...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

Сонце у спадок

Про регіональну ідентичність крізь символізм герба Поділля, — розповідає Юрій Легун
18 лютого, 2020 - 10:35

Подорожуючи Україною, мало хто звертає увагу на архітектурну геральдику, чи взагалі на геральдику як таку. Хоча історичні символи та герби досі прикрашають фасади, стіни і карнизи як поважних палаців, так і напівзруйнованих маєтків. Однак геральдична тема випадає з поля зору розкручених туристичних маршрутів, бо змусити туриста поїхати в глибинку (часом жахливою дорогою), щоби побачити герб, характерний для тієї чи іншої території, практично нереально. Та водночас саме тема регіональної символіки може стати своєрідним маркером для об’єднання громад і розвитку регіональної самоідентичності. Адже герб не лише позначає певну територію, а й розповідає про її історію, відзначає геральдист, доктор історичних наук, директор Державного архіву у Вінницькій області Юрій Легун. Саме він є співавтором гербів Вінниці, області та окремих її районів, і добре знає передісторію, походження та значення головного символу Поділля — 16-промінчастого сонця, яке дісталося нам у спадок ще з прадавніх часів. Про сонце, як магніт для подолян, і поговоримо.

«Стійке зростання інтересу до давніх символів, емблем і насамперед до територіальних і міських гербів з’явилося з набуттям Україною незалежності. За радянських часів ця тема справді була виключена з наукового обігу та широкого суспільного обговорення. Нині геральдикою займаються багато дослідників, бо, як наука, вона дає можливість ширше подивитися на історичні процеси, зокрема на регіональну ідентифікацію, — відзначає Юрій Легун. — І коли запитати звідти ти, то перше, що скажеш, я — з України, родом з Поділля. Тобто Поділля і подоляни це ті назви, які визначають нашу самоідентифікацію. Саме тому слово «подільський» фігурує в назвах багатьох закладів і організацій, що вказує на їхнє місце розташування. Але є й інші форми регіональної ідентифікації. Це прапори і герби, які ми використовували і використовуємо для позначення своїх територій. Направду, дуже складно визначити межі історико-етнографічних регіонів і Поділля зокрема. Адже в історичному контексті воно трансформувалося в різні територіально-адміністративні форми, тобто була земля Подільська, Подільське воєводство, Подільська губернія, а потім уже області — Вінницька та Хмельницька. Та, попри всі ці видозміни, подільський герб продовжував існувати, зберігаючи свій головний елемент — сонце з людським обличчям».

ТРИ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ І ПЕРША ЗГАДКА

«Якщо ж говорити про Подільське сонце, то версій його походження, як і переважної більшості земельних символів, може бути багато, — каже Юрій Легун. — Попередня назва Поділля звучала, як Пониззя, Русь Дольна. Тобто коли люди просувалися з Північного Заходу, з передгір’я Карпат, до низу по річках, спускалися, так би мовити, в діл, дощів ставало менше, а ясних днів дедалі більше. Відповідно ця земля асоціювалася з сонцем і теплом. Інший варіант, що сонце вважається символом багатства, і відповідно його зображували на гербах родючих земель. Крім того, багато символів виросли з родинних майнових знаків, якими позначали свою худобу, майно. Відшукати їхній первинний зміст неможливо. Певно так народилося і подільське сонце. Останніми роками поширилася і версія про язичницьке зображення життєдайного Бога сонця. Але вона не суперечить двом першим поясненням походження цього символу».

Якщо ж оперувати писемними джерелами, то перша писемна згадка подільського сонця датується XV століттям, у написаній Яном Длугошем розповіді про Грюнвальдську битву 1410 року: «Сімнадцята, вісімнадцята і дев’ятнадцята — землі Подільської, яка мала три прапори через велику чисельність свого населення. Кожний з них мав сонячний лик на червоному полі». І сьогодні на полі, де тривав той бій, стоїть величний пам’ятник, увінчаний територіальними гербами підрозділів війська, яке боролося проти Тевтонського ордену. Серед цих хоругв можна побачити і зображення Подільського сонця. Хоча в наступних свідчення про герб Поділля згадується вже не червоне, а біле тло. А за часів Російської імперії використовувався герб з синім щитом.

УСМІХНЕНЕ ЧИ СУМНЕ — НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ, ГОЛОВНЕ — СВОЄ

Шукаючи зображення Подільського герба в інтернеті, можна натрапити на різні вирази обличчя сонця. Навіть розміри та форма сонячних променів — скрізь є різною. Так, на гравюрі Кипріана Томашевича можна нарахувати 16 променів, які відходять від Сонця, і ще чималу кількість ліній між ними. В той самий час, якщо придивитися до зображення Сонця на будинку ратуші в Кам’янці має лише вісім великих сонячних променів і велику кількість тонших променів (ліній) між ними. Найчастіше диск сонця має риси людського обличчя. І те, чи воно усміхнене, чи сумне — це радше уява художника, а не вимоги геральдичних канонів.

«Класичне Подільське сонце має 16 променів, половина з них прямі, тобто вони символізували сонячні промені, а половина хвилясті, як палаючий вогонь. Тобто воно уособлює дві природні сили. Обов’язковим елементом є головні риси обличчя — очі, ніс, рот. А от кількість чи хвилястість зморщок — вибір художника, — відзначає геральдист. — Подільське сонце пережило віки, позначаючи величезні території, які в різні періоди сягали майже до Дніпра на Сході або до Ягорлика та Богополя (теперішнього Первомайська) на Півдні. Здебільшого воно було самодостатнім символом, який ні з ким не ділив поле геральдичного щита. Але в часи Російського панування домінуючим символом став двоголовий орел, на грудях якого містився герб із зображенням сонця. Так Катерина ІІ маркувала території «дабы показать принадлежность сего края к России». Хоча саме в ці часи і відбувалося остаточне формування подільської ідентичності, яка й до сьогодні єднає жителів Хмельницької та Вінницької областей терміном «подоляни».

ІСТОРІЯ, ЯКА РОЗ’ЄДНУВАЛА, І СИМВОЛИ, ЩО ПОЄДНУЮТЬ

Якщо шукати відображання архітектурної геральдики Подільського сонця, то найкраще його можна простежити на прикладі Кам’янця-Подільського, який упродовж понад століття був центром Подільської губернії. Сяюче сонце, вирізьблене на кам’яній плиті, усміхається з фронтону ратуші, що на Центральній площі в Старому місті. Піднімаючись Старопоштовим спуском до Вітряної брами, перехожі неодмінно звернуть увагу на два кам’яні стовпи. В один з них вмуровано білокам’яну плиту з зображенням сонця. Ще один герб міститься в Домініканському костьолі, і він особливо цікавий, бо замість усміхненого обличчя зображено монограму Діви Марії, покровительки Поділля.

«На Вінниччині таких давніх нагадувань збереглося менше, і це очевидно передусім через те, що сучасна Вінниччина має свою давню локальну назву — Східне Поділля, Брацлавщина і свої відповідні символи, — каже Юрій Легун. — Йдеться про атрибути Брацлавського воєводства — срібний хрест на червоному полі зі щитком із зображенням півмісяця. Вважається, що срібний хрест демонструє наш адміністративний зв’язок із Волинню в часи Великого Князівства Литовського, а півмісяць означає прикордоння цих земель із Диким полем.

Найкраще демонструє всі ці адміністративні трансформації сьогоднішній герб Вінниччини, — це чотиридільна історія в символах. Спочатку ми були єдиною Подільською землею з символом сонця. Далі розділені на Подільське і Брацлавське воєводства (тому в наступному полі з’являється срібний хрест Брацлавщини). Потім знову ми об’єднані в межах Подільської губернії під сонцем. А сьогодні знову Східне Поділля реінкарнувалося в формі Вінницької області, що й символізує Брацлавський хрест. Власне, сучасний, розроблений 1995 року, герб області найкраще демонструє складний і довгий історичний шлях нашої території».

«НЕПОНЯТНА ШТУКА» ТОДІ І МОДНА ФОТОЗОНА СЬОГОДНІ

Інтерес до геральдики лише віднедавна почав проявлятися серед українців. Особливо добре він помітний у ставленні до міської геральдики. Наприклад вінничани не всі розуміють, що означає герб області, чи міста, проте кожен другий знає, який вигляд він має. Це знову ж таки зумовлено і тим, що бути вінничанином стало модно. Вінницю кілька років поспіль визнають найкомфортнішим містом в Україні, яке динамічно розвивається. До того ж до міста потяглися туристи, які почали нахвалювати Вінницю, що змусило вінничан «продавати» і розвивати її образ ззовні, а відтак шукати, розкривати цікаві історичні моменти і вишукувати маловідомі факти.

«Нарешті ми почали розуміти, що нам слід формувати ідентичність своєї громади, пізнаючи минуле, з його передісторією, етапами піднесення та занепаду. І символи в цьому самовизнанні відіграють важливу роль, — відзначає Юрій Легун. — Я пам’ятаю, як ухвалили герб Вінниці. Чи не вперше його презентували на одному з футбольних матчів. Я стояв на трибуні, як один з творців цього символу і пишався. А поруч сиділи прості чоловіки, роботяги, які прийшли пива попити і запитували один в одного, що це за «непонятна штука». Але минуло 25 років і сьогодні всі вінничани вважають за честь сфотографуватися біля герба Вінниці на День міста. Герб визнаний городянами, він живе і виконує свою головну функцію — об’єднує жителів міста.

Цікаво, що в історичних гербів з’являються сучасні «конкуренти» — бренди. Вони звичайно також потрібні, але мені здається, що в нашій частині Європи пострадянські народи і держави, ще не настільки потужні ідеологічно і культурно, щоб розкидатися старими символами. Їх навпаки слід збирати і навколо них гуртуватися, бо сама природа нашого життя і регіону вимагає від нас більшого консерватизму. Українцям треба завершити процес формування повноцінної сильної нації, а тоді можна буде й експериментами зайнятися. ЯЗокрема й геральдичними».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, фото авторки
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ