SOS
Школа злочинності: до "атестата зрілості" вже недалеко
Віктор ПУЖАЙЧЕРЕДА, "День"
Троє безпритульних 11 - 12 років, купивши вина і вибивши скло у вагоні поїзда, який стояв на запасних коліях, затягли туди п'яти- й семирічних дівчинку і хлопчика. Потім, висловлюючись протокольною мовою, "вчинили стосовно малюків розпусні та хуліганські дії". Порушено кримінальну справу, ведеться слідство...
За твердженням співробітників відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх при лінійному відділі на станції Запоріжжя-1 безпритульних щороку дедалі більшає.
Він вештався біля вокзального буфету - у брудній куртці, підперезаній "нерідним ременем", у легких, як на сезон, черевиках і з картонкою на грудях: "Люді добриє у нас велика сімя мати умирла".
Це Толя Гунін. Йому 10 років. І мама в нього жива:
- Сидить удома зі Стасиком, якому два роки, і Лідою. Їй три. А "табличка" - то цигани підказали так написати, та й краще, щоб українською мовою. Так більше давати будуть. І тато є. Вова. Тільки він не рідний. Рідний був Гена. Я його ніколи не бачив, але мама казала, що був хороший. Тільки помер від раку. Багато пив і курив. Я через те не курю й не п'ю, хоч уже сто разів пропонували. Тато Вова шофером працював. Тепер ніде не працює. Тільки п'є.
- А що п'є?
- Самогонку. Що ще можна пити?
- А мама?
- Мама теж п'є. Теж не працює. Якісь гроші на мене і на малих одержує, так і живе.
- Мама знає, що ти жебракуєш?
- Мабуть. А я куди хочу, туди ходжу. Я вже був у Нікополі, Миколаєві, Марганці. Ну в Дніпропетровську й Одесі. В Одесі добре. Там більше грошей дають. Там багатих і приїжджих багато. За день я 40 гривень назбирав.
- Як же ти їздиш?
- Дуже просто. Залізу потихеньку в поїзд, сховаюся на багажній полиці і їду.
- А гроші тоді на що витратив?
- Проїв, звичайно. Днів за два. Велику пляшку пепсі одразу випив. Тістечка, цукерки... Усього вже й не пам'ятаю.
- А тут скільки за день збираєш?
- Тут? Якщо 10 гривень - це вже добре, звичайно - менше.
- Ти до школи ходиш?
- Нє-а. Я перший клас закінчив. Читати й писати вмію, рахувати. А більше у школу не ходив. До нас приходив міліціонер, оштрафував батьків і пішов. Казав, що у притулок відправить, але не відправив. Потім я пішов із дому.
- Скільки ж ти не був удома?
- Місяць... або два. Я сплю в залі очікування коло батареї. Тепло і можна подивитися телевізор.
- Друзі в тебе є?
- Ну... є тут хлопці. Сашко, поганий, і ще один, на цигана схожий. Вони скло в машинах миють. Інколи ми разом мідь рубаємо на рейках. Її на базарі по півтори гривні приймають...
- Мрієш про що-небудь?
- Коли підросту, буду скло в машинах мити. Це ліпше. Хочу в Маріуполі побувати. Там більше грошей дають, аніж у нас...
Такі ось хлопчачі "надхмарні замки". І Толя Гунін далеко не один, чиї мрії заякорені на пляшці пепсі і теплій батареї, від якої видно телевізор. Шкільних премудростей вони не вивчають, але дуже скоро освоюють науку брехні і вовчі закони виживання найсильнішого, коли всі засоби гарні, аж до злочину.
Тут-таки, на вокзалі, "підробляють" іще двоє бродяжок - брат і сестра Саша і Валя, 11 і 12 років. Як вони кажуть, живуть у Бурчаку і щоранку приїздять у Запоріжжя жебракувати. Так уже з півроку. Порадила подружка Тоня. Про неї вони кажуть із захопленням:
- Нам до неї ще далеко. Вона за день гривень 40 "одержує". Просить уже років чотири. - Тут же вони слізно канючать: - Відпустіть нас. Наша електричка скоро йде. Мама буде хвилюватися.
Очі невинні і правдиві. А в кожному слові - брехня. Нікуди вони не їздять, і ніхто за них не хвилюється - інакше не пропадали б тижнями на вокзалі.
У більшості з безпритульних є батьки, які, зазвичай, ніде не працюють і ведуть "необтяжений" спосіб життя. Ці троє жебраків - початківці. Тут є більш терті й більш досвідчені, котрі мають серйозніші гріхи, - крадіжка, пияцтво, хуліганство, "вчинення стосовно малюків розпусних і хуліганських дій".
Але, за нашими законами, карна відповідальність до 14 років не настає. Так що юним хуліганам навіть колонія не загрожує. Цим, до речі, активно користуються більш дорослі злочинці, примушуючи малолітніх красти, збувати крадене...
Типова картина. І проте незрозуміло, чому і ці хлопчиська, і нове "поповнення" так вільно почувають себе на вокзалі. Чому за "подвиги" своїх чад їхні батьки не мають жодної відповідальності? А також не зрозуміло, чому "вокзальні" діти досі не влаштовані в дитячі будинки, якщо їхні батьки не можуть або не хочуть виконувати свої батьківські обов'язки.
Не можна сказати, що міська влада залишає без уваги цю проблему. З початку грудня в місті проведено вже не один рейд задля виявлення малолітніх бродяг. Понад двадцять із них відправлено у притулок "Надія". Але, по-перше, у притулку діти можуть перебувати не більше як місяць, по-друге, безпритульних, у яких є батьки в Запоріжжі, не віддають у притулок. І вештаються малолітні підворіттями й вокзалами. Набувають "блатного досвіду". І - підростають...
