Скасувати чи дошліфувати?

До січня цього року Інна Оніпко очолювала КНП «Покровський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», ще раніше працювала сімейним лікарем, а нині — керує відділом охорони здоров’я Мирноградської міської ради (Донеччина). Тож бачила і впроваджувала зміни, передбачені медичною реформою. Зараз лікарка стежить за тим, яке ж рішення прийме Конституційний суд України, який за поданням депутатів-ексрегіоналів розглядає законність медреформи. Інна Вікторівна стверджує: скасовувати зміни не можна і не треба. А от дошліфувати та почути думку медиків — так. Загалом такої думки дотримується чимало її колег. На прикладі Покровська — зрозуміло чому.

«НЕ ВСІ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ НА ПАЦІЄНТА»

«Зміни є, і в кращу сторону: є право вибору в пацієнтів, між лікарями існує конкуренція, маю на увазі первинну ланку. Але й недопрацювання теж є. Приміром, лікар пішов у відпустку чи взяв тривалий лікарняний, у нас таке було, що чотири місяці лікаря не було на робочому місці через хворобу, а пацієнти ж не можуть перереєстровуватися (відповідно, й отримувати необхідні медичні послуги. — Авт.), має бути система заміни. Через це й електронні рецепти виписати неможливо», — розповідає про реалії Інна Оніпко. За її словами, зараз на первинному рівні виникають труднощі з електронними направленнями, вони просто не відправляються через збої в електронних медичних системах. До речі, кожен заклад, місто чи район користується різними медичними інформаційними системами, через що неможливо сформувати справді єдину базу даних, щоб лікар у будь-якому куточку України міг бачити всю історію хвороби та діагностування пацієнта. А це якраз було одне з завдань медреформи — провадження електронної системи охорони здоров’я.

«Зарплата дійсно зросла в лікарів, а в середнього медперсоналу ні. Погано, що з 2018 ставка не змінюється, а ціни на витратні матеріали та медикаменти ростуть. Виросла навіть мінімалка. Якщо хтось ставив спочатку ставку лікаря п’ять-шість тисяч гривень, то зараз мінімалка 4700, майже на рівні санітарки, — продовжує лікарка. — Вторинка працює за новими правилами зовсім мало часу, тим паче що реформу відтермінували. Тут теж є право вибору лікаря, лікарні та відділення. Але не всі лікарі це зрозуміли і не всі правильно до цього ставляться. Буває, що пацієнтів відправляють, бо прийшли не з тим направленням, або тут не прописані. З медиками треба проводити роз’яснювальну роботу. Покращення заробітної плати вони ще на собі не відчули і не зрозуміли, що треба боротися за пацієнта і працювати на пацієнта».

«МИ ЗМУСИЛИ СІЛЬРАДИ ВЗЯТИ ПІД КОНТРОЛЬ ФАПИ»

Між первинним та вторинним рівнями ще немає тісної співпраці. Вузькопрофільні спеціалісти не до кінця усвідомили, що 80% проблем вирішують сімейні лікарі на місцях, а до них будуть потрапляти непрості та нелегкі пацієнти. Персонал лікарень, на відміну від амбулаторій, не зовсім готовий до роботи в електронній системі.

«Ще одна проблема виникла через формування громад, — доповнює картинку Інна Оніпко. — Одні центри розпадаються, а інші утворюються. Лікар переходить до іншої громади, а всі декларації з пацієнтами треба формувати заново. А це нові договори та нові ліцензії. Якщо вже приєднується лікар до громади, то «перетягуйте» до себе і пацієнтів. Але не співпадають медичні інформаційні системи, одне місто працює в такій програмі, інше — в іншій. Плюс непідготовлений персонал, і починається хаос на первинній ланці, де вже більш-менш наче все вирішилось».

На цьому клубок проблем не завершується: МОЗ досі не вирішило, як далі працювати сільським ФАПам, чи їх слід передати на місцевий рівень, чи затвердити сільські коєфіцієнти, щоби заклади могли самі себе утримувати. Зараз це клопіт центрів первинної медико-санітарної допомоги, а в них коштів на утримання фельдшерських пунктів просто не вистачає. За словами Інни Оніпко, через фінансові труднощі в районі довелося закрити 10 ФАПів, точніше перевести їх примусово на утримання сільських рад: «Ми змушували сільські ради брати їх під охорону, щоб було хоч куди виїхати лікарю. Це, умовно кажучи, порожня хата в селі, але щоб там не побили вікна, щоб узимку її протопили, коли приїде лікар, хтось повинен за цим стежити, а на це в центрах грошей нема».

Та незважаючи на всі труднощі і виклики, медики первинного рівня «за» продовження медичної реформи. Якщо в головних лікарів є розуміння, що саме і як змінювати, якщо місцеві органи влади підставляють плече, тоді й виходить позитивний результат. Медики не бачать сенсу зупиняти реформу чи повертатися до старої системи, бо це не влаштовує ні пацієнтів, ні медперсонал.

БИТВА АРГУМЕНТІВ У СУДІ

Тепер про справу в Конституційному суді. Нагадаємо, за поданням 59 депутатів судді перевіряють Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», прийнятий 2017 року, на відповідність статтям 8, 19, 22, 26, 49, 64, 85, 92, 95 Конституції України. Тобто суд має встановити, наскільки медична реформа, її термінологія та механізми впровадження відповідають головному закону країни. Частина засідання відбувалася в відкритому режимі. Суддя-доповідач Сергій ГОЛОВАТИЙ зазначав, що на запит суду отримано відповіді від різних органів влади, медичних та наукових установ щодо предмета судового розгляду.

Із зачитаних Сергієм Головатим відповідей окреслюється кілька ключових зауважень: невірне формулювання терміна медичних послуг, через що спотворюється хід реформи; недофінансування, через що виникли ризики закриття та зменшення штатного розкладу, що може впливати на якість медичної допомоги; незрозуміло сформовані тарифи за надані медичні послуги, фактично оплата закладам охорони здоров’я базується не на витратах закладу, а на можливостях бюджету; такий підхід не можна вважати безоплатним наданням медичної допомоги; неможливо встановити повний зміст та обсяг прав пацієнтів; запровадження програм медичних гарантій можна розглядати як бажання забезпечення права на медичну допомогу; закон ускладнює доступ до медичної допомоги, а закриття лікарень та звільнення лікарів порушує норми Конституції, де визначено, що кількість закладів не може бути скороченою.

Також до Конституційного суду надійшов лист від голови ВРУ, де йдеться, що аргументи щодо невідповідності нормам закону виглядають суперечливо та необґрунтовано, а громадяни чи не вперше отримали повний комплекс медичних послуг на безоплатній основі. Така сама риторика пролунала від головного санітарного лікаря Віктора Ляшка. Представник Президента Федір Веніславський теж озвучив, що в законі можуть бути недоліки, але це зовсім не значить, що він — неконституційний. Тож чинна влада — «за» реформу, ініційовану командою Уляни Супрун, хоча ще донедавна теж ледь не збиралася все згортати та переінакшувати.

«НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМИ — БЕЗСУМІВНА»

Якщо відкинути емоції, протести противників та прихильників реформи, активізацію ексрегіоналів, тісно пов’язаних із фармацевтичним бізнесом, хай що хто казав, медикам та пацієнтам потрібна інша система медицини. А від держави — підтримка галузі, передусім фінансова. Інакше будемо порпатись у тому самому болоті, що й зараз. До речі, днями Національна служба здоров’я України зробила заяву, що на програму медичних гарантій на 2021 рік треба виділити 240 мільярдів гривень. Це виглядає як крок на випереджання, яким НСЗУ намагається вберегти свою репутацію та згладити конфлікти, що виникли в медичному секторі саме через фінансування.

Нагадаємо, кілька місяців тому працівники тубдиспансерів та психлікарень виходили з протестами через імовірне закриття та скорочення персоналу. Тепер Нацслужба пропонує запровадити новий пакет допомоги для лікування пацієнтів із туберкульозом на рівні первинної ланки, а для надання психіатричної допомоги пропонується ввести «Мобільну психіатричну допомогу», яка надаватиметься вдома. Планується збільшити тарифи за лікування інсультів, інфарктів, діагностику онкозахворювань та хіміотерапію, наростити базову ставку для оплати стаціонарної допомоги з 4,5 до 12 тисяч гривень. Але — все це буде зроблено за умови, що уряд виділить необхідну суму. А якщо ні? А якщо Конституційний суд таки визнає закон про медичну реформу протиправним? Про план «Б» наразі ніхто не говорить.

«Необхідність реформи галузі безсумнівна. Найголовніше завдання — детінізація економіки медицини. Сьогодні вона в тіні вже на 60% (можливо, навіть більше) і «реформаторський», «пацієнтський», «реанімаційний» (як його лише не припудрювали) закон нічого в цьому не змінив, — коментує в «Фейсбуці» уповноважений координатор Української медичної експертної спільноти Костянтин НАДУТИЙ. — Призупинення щороку дії норм про 5% від ВВП на програму медичних гарантій і про обов’язковість її (програми) затвердження законом України, робить правову основу реформи нікчемною. Всі решта неприємностей, і дрібних, і значних, уже похідні від цього... Єдиний успішний момент — збільшення доходів персоналу первинки, потопає під гнітом негативних результативних показників і невдоволенням пацієнтів».

Медична галузь зараз фактично у глухому куті. І навряд чи розгляд медреформи в Конституційному суді (про дату винесення рішення ще невідомо) піде на користь медикам та пацієнтам.