Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Солом’яні фантазії та мистецтво без ножиць

Новорічно-різдвяний настрій панує на виставці у Києві, де свої роботи представили мисткині Ольга Шинкаренко та Зінаїда Лугова
20 грудня, 2019 - 12:10

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва можна побачити вириванки Ольги Шинкаренко та вироби з соломки та лози Зінаїди Лугової. Давні українські техніки, з якими працюють майстрині понад чверть століття, зовсім різні, але їх об’єднують не лише святкова тематика, а й високий професійний рівень виконання, що засвідчили як фахівці, так і відвідувачі музею.

ЛОЗА — ЖИТТЯ, СОЛОМА — НАСОЛОДА

Серед творів Зінаїди Лугової — тендітні, світлі, майже невагомі солом’яні янголи, які, здається, от-от злетять у повітря. Вишукані, філігранні скульптурні композиції з соломки — «Подружжя», «Княгиня», «Несе Галя воду» і навіть жіночі прикраси з такого ж делікатного матеріалу. Вражає і розмаїття казкових скринь і скриньок з лози для новорічних подарунків і ялинкових прикрас.

«Як матеріал, мені більше подобається лоза, — зізнається майстриня. — Коли тільки торкаюсь її руками, відчуваю її. Це — моє життя. А соломою я насолоджуюсь і розважаюсь. Вона пробуджує мою фантазію, адже, працюючи з лозою, багато не нафантазуєш».

Зінаїда Іванівна жила й навчалася у Художньо-промисловому училищі іграшки у місті Сергієв Посад (Загорськ), потім у Московському громадському університеті мистецтв. А переїхавши до Києва, закохалася в українське народне мистецтво, яке вабило її давно.

Добре знаючи техніку інкрустації соломкою, вона працювала в Києві на фабриці «Український сувенір», де познайомилася з відомим митцем — Олександром Саєнком, який створював цілі мозаїчні панно з цього матеріалу.

«Я бачила, що твори Саєнка — це шедеври. Але не хотіла повторювати його роботи та ставити себе поряд з таким майстром. Мені захотілося зробити  ікони у цій техніці. Нині у мене їх шість і я продовжую працювати над цією серією», — розповідає Зінаїда Іванівна.

«Лоза — матеріал дуже важкий. Самих сортів її відомо 360 видів, кожен з яких має свій колір. Потрібно знати, де вона росте, яку саме потрібно зрізати для роботи. Потім її необхідно проварити, зчистити. 

До 1990-х у Києві діяв розплідник сортової лози. З усієї України приїздили майстри за саджанцями, яких було сортів 40. А нині, щоб зібрати необхідний матеріал, доводиться шукати його самій, зокрема, у Гідропарку»,  — розкриває свої секрети пані Зінаїда.

ЧВЕРТЬ ВІКУ — ДИТЯЧІЙ ТВОРЧОСТІ

Свій досвід, майстерність і любов до традиційного мистецтва Зінаїда Лугова понад 20 років передавала дітям у Київському палаці дітей та юнацтва, тому в неї багато успішних учнів і послідовників.

У цьому ж дитячому закладі майже чверть віку викладає розпис, витинанку і вириванку і друга учасниця виставки — Ольга Шинкаренко. Веде гурток (який працює безоплатно!), в якому навчає дітей головному — професійному підходу до творчості. Мабуть, тому її вихованці посідають призові місця навіть у міжнародних конкурсах, конкуруючи зі школами мистецтв та іншими навчальними закладами.

Роботи самої художниці, представлені на виставці, зроблені за давньою українською традицією витинанки з клаптиків паперу  — це справжнє свято кольору, гармонії та високої майстерності.

«Дуже люблю працювати з кольором, підбирати його. А чорний колір не люблю, тому в моїх роботах його зовсім немає, навіть в композиції «Квадрат, який був чорним» я використовую темно-коричневий колір. Це у мене ще з дитинства, коли мріяла стати художницею. Фарби, якими малювала, були погані, і я все думала про те, як можна намалювати землю, але не чорною фарбою, — зізнається мисткиня.

МАГІЧНА СИЛА

Загалом, в українському традиційному побуті витинанка з’явилася в середині XIX століття. Нею селяни прикрашали полиці, вікна та стіни хат. «Нині це давнє мистецтво, яким володіла майже кожна господиня, настільки розвинулось і стало високохудожнім, що перетворилось у якусь магічну силу», — зазначає Василь Корчинський, знаний майстер витинанки.

«Вириванка  — це давня техніка витинанки, в якій не використовують ножиці, а візерунок виконується за допомогою відщипування шматочків паперу руками», — пояснює Наталія Нікітіна, куратор виставки, науковець музею. —  Її застосовували під час церковних свят, коли прикраси для оселі не можна було вирізувати з паперу».

Як розповідає Ольга Шинкаренко, опановувала техніку вариванки самотужки, по крихтах збираючи матеріали. Приїхавши з Кубані у п’ятнадцятирічному віці,  вона захопилась українським народним мистецтвом, яке стало змістом її життя.

«Коли я приїхала до Києва і почала навчатись у художньо-промисловому технікумі (він розташовувався на території Києво-Печерської лаври), перший раз потрапила до Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Я була в захваті, коли побачила твори  Марії Примаченко, Катерини Білокур, Ганни Собачко-Шостак та інших чудових митців. Після художньої школи, де я отримала академічну освіту, для мене це був інший світ», — згадує мисткиня. 

«ДЕ КОЗА ХОДИТЬ, ТАМ ЖИТО РОДИТЬ»

Під впливом побачених у музеї творів, художниця розпочала свій творчий шлях з декоративного розпису, наближеного до Київщини. Потім почала вивчати техніку витинанки, а останніх десять років створює високохудожні і колоритні твори у рідкісній техніці вириванки.

Цікаво, що кожна робота майстрині має свою поетичну назву: «Де коза ходить, там жито родить», «Мела зима. Глибоким снігом вкривала землю без кінця», «Без церкви людина, як без мами пташина», «Стежка до рідної хати», «Малинові роси у твоїх очах». Назви дібрані так, щоб створити цілісний образ картини, який  органічно доповнює композицію і кольорове вирішення твору, зазначає вона.

«Твори, Зінаїди Лугової та Ольги Шинкаренко, презентовані на виставці — дуже знакові, вагомі і цінні. Це справжнє українське мистецтво на високому щаблі зростання, яке варте бути презентованим у всьому світі», — наголошує Ніна Саєнко, донька українського митця, якого ЮНЕСКО визнало видатним діячем світової культури.

Усіх охочих відкрити для себе таїни традиційного українського мистецтва і поринути в атмосферу свята запрошуємо відвідати різдвяно-новорічну виставку в музеї, яка триватиме до 12 січня.

Марина МАРЧЕНКО. Фото надані музеєм
Газета: 
Рубрика: