Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ УКРАЇНИ

29 жовтня, 1999 - 00:00


У розкошлачені часи нинішньої безобразності поява такого листа може здатися чудесним, але непотрібним анахронізмом, мовляв, немає вже таких людей, не буде вже таких чоловіків. Аж ні: якщо відгукнувся у нашому конкурсі читач на публікацію старих, викинутих на смітник фотографій такими спогадами, якщо зберігалися, попри всі круговерті історії, такі фото в домашніх альбомах, то це означає, що поволі буде перетворюватися страхітливо-агресивна безобразність на образ, олюднений пам'яттю, героїчний образ українця. Тому ми й вирішили надрукувати цього листа повністю — як приклад сконцентрованих зусиль нашого шановного читача по відтворенню історичної самосвідомості.

Вельмишановне добродійство!

Належу до прихильників вашої газети майже із часу її появи. Кажу про це без похвали чи якогось запобігання. Окрім багатьох розумних і потрібних публікацій, я звернув увагу на спогади про старi сімейнi фотографії, згадавши одну пригоду зі свого життя... Мені вже 77!

Я родом із Хмельниччини, син «куркуля», якого з батьками навесні 1930 р. було заслано до теперішньої Архангельської області, де загинув батько та старший брат — юнак 18-ти років. Мене згодом напіввикрав, напіввикупив родич, а мама втекла. Доля-недоля носила нас із мамою по Росії... З 1937 р. я виростав на Кубані, де мій вітчим працював медиком в м. Єйську. Там він лікував аж до 1949 р. славетного у свій час чемпіона світу — борця Івана Максимовича Піддубного. Через батька і знайомих мені, юнакові, випало його знати, спілкуватися з ним часто. Пам'ять досі затримала чимало цікавинок із його бурхливого життя, а також сімейні нотатки. 1996 р. з нагоди 125-річчя Івана Максимовича я робив безлiч публікацій у пресі, але багато залишилось тих, які не пощастило опублікувати. Зокрема, «Сільські вісті» з певних «ідейних» мотивів абощо «зарізали» цю серію...

Один із тих переказів разом із моїм продовженням про відшуканi фото я ось і пропоную вам, якщо, звичайно, і ви не «заріжете» їх через «національний ухил» змісту...

У Дрогобичі я живу від 1965 р., перебравшись із Кубані. За фахом я будівельник та економіст, самотній старий дід-пенсіонер. «У кожного своя доля...», — як казав Т. Шевченко.

З повагою,
Пантелеймон ВАСИЛЕВСЬКИЙ

Газета: 
Рубрика: