Справжній спосіб помститися ворогові — не бути схожим на нього.
Марк Аврелій, римський імператор, належав до династії Антонінів, філософ-стоїк.

Сіла птаха за рояль і вперше зіграла разом з Ніною Матвієнко

Про експериментальний музичний онлайн-гурток для дітей з синдромом Дауна
12 жовтня, 2021 - 18:53

Останній тиждень літа. Ранками вже холодно, раптово набігають рясні зливи з грозами, але дні ще спекотні та сонячні.

У таку пору особливо ретельно добирається одяг, тож розмову з Маріанною БОНДАРКОВОЮ в месенджері починаємо з цього.

Вона — мама Марії, котра стала однією із двох героїнь відеоролика інформаційної кампанії про музичні здібності дітей із синдромом Дауна — «Музика — важлива, музика — можлива».

Це проєкт, який втілюється всеукраїнською благодійною організацією «Даун Синдром» за сприяння Українського культурного фонду, має на меті показати, що такі діти не обмежені в талантах, можуть реалізуватися і соціалізуватися за допомогою творчих проявів.

Музичні заняття ж мають першочергове значення для людей з синдромом Дауна, допомагають у становленні мовлення, почуття ритму, впливають на самоконтроль дитини, допомагають опанувати багатьма реакціями на зовнішні фактори і сприяють внутрішній гармонії.

— А хто буде зірковим амбасадором? — запитує далі мама дівчинки, маючи на увазі другу героїню відеоролика.

— Ініціативу підтримала народна артистка України Ніна Матвієнко.

— Ой, як добре, що це саме вона! — вигукує Маріанна. — Марія любить співати її «Сіла птаха» і навіть підібрала мелодію на бандурі.

*  *  *

Марії Бондарковій — 18 років. Вона народилася із синдромом Дауна, проте успішно закінчила школу й нині проходить стажування в «Сafe 21.3» в Броварах. Це інклюзивна кав’ярня. Дівчина працюватиме там офіціанткою.

А ще Марія має хобі на все життя — музику.

Все це завдяки родині. Вона виросла в люблячій сім’ї та музичному оточенні: тато — виконавець та лауреат багатьох фестивалів конкурсів авторської пісні, мама — співає і грає на скрипці й гітарі, старша сестра — професійна піаністка й пише пісні, навіть молодший брат уже теж кілька років ходить «на музику».

— Коли відпочиваємо сім’єю, то обов’язково співаємо. Це і народні пісні багатьма голосами, і сучасні пісні під гітару. Маша росла в такій атмосфері, — пояснює мама.

І водночас зізнається, що до певного віку батьки вважали, що музичного слуху в Марії немає.

— На відміну від інших дітей, видно було, що у неї є певні складнощі, але поступово, завдяки заняттям музикою та постійним співам вдома, у неї розвинувся слух.

Уже в перших класах школи можна було сказати, що вона чує тональності, чує нотки, розуміє їх, а зараз дедалі краще вона може співати мелодії з точним дотриманням нот.

Маріанна розповідає, що свого часу їм пощастило: вони знайшли для дитини дуже хорошу вчительку, котра вчить відчувати музику й мислити нею.

— Класична тема музичної освіти нам не дуже підходила. Там необхідні посидючість, витривалість, відвідувати додаткові предмети, як то сольфеджіо.

А ця вчителька мала інший підхід: вона брала багато різних інструментів — сучасних та етнічних — показувала, як вони звучать, задавала ритм; за допомогою цих інструментів грала пісні та мелодії різних народів світу.

Це було цікаво, натхненно, радісно — не уроки, а гра. За один рік навчання з цим педагогом у Марії буквально розвинувся музичний слух.

*  *  *

Прохолодного недільного ранку Марія, Маріанна та Ніна Матвієнко зустрілися біля студії.

Дівчинка приїхала раніше, хвилюється, тримає бандуру і чекає на свого кумира з білими хризантемами.

При зустрічі виявляється, що квіти дуже пасують до світлої концертної сукні артистки.

— Я її вдягаю оце всього третій раз — крепдешин, а шила на замовлення, — трішки наче виправдовуючись каже Ніна Митрофанівна.

До сукні вона прихопила з собою білі атласні туфлі на нічогенькому такому підборі. І перевзувається, щойно переступає поріг студії, хоча знімальна група просить її залишитися у повсякденному взутті — зйомка портретна.

— Е ні, це треба для постави. Я ж із княжого роду! — пояснює вона. Забігаючи наперед: Матвієнко пропрацювала в них понад сім годин!

Марія теж у світлому — в кремовій сукенці з квітами. Небайдужа до вишивки та всього народного пані Ніна одразу просить сфотографувати їй орнамент з усіх боків і скинути в месенджер.

У налаштуванні техніки, перевдяганні та гримуванні минає, напевно, трохи менше як 20 хвилин, і тут залом студії починає лунати «Чарівна скрипка» — вірш Юрія Рибчинського на музику Ігоря Поклада:

Сіла птаха білокрила на тополю,

Сіло сонце понад вечір за поля.

Покохала, покохала я до болю

Молодого, молодого скрипаля...

В три голоси співають мама, донька і пані Ніна. Усі заслухалися. Адміністратор студії підглядає у двері з коридору — не щодня у тебе на роботі концерт народної артистки.

Ще бринять останні рядки «молодого скрипаля», а дівчата вже заводять народну:

Тече річенька невеличенька,

Схочу — перескочу,

Віддай же мене, моя матінко,

За кого я схочу...

По завершенні імпровізованого концерту виконавиці обіймаються й довго залишаються так стояти.

Усі зачаровано спостерігають за цим наче за магічним дійством. Єдиний, хто не «підвис», а користується моментом і знімає собі, то це відома київська фотографка Ганна ГРАБАРСЬКА, котра теж долучилася до інформаційної кампанії.

*  *  *

Сім годин знімального процесу пролітають напрочуд швидко. Після кожного підходу до роялю пані Ніна обіймає Марію і звертається до її мами:

— Марія буде грать на фортепіано! Сказала, що буде грать. Так казала, що не маю сумніву. Їй треба пальчики розробляти, а ніщо не зробить це краще за фортепіано.

Маріанна Бондаркова підводить очі від рукоділля, посміхається і киває. Всю зйомку вона неспішно в’яже осінній вовняний палантин — мами звикли чекати.

У перервах лунають пісні та розмови. Розпитуємо Ніну Матвієнко про її співочу родину, дитинство у школі-інтернаті, навчання музиці у студії Українського народного хору імені Григорія Верьовки та подальшу кар’єру солістки.

— У нас такий викладач музики був у інтернаті, — посміхаючись пригадує вона. — Юрій Павлович, давно покійний. Він настільки любив свій акордеон, що я його без нього ніколи не бачила. Він завжди носив його на собі, й отако пальчики тримав — готовий постійно заграти.

Красивий чоловік був, з сивиною та витонченим обличчям. Ми діти були, але на нього задивлялися.

Артистка навіть пригадує свою першу тамтешню пісню — «Жайворонок» — один із найвідоміших романсів Михайла Глінки.

— Между небом и землей песня раздается... — починає наспівувати, але замовкає, бо її вже кличуть зніматися.

Згодом, повертаючись до обірваної розмови, додає:

— Мене по життю щось веде. Все легко давалося. Це доля.

*  *  *

Увесь день бандура спочиває у студійній декоративній ванні, бо у Марії нове захоплення — рояль.

Під час зйомок Ніна Матвієнко проводить для неї справжній урок. Вона натискає кілька нот і пропонує партнерці їх відтворити, разом вони музикують у чотири руки, а наприкінці дня дівчинка вже пробує сама награти мелодію.https://www. youtube. com/watch?v=80ktlG-Bq_8

— Відведіть її на фортепіано. Вона гратиме, вона зможе! — постійно вигукує народна артистка.

Половина справи, як і половина палантину, вже є — дитина хоче.

Репортаж написано на підтримку інформаційної кампанії «Музика — важлива, музика — можлива», який реалізовується ВБО «Даун Синдром» за сприяння Українського культурного фонду.

У межах проєкту працює експериментальний музичний онлайн-гурток для дітей з синдромом Дауна. 14 різновікових вихованців, серед яких не тільки діти з особливостями інтелектуального розвитку, а й їхні сиблінги — рідні брати й сестри, під керівництвом двох музичних педагогів навчаються музикувати. Також із сім’ями дітей працюють психолог та корекційний педагог.

За час роботи гуртка будуть розроблені педагогічні рекомендації для працівників музичного і педагогічного напрямків по знайомству з музикуванням дітей з синдромом Дауна та використанням музики як терапевтичного інструменту.

Рекомендації будуть розміщені у відкритому доступі у жовтні, до Всесвітнього місяця поінформованості про синдром Дауна, і стануть у пригоді працівникам музичної, педагогічної сфери, волонтерам та представникам ГО із різних областей України.

Ольга СИТНІК. Фото Ганни ГРАБАРСЬКОЇ
Газета: 
Рубрика: