (та ще стільки ж чекають підтвердження відкриття). Серед назв домінують українські топоніми та імена діячів науки, культури та спорту України. Про сьогодення та перспективи приватних астрономічних досліджень в Україні та світі — в розмові з засновником та керівником обсерваторії Юрієм ІВАЩЕНКОМ.

— Коли в нас був Віталій Кличко минулого року, він саме подорожував по своїх передвиборчих справах і заїхав у Андрушівку (бо ми ж відкрили планету 212723 Кличко), — почав розповідь пан Юрій, — він сказав, що дуже важливо, щоб у людини була мрія. І саме така мрія — астрономія — була в мене з дитинства. Як говорила мама, коли я в дитинстві сидів цілими вечорами і шліфував дзеркало до телескопа: «Ти йди готуйся, тобі вступати до університету! Ти можеш наклепати десяток цих маленьких телескопів, але не вступивши, ти не дістанешся одного великого». І от все це здійснюється! Та й як! Головна обсерваторія — який ще може бути більший телескоп в Україні? В головну астрономічну обсерваторію я прийшов 1983 року, після закінчення університету. В Голосієві я вів спостереження штучних супутників Землі з метою розв’язання певних задач небесної механіки та побудови небесної системи координат.

Загалом у той час астрономія в Україні мала перспективу: в Української академії наук була своя високогірна база на піку Терскол в Приельбруссі (Кабардино-Балкарія, Росія). Курортна зона — Нальчик, Тирниауз, Чегет; білосніжні красені-пагорби Ельбрусу. І ось там, на висоті 3200 м, на пікові Терскол — високогірна спостережна база Української академії наук. Там ми саме в ті часи будували двометровий телескоп (тобто з радіусом дзеркала два метри). Це була надія всіх київських астрономів: мовляв, згодом ми там вестимемо серйозну науку, і це все матиме серйозне підгрунтя. 1994 року телескоп запрацював. Але ще раніше стало зрозуміло, що українська наука з розпадом Союзу зазнає значних втрат. Так воно зараз й є. Україна вже має мізерне відношення до того всього: перш за все, через кордон та митницю, але головна причина — відсутність належного фінансування.

У Києві небо з кожним роком стає все більш засвіченим, там вже неможливо спостерігати. Поряд з обсерваторією в Голосіївському лісі розташована лікарня № 1, а трохи далі — Музей архітектури та побуту України, Виставковий центр, вулиця Заболотного. Нині в Головній обсерваторії лише лазерний далекомір ще працює, а решта інструментів вже має музейне значення.

— Якщо забудовують територію навколо обсерваторії, то вона стає недієздатною?

— Так, це традиційна історія. Гринвіцьку обсерваторію також перенесли свого часу. І не лише її.

ЗОРЯНЕ НЕБО ТА БУДІВЛІ ГАО СНИЛИСЯ МЕНІ НОЧАМИ, І ТО БУЛИ МАРЕННЯ ДОКОРІВ СУМЛІННЯ

— А як сталося, що ви пішли з Головної обсерваторії?

— З розпадом Союзу настала криза жанру: стало ясно, що подальша праця не буде такою ефективною, як до того. І тому, коли мені запропонували кардинально змінити рід занять, я погодився, хоча це було нелегко. Тоді я пішов працювати на київську СТО № 2, зараз це — автомобільний центр «Голосіївський». Мене взяли, зокрема, завдяки знанню англійської мови, яку я вивчив у Головній астрономічній обсерваторії, бо вже тоді без знання мови в науці було — ні кроку. А на СТО створювалося спільне підприємство з іноземцями, тому знання англійської було однією з вимог.

— Як ви прийшли до ідеї заснування обсерваторії?

— Вже працюючи в автоцентрі, я отримав можливість їздити по світу на астрономічні конференції. А порвати з астрономією я не міг — зоряне небо та будівлі ГАО снилися мені ночами, і то були марення докорів совісті. Тому я брав на роботі відпустку й їхав: виявилося, що для науки місце роботи не має значення, вагомі лише результати, які ти демонструєш. Виникла ідея: спершу в образі дачі з телескопом. Однак реалізація цих планів виявилася на порядок масштабнішою. Звернувся я до Головної обсерваторії. Окрім Ярослава Степановича Яцківа я підтримував хороші стосунки з багатьма колегами, а особливо — із заступником директора Ростиславом Романовичем Кондратюком. В обсерваторії було багато обладнання, яке тоді вже морально застаріло в результаті стрімкого росту технологій. Скажімо, був купол астрономічного павільйону виробництва «Карл Цейс», який мали встановити на ще один телескоп Головної обсерваторії, але цей проект довелося згорнути з уже названих причин. Таким чином, виникла думка, а чи не зробити нову обсерваторію масштабнішою, ніж планувалося на початку, і ввести в дію це професійне обладнання. Зараз я б, звичайно, в жодному разі на таке не погодився, тому що тоді в мене чомусь була ілюзія, що зробити купол самому практично неможливо. Проте ось уже ці два (показує на новий павільйон із двома куполами. — Авт.) ми зробили самі, й зовсім без якихось проблем.

Отже, в 1998 році була придбана перша ділянка в селі Гальчин, що межує з Андрушівкою. Зараз територія обсерваторії нараховує три таких ділянки по 17 соток, разом півгектара. 12 квітня 2001 року нова обсерваторія була представлена Українській астрономічній асоціації.

— В одній із публікацій про обсерваторію йдеться, що деякі з підготованих вами школярів перемагали на міжнародних астрономічних олімпіадах.

— Справді, в 2003 — 2010 роках через обсерваторію пройшла когорта обдарованих школярів, вони писали роботи в рамках Малої академії наук (МАН) та конкурсів під егідою «Південмашу» і «Звездного городка» в Москві — ось і вся міжнародна арена. Однак цей напрям діяльності обсерваторії опікувала на той час вчитель географії місцевого ліцею — Тимченко Олена Михайлівна. Без її активної підтримки ця робота була б абсолютно неможливою.

— Ви також планували створити своєрідний науково-освітній центр з готелем для відвідувачів. Чи відмовилися ви від цих планів?

— Справа в тому, що до нас приїжджали переважно люди, які не знали, чого вони тут очікували і хотіли б побачити. І це через те, що елементарні знання з астрономії, яка колись викладалась у школі, й які, на моє переконання, абсолютно необхідні кожній людині, повністю відсутні. Звідси виникає очікування побачити тут щось таке, що запам’ятається на все життя. Воно може й так, от тільки ясне небо в момент екскурсії, в яке й тільки в нього можна зазирнути в телескоп, ніхто гарантувати не може. Зрештою, потрібно мати окрему людину, екскурсовода, котра б цей напрямок могла вести. А це є проблемою.

В АНДРУШІВЦІ У СПОСТЕРЕЖЕННЯХ АСТЕРОЇДІВ МИ СЕБЕ ВИЧЕРПАЛИ

Переходимо в «лабораторію» — ніжно-синю кімнату головного павільйону, з якої дерев’яні двері та сходи ведуть під восьмиметровий купол. Тут розташовано кілька комп’ютерів, із яких здійснюється керування головним телескопом та його камерою. Юрій Іващенко одразу відкриває на комп’ютері фотографії зоряного неба з попередньої ночі у програмі Astrometrica й на кільканадцять секунд заглиблюється в аналіз. Спостерігаю за його запалом.

— Хто входить до вашої «команди»?

— За десять років у цих стінах працювало орієнтовно 20 співробітників та помічників, зокрема студенти, школярі, місцеві вчителі. Нині спостереження ведуть Дмитро Кириленко та Артем Рудюк — це молоді хлопці, на котрих я можу цілком покластися. Їхнє завдання — програмування та контроль роботи трьох телескопів у автоматичному режимі. Частково вони ж ведуть обробку спостережень, яку в повному обсязі контролюю я через мережу Інтернет.

— Ви зараз продовжуєте спостерігати астероїди?

— Так, продовжуємо. Водночас ми плануємо переглянути цю програму досліджень, адже тут, в Андрушівці, в спостереженнях астероїдів ми себе, в певному розумінні, вичерпали. Світові спостереження прогресують швидкими темпами, і з невідкритих залишаються астероїди все менші й менші за розміром. Це означає, що їхня яскравість вже виходить за межі чутливості нашої апаратури.

— І тому ви займаєтеся «космічним сміттям»?

— Ця історія почалася ще 26 квітня 2006 року, коли я був у Москві. Там мене відшукав Ігор Молотов, координатор міжнародної мережі оптичних спостерігачів ISON, і запропонував приєднатися до мережі. Її учасники спостерігають штучні супутники Землі, вимірюють їхні положення та відправляють в єдиний аналітичний центр. Завдяки цьому було створено каталог орбіт супутників Землі, який став вагомим конкурентним джерелом американській базі даних Spacetrack.

— Взагалі, чи популярний формат «приватна обсерваторія» у світі?

— Як казав Кіса Вороб’янінов, науки, яку я зараз репрезентую, це не стосується. Дійсно: відкриває обсерваторія якесь нове тіло, робить внесок у базу даних людства. Чи має кінцеве значення її майновий статус — приватна вона чи державна? Жодного, з точки зору наукової цінності.

У списку обсерваторій, які відкривають астероїди, основна маса — це такі маленькі приватні обсерваторії. Навіть в Україні є десятки таких любителів, які ставлять у себе на дачі телескопи — але їхні інтереси не йдуть далі якогось захоплення. А мені як ученому завжди хотілося, щоб була якась наукова цінність. І, до речі, попри невеликі масштаби таких обсерваторій, існують актуальні наукові задачі, над якими вони можуть ефективно працювати.

— Той самий ISON?

— І не тільки. ISON професійно працює над спостереженням супутників. Інші задачі — це астрометрія астероїдів, тобто відкриття нових об’єктів та визначення їхніх орбіт. Це те, чим займаємося ми: фотометрія астероїдів, яка вимірює криві блиску небесних тіл і таким чином визначає не лише період обертання малої планети, а й чи вона одинарна чи подвійна. Зараз дуже багато астероїдів подібним чином відкрито. (Так само відкриваються екзопланети й біля інших зірок.) Ці та інші задачі мають наукове значення, й їх можуть вирішувати такі маленькі обсерваторії. При цьому їхня «приватність» не має жодного значення.

— А якісь ще приватні обсерваторії в Україні роблять науку?

— Ні. Але є багато любителів. Є навіть астроклуб у Києві — «Астрополіс». Один із активних українських астрономів-любителів, Олександр Баранський — біолог за освітою. Він постійно спостерігає за кометами на спостережній станції «Лісники» під Києвом. Я вважаю його заслуги досить вагомими. Він багато спостерігає та надсилає свої спостереження в Гарвард, до Центру малих планет.

— Як ви може оцінити конфліктну ситуацію, що склалася довкола Кримської астрофізичної обсерваторії?

— Ситуація для мене цілком очікувана: не всім відомо, що довкола КрАО давно точиться холодна війна, і ще на початку незалежності України вона мало не була знищена. Немає сумніву, що пониження статусу обсерваторії до університетського придатку означає її стрімке руйнування. Для цього здійснюється перший етап — звільнення висококваліфікованих спеціалістів, патріотів свого закладу, в результаті чого інструменти перестануть функціонувати, перетворившись на металобрухт. А далі поступово, через кілька років, їх спишуть як морально застарілі. Робитиметься це крок за кроком, щоб уникнути революційної ситуації на зразок нинішньої. Це вже напрацьована технологія, але навіщо? Причин вбачаю три:

1. Україна — збідніла держава, і в неї немає більше коштів на науку взагалі. І КрАО тут далеко не найпоказовіший приклад, загалом втрати по Національній академії наук значно масштабніші. Я вже не говорю про науку галузеву чи військову, про них взагалі нічого не чути.

2. Дійсно, кримська земля приваблює інвесторів. А ділянки навколо КрАО вже давно є предметом суперечок між ученими та забудовниками. На жаль, учені програють, бо не в змозі тягатися з багатими інвесторами, в котрих на першому плані надприбутки.

3. Україна вступила в фазу дикого капіталізму, коли накопичення капіталу є єдиним сенсом існування. Про меценатство в науці на найвищому рівні — це не про нас (хоча маємо гарні приклади в мистецтві). Як тут не згадати Наполеона, серед почесних гостей якого були Лаплас, Лагранж, Фур’є та інші, або Кека, який вклав мільйони в свою обсерваторію... Така нині епоха.

— На ваш погляд, де майбутнє астрономічних досліджень — в академічних обсерваторіях чи обсерваторіях при університетах?

— Тут теж є своя «глобалізація», наприклад, усіх нині сватають вступати до ESO (Європейська південна обсерваторія). Такі гіганти притягуватимуть до себе кращі світові наукові кадри, залишаючи далеко позаду решту, але вимагають мільйонних внесків. То, може, й не варто за ними гнатися, витрачаючи кошти? Так, напевно, думають чиновники від науки, й я не скажу, що вони не мають рації в країні, яка котиться до злиднів. Тут якраз діє принцип «краще менше, та краще». Біда в тім, що наше «менше» стрімко прямує до нуля... А майбутнє — за великими телескопами високо в горах чи на орбіті супутника Землі. Хто досягне їх, той і буде «науковим» закладом, незалежно від статусу «академічний» чи «університетський».

ISON-ANDRUSHIVKA

— Ви говорили, що переглядаєте свою астероїдну програму. Можете розповісти детальніше?

— Так. Ми з Ігорем Молотовим уже третій рік реалізовуємо спільний проект віддаленого телескопа, який отримає назву ISON-Andrushivka. Поставити ми його плануємо десь у горах. Поки не вирішили остаточно, де саме: можливо, Мексика, можливо, Аргентина. Для цього шукаємо місце із вже готовою інфраструктурою. Перший такий проект Ігор Молотов уже реалізував у Нью-Мексико, Mayhill, а наш московський колега Леонід Єлєнін уже відкрив дистанційно там дві комети.

— А яка мета буде в ISON-Andrushivka?

— Астероїди. Ми йдемо в значно кращі, ніж тут, умови з астрокліматом, де багато ясних ночей і прозора атмосфера.

— Тут ви згорнете спостереження чи будете спостерігати й надалі?

— Будемо спостерігати, тільки що? — Можливо, ми змінимо програму так, що тут астероїди взагалі не спостерігатимуться. В ці останні дев’ять років спостережень ми, як кажуть, встигли вскочити в задні двері останнього вагона. Тому що прогрес, як я відзначав, стрімко йде вгору. 10 років тому в діапазоні від 19-ї до 20-ї зоряної величини не були відкриті десь 200 тис. астероїдів. От ми попали в цю нішу — встигли. Зараз уже там все переважно виловлено, відкрито. За винятком тих, які чимось особливі — небезпечні астероїди. І ймовірність їх відкриття з нашим астрокліматом дуже низька. Тому потрібно виходити на рівень якісніший.

— Можливо, ви отримуєте міжнародні гранти?

— Хто дає гранти чужим?.. Хоча є ще в мене велика мрія: щоб був український космічний телескоп. От якби наше Державне космічне агентство та Академія наук реалізували проект хоч якогось космічного телескопа — навіть такого, як наш любительський, просто додали окремим модулем до якогось супутника — це вже був би величезний результат.

ДОВІДКА «Дня»

Юрій Миколайович ІВАЩЕНКО народився 12 квітня 1961 року в Андрушівці (в день польоту Гагаріна, на честь якого отримав ім’я). Батько — журналіст обласної газети, мати — вчителька фізики та астрономії.

Закінчив школу № 1 в Андрушівці. Захоплювався астрономією з дитинства. У 1978—1983 роках навчався на фізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка, кафедра астрономії. В 1983—1992 роках працював на Головній астрономічній обсерваторії при Академії наук України, захистив дисертацію кандидата фізико-математичних наук. 1992 року перейшов на роботу в «Автомобільний центр ГОЛОСІЇВСЬКИЙ» у Києві, де працює й нині.

1998 року заклав фундамент першої приватної обсерваторії в Україні — майбутньої Андрушівської астрономічної обсерваторії (A50), яку було відкрито 12 квітня 2001 року. 2003 року, разом зі співробітниками, відкрив на ній перші астероїди.

Юрій Миколайович — батько п’ятьох дітей.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати