Школа під домом

Олена ГОРБ називає свої Чайки, де проживає з родиною, «урбанселом». Воно так щільно сплелося з Києвом, що важко відрізнити з першого погляду, чи це передмістя, чи околиця столиці, чи абсолютно окремий населений пункт, що, за документами, Києвом як таким не є. Така ж сама заплутана ситуація в Чайках і з соціальною інфраструктурою: де вчитися дітлахам — у селі, де шкіл та дитсадків, як кіт наплакав, чи у столиці, куди їм зась, за так званим правилом прописки?

За словами Олени, батьки створили неформальне об’єднання, щоби обстоювати права своїх дітей на дошкільну та шкільну освіту. Зібравши дані місцевих рад та інформацію про кількість забудов у Чайках, громадськість вирахувала, що наразі Києво-Святошинському району, до якого належить село, бракує близько 10 тисяч місць у школах та 13 тисяч місць у дитсадках. Іншими словами, у передмісті столиці мали би будувати нові освітні заклади такими ж темпами, як житлові комплекси.

«У КОЖНУ ШПАРИНКУ ЗАПХАЛИ ДИТИНКУ»

Новоселам Чайок, коли купували квартири, спочатку обіцяли школу прямо у дворі. Діти справді навчаються у навчальному закладі поруч із помешканням, щоправда, це не повноцінне окреме приміщення, а перший поверх житлового будинку, обладнаний під класи.

«Сільська рада довго не хотіла брати на свій баланс таку школу, але іншого виходу просто не було, — розповідає Олена Горб. — Школа запланована на 186 дітей, для нас це був непоганий варіант навчання поруч із домом. Звичайно, очікувань до цієї школи не було особливих. Але минулого року запрацювало правило про вступ до школи за місцем проживання. Діти, які тут живуть, першочергово можуть піти тільки в цю школу. Школі довелося віддати всі приміщення під класи. Клас для танців переробили під клас англійської, англійську перенесли у вчительську, а вчительської взагалі нема. Я кажу, що у кожну шпаринку запхали дитинку, зараз школа переповнена на 160%, тобто у ній навчається понад 300 дітей».

Коли ж батьки почали з’ясовувати, чому, власне, новозбудований житловий комплекс залишився без обіцяної школи, виявилося, що земля, на якій планувався заклад освіти, якимось чином опинилася у приватній власності. Під тиском батьків та громади сільська рада підшукала іншу ділянку. Тепер у батьків новий клопіт — знайти архітекторське бюро, котре погодиться спроєктувати заклад освіти на земельній ділянці трикутної форми, врахувавши, що поруч трек «Чайка». Тобто треба нівелювати можливий шум, аби не заважав навчальному процесу.

Інший варіант — довозити дітей до нової опорної школи на 650 місць, котру збудували у сусідньому селі Петропавлівська Борщагівка (теж передмістя Києва). Міносвіти запевняє, що фінансування шкільних автобусів — це преференція районної ради, тим паче субвенції на це відомство виділяє. Але по факту дітям немає на чому добиратися до школи, хіба що батьки возитимуть щодня їх в обидва боки самотужки.

ДЕФІЦИТ ПОКРИЮТЬ НОВІ НОРМИ

Проблеми зі школами у столиці — аналогічні. Щоб задовольнити існуючий попит, щороку в Києві мало би будуватися по 10 нових шкіл та 16 дитсадочків. Приміром, за останні чотири роки, зі слів мера Києва Віталія Кличка, у місті побудували або реконструювали сім шкіл та 19 дошкільних закладів.

Дефіцит — очевидний. Як залатати шпарини, мізкують в уряді. Так, на серпневій конференції Міністерства освіти і науки «Нова українська школа: виклики та перспективи освітньої реформи» заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Лев ПАРЦХАЛАДЗЕ заявив: оскільки існує велика диспропорція між будівництвом житла та соціальної інфраструктури в містах, відомство встановило обов’язкову норму, яка міститься у нових ДБН «Планування і забудова територій». На тисячу жителів має бути 135 місць у школах та 38 місць у дитсадках. При цьому необхідно дотримуватися радіуса пішохідної доступності до цих закладів: до 750 метрів для шкіл та до 300 метрів для дитсадків.

ПО-СПРАВЖНЬОМУ ПЕРШИЙ ДЗВОНИК ПРОЛУНАВ У ЛІЦЕЇ №1, ЯКИЙ ВІДКРИВСЯ В СЕЛІ ПЕТРОПАВЛІВСЬКА БОРЩАГІВКА КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Нагадаємо, останні два роки Мінрегіонбуд активно працює над внесенням змін до чинних державних будівельних норм. Зокрема, буде можливість проектувати та розміщувати початкові школи на перших поверхах будинків — на кшталт того, що є зараз у комплексі, де проживає Олена Горб.

НЕВИВЧЕНІ ОСВІТНІ РЕСУРСИ

Якби у столиці всерйоз взялися за утворення агломерації, тобто створення єдиного простору з передмістям, питання хоч якось би зрушило з місця. Експерти упродовж кількох років готували відповідні стратегії розвитку столиці в «унісон» із передмістям, та не всі довколишні райони готові ставати частиною столиці. Тому батькам доводиться вирішувати питання, де навчати дитину, на власний розсуд.

Згадане правило прописки, запроваджене Міносвіти два роки тому, теж мало б вирішити це питання. Районні управління освіти найкраще знають, скільки шкіл у їхньому районі, де саме їх бракує і які будинки за якими навчальними закладами доцільніше закріпити.

Та, як зазначали раніше «Дню» представники ГО «Батьки СОС», для чиновників це виявилося непосильним завданням. Питаннями розвитку освітньої мережі останніми роками особливо ніхто не переймався, а тим паче прогнозуванням, де саме треба будувати нові освітні заклади. Тому були інциденти, що дітей «закріпляли» за школами з кілька кілометрів від дому.

«УСЕ ВПИРАЄТЬСЯ У РОЗБАЛАНСОВАНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ»

Що у Києві, що в передмісті чиновники сподіваються на забудовників, котрі за рахунок сплати внесків пайової участі будуватимуть для жителів нових мікрорайонів саме школи, дитсадки та лікарні. У випадку з Чайками за сплачені пайові внески забудовник проклав необхідні комунікаційні мережі. Як додає Олена Горб, розцінювати це як внесок у розвиток громади та села, за законодавством про містобудування, не можна.

«Спочатку ми розраховували, що школу дійсно має збудувати забудовник, — розповідає Олена. — Але це в законі не визначено. Крім того, це не прописано у договорі між сільрадою та забудовником. Тобто договір дуже формальний. Уся законодавча база виписана таким чином, що немає запобіжників від цієї проблеми. У нашому випадку великий житловий комплекс передбачає наявність школи, у нас чотири тисячі кватир, у нас є детальний план забудови, затверджений сільською радою зі школою, яка опинилася на приватній ділянці, але насправді нічого нема».

«Чому так сталося? Про це можна писати поеми. Усе впирається у розбалансованість державної системи, починаючи від МОН і закінчуючи місцевим самоврядуванням. Відповідно до нового закону про освіту, за освітню мережу відповідає місцеве самоврядування. У нашому випадку це сільська рада, районна рада та обласна рада, тобто три інстанції, і хто з них більше винен? Крім того, є районна державна адміністрація, яка відповідає за фінансування існуючих шкіл. А хто відповідає за неіснуючі школи — незрозуміло. Коли ми почали студіювати цю тему, пішли до міського голови, він каже, що школу має будувати держава. Але стаття 15 закону про освіту говорить, що це відповідальність місцевого самоврядування», — резюмує Олена.