Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Сніданок миротворця

Як українці в Іраку борщ готували
11 лютого, 2004 - 00:00

Миротворча місія в Іраку — це не тільки безперервне несення служби, а й унікальна можливість ознайомитися й відчути на собі організацію питань усебічного забезпечення в різних контингентах багатонаціональної дивізії. Як кажуть, «війна війною, а обід за розкладом».

Пригадую, як на початку 1990-х газета «Червона зірка» не без іронії писала про американських солдатів, які відмовлялися воювати в умовах пустелі без прохолодної води та біотуалетів. Висновок був простий — ось яскраве свідчення того, що капіталістична система загниває. Куди цим звиклим до благ цивілізації янкі до наших, вихованих на ідеях марксизму-ленінізму, готових на самопожертву радянських бійців. І тільки прибувши до сонячного Кувейту, я зрозумів, що +60 0 С у тіні, без намету з кондиціонером, достатньої кількості питної води — для європейської людини важке, якщо не смертельне випробування. А біотуалет у пустелі — це, зрозуміло, не розкіш...

Сьогодні, коли безліч побутових проблем вирішено, служити в бригаді значно легше. А спочатку начальник тилового забезпечення з’єднання підполковник Микола Тіліпайло буквально розривався: тут видати кондиціонери, там з’ясувати, де й чому застряли дерев’яні дошки для настилу в наметах, у якій кількості необхідно завезти воду, скільки ще залишилось лінолеуму... Спектр питань, які були і є в його компетенції, виявився дуже широким: від цвяхів до питної води.

— Як усі першопрохідники, наша ротація спочатку мала безліч проблем. Місцеві служби, які до цього забезпечували батальйон морської піхоти США, відверто кажучи, не очікували такої кількості особового складу. Принаймні, місце для приготування їжі не було готове. Технологічне обладнання, що працює на електриці, вони розташували в старому малогабаритному приміщенні разом з їдальнею. Пізніше встановили ще два великих намети, але й вони увесь особовий склад одночасно не вміщували.

Проте нині в базовому таборі українських миротворців — одна з найкращих їдалень. Одну третину розгорнутого лише за три тижні ангару займають технологічні лінії. Є холодильники, плити, решта — зал на 684 місця.

МЕСС-ХОЛЛ — ЦЕ ВАМ НЕ ЇДАЛЬНЯ

Для нас тут усе незвичне. Починаючи з порогу, де обладнані місця для розряджання зброї, яку постійно носимо з собою, закінчуючи баками для сміття, які регулярно вичищають. Біля входу, під промінням знищуючих мікробів ультрафіолетових світильників, висять завжди справні рукомийники, є рідке мило, дезінфікуючі засоби на спиртовій основі, білосніжні серветки. А ось місця для миття посуду, казанків, що в польових та стаціонарних умовах для нашої армії є обов’язковим, тут просто не існує. Адже посуд увесь одноразовий, пластмасовий. У акуратному поліетиленовому пакеті кожному видають ложку, виделку, ножа, гігієнічну серветку, сіль та перець. На спеціальному стенді — меню, де вказано усі страви на два дні вперед.

Пам’ятаю, як у перші дні більшість із нас розгублено дивилася на роздавальну стійку, намагаючись зрозуміти, що там подають.

— Дійсно, раніше ніхто із нас не стикався з цією їжею, — каже підполковник Микола Тіліпайло. — Це зовсім інший раціон, зовсім інші смаки. Стандартний сніданок складається з каші, як правило вівсяної, сосисок, сардельок, омлету або яєць (на вибір), страв із картоплі (тертої або запеченої) і гарячих напоїв — чаю, кави. На спеціальному прилавку завжди присутні щонайменше три види сухих пластівців, різні соки, молоко кількох найменувань, «Кола», «Спрайт», «Фанта».

У перші дні, на відміну від Кувейту, в Іраку асортимент був дуже бідним. Давалася взнаки не до кінця налагоджена система доставки продуктів, мала чисельність обслуговуючого персоналу. Тиловикам доводилося обмежувати кількість страв, видавати американські сухі пайки.

— Узагалі, поняття «норма» в коаліційних військах дуже розтягнуте. Незмінним залишається головний принцип — людина, яка прийшла до їдальні, повинна наїстися. Вона може їсти без обмежень, скільки необхідно організму. Водночас виносити їжу суворо заборонено. В умовах чотириразового харчування необхідності набивати кишені чимось смачненьким немає.

Негативно ставляться представники фірм KBR і ESS, які безпосередньо займаються приготуванням їжі, до того, що вода або продукти потрапляють до рук осіб, котрі не мають стосунку до армії. Усе, що печеться, париться, заварюється та охолоджується на камбузі, призначено тільки для військовослужбовців. За людину у формі тут заплачено. Солдат будь-якої національності може поїсти в будь-якій їдальні, запастися сухим пайком на будь- якій базі КООС.

Професійних кухарів серед персоналу не так уже й багато. Це два-три менеджери, які ходять та показують, як і що треба робити, в який час готувати та подавати їжу. Решту працівників набирають з інших країн, переважно це індуси. Ті, на відміну від нашого спеціального одягу (білої куртки та штанів), носять звичайні штани та сорочку. Між тим, вони зобов’язані носити одноразовий ковпак та рукавички, суворо дотримуватися санітарно-гігієнічних норм. За незначну провину їх звільняють із роботи. Незважаючи на те, що періодично доводиться виконувати різні обов’язки, кожен із них цінує своє місце. Учора він чистив овочі, сьогодні видає їжу, завтра прибирає зі столів, аби тільки мати роботу.

ГРЕЧАНА КАША ПОКИ ЩО ДЕЛІКАТЕС

Дивує наших бійців, які відбули не одну сотню нарядів по їдальнях, те, що в нинішній немає звичних парових та інших котлів. Для приготування широко використовують напівфабрикати, які завозять із Кувейту. Спочатку їжу розморожують, а потім підігрівають за принципом мікрохвильових пічок.

— Із відсутністю звичних для нас супів ми змирилися, — каже Микола Олексійович. — Ну немає тут такої норми, як 500 грамів першої страви. Якось на свято — День незалежності України — захотілося хлопцям рідного борщу. Звісно, в ESS ніхто не вмів його готувати. Наші кухарі розповіли та показали, як його робити, але в усьому Іраку не знайшлося буряка. Американці замовили його в сусідньому Кувейті. Але й там його ніхто ніколи не бачив. Довелося управлінню логістики везти його в консервованому вигляді з Німеччини.

На свята керівництво бригади намагається вносити зміни в меню. За тиждень до Нового року, Різдва, Дня Подяки та Збройних сил подаємо замовлення, враховуючи особливості національної української кухні. І якщо з борщем в Аль- Куті вже розібралися, то з гречаною кашею — ні. Підполковник Тіліпайло їм навіть банку з пайка передав на експертизу. Сподобалося, але тут такого немає.

Нас у свою чергу вражає надлишок фруктів. На дворі січень, а в асортименті незвичні для солдатського ока та шлунка кавуни, сливи, персики.

За всім цим процесом забезпечення здійснюється постійний контроль. На вході кожен солдат і офіцер записується у спеціальний обліковий зошит. Потім керівництво підраховує всі дані й визначає, скільки чоловік в який час приходили. На підставі маркетингових досліджень робиться прогноз та план — що, коли та скільки треба завезти. Науковий підхід, одним словом.

Є в контингенті ще одна специфічна норма постачання, яка існує в українській армії тільки на особливий період. Це питна вода. Норма її вживання в Іраку — 6 літрів на людину.

Але розмова про Н2О — зовсім інша, не менш цікава у викладенні Миколи Олексійовича тема.

Рустам КОРСОВЕЦЬКИЙ, прес-центр 5 ОМБР, Республіка Ірак
Газета: 
Рубрика: