Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

«Сонцепоклонник» Микола Руденко

Виповнилося 100 років від дня народження мислителя, який намагався вибудувати оригінальну філософську систему й економічну теорію
21 грудня, 2020 - 19:58

19 грудня цього року виповнилося 100 років від дня народження Миколи Руденка (1920 — 2004) — людини з фантастичною біографією, дисидента-шістдесятника, мислителя, який намагався вибудувати оригінальну філософську систему й економічну теорію. Ювілей цілком «круглий». Проте в Україні він пройшов непомітно. А шкода. Адже Руденко — це один із найоригінальніших українських інтелектуалів. І, як це в нас традиційно буває, недостатньо поцінований.

МОЛОДИЙ РУДЕНКО ЩИРО ВІРИВ У КОМУНІСТИЧНІ ІДЕАЛИ

Народився Руденко в селі Юр’ївці (тепер Лутугинського району Луганської області). Коли хлопцеві було шість років, його батько загинув на шахті. Сім’я, в якій було троє дітей, вирішила господарювати на землі і вже за рік розжилася на коня, корову та пару волів. Однак скоро сім’ю «покликали» до колгоспу. Назавжди Руденку запам’ятався голод 1933 р.

Ці моменти біографії Руденка є важливими для розуміння його світогляду. Він, зокрема, давав високу оцінку сільськогосподарської праці, вважаючи, що вона сприяє нагромадженню енергії; в той же час промислова праця енергію розсіює. Також у пізнішій творчості письменник звертався до теми Голодомору. Відомою є його поема «Хрест» (1976).

Руденко формувався як радянська людина «сталінського гарту». В юному віці почав складати «правильні» вірші, друкував їх у піонерських газетах, був переможцем і стипендіатом Наркомосу. Після школи працював на шахті, де вступив у комуністичну партію. 1939 р. був прийнятий на філологічний факультет Київського університету, але провчився лише два місяці і був призваний у армію. На призивній комісії приховав, що не бачить на ліве око. Цю ваду зору він мав з восьми років. Із початком німецько-радянської війни 1941 — 1945 рр. воював на фронті. 4 жовтня 1941 р. у боях під Ленінградом був тяжко поранений розривною кулею, яка роздробила кістки таза й хребта. Лікарі не сподівалися, що Руденко буде ходити. І все ж він одужав — далася взнаки надзвичайна сила волі цієї людини. Зважаючи на поранення, його призначили політруком прифронтового госпіталю. Був нагороджений орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, шістьма медалями. У 1946 р. Руденка демобілізували. Щоправда, він не повернувся на навчання в університет, став робити літературну кар’єру. Спочатку працював редактором у відділі поезії видавництва «Радянський письменник», у 1947 — 1950 рр. — головним редактором молодіжного художньо-літературного журналу «Дніпро», водночас обіймав посаду секретаря парторганізації Спілки письменників України. Одна за одною виходили його поетичні збірки «З походу» (1947), «Незбориме плем’я», «Ленінградці» (1948), «Поезії» (1949), «Мужність», «Світло глибини» (1952), «Переклик друзів» (1954). Працював він і на ниві прози — виходять його романи «Вітер в обличчя» (1955), «Остання шабля» (1959), збірка оповідань і нарисів «Біла акація» (1962). У той час радянські ідеологи зробили ставку на молодих письменників, колишніх фронтовиків, що дебютували в другій половині 40-х рр. Їх свідомо протиставляли Максиму Рильському, Юрію Яновському та іншим письменникам старшого покоління, за якими тягнувся шлейф «ідейних помилок».

Молодий Руденко щиро вірив у комуністичні ідеали — про що свідчить і його діяльність у 40-х роках, і його ранні твори. Однак він не був кон’юнктурником-кар’єристом, а належав до людей, які мали гостре відчуття справедливості. Тому, коли в 1949 р. почався погром єврейських письменників під виглядом боротьби з космополітизмом, Руденко, як партсекретар Спілки письменників України, не погодився дати на них негативні характеристики. За таку «невідповідну лінії партії» поведінку його відлучили від партійного істеблішменту. З 1950 р. Руденко вже не обіймав керівних посад, ставши рядовим письменником.

РЕПРЕСІЇ НЕ ЗУПИНИЛИ

Потрясінням для Руденка стало розвінчання «культу особи» Йосифа Сталіна на ХХ з’їзді КПРС. Тоді в нього з’явилася думка: якщо партію та державу тривалий час очолював садист і параноїк, то слід шукати причину в самій державі. Він почав ґрунтовно студіювати марксизм. У результаті цих студій дійшов висновку, що вчення Карла Маркса помилкове в своїй основі, передусім у розумінні теорії додаткової вартості. На думку Руденка, остання створюється не завдяки експлуатації робітників, а сонячною енергією, поєднаною з працею селянина та його худоби. В цьому разі попередниками мислителя можна вважати фізіократів, зокрема Франсуа Кене, а також Сергія Подолинського. Свої погляди Руденко виклав у працях «Економічні монологи», «Енергія прогресу», романі «Формула Сонця». У 1974 р. Руденка виключили з компартії, наступного року — зі Спілки письменників.

1975 р. Руденко за участь у правозахисному русі був арештований, але ще під час слідства його як учасника «великої вітчизняної війни» амністували в зв’язку з «30-річчям перемоги над фашистською Німеччиною». Проте репресії не зупинили Руденка. 9 листопада 1976 р. на квартирі Андрєя Сахарова в Москві перед іноземними журналістами він оголосив про створення Української Гельсінської групи. Невдовзі, в лютому 1976 р., його арештували, а 23 червня — 1 липня цього ж року над ним та Олексою Тихим відбувся закритий суд у місті Дружківка Донецької області. Руденка засудили до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Його, зокрема, звинувачували в тому, що він у своїх творах «паплюжить радянський державний і суспільний лад», робить спробу «зганьбити революційні завоювання радянського народу і його авангарду — комуністів». Усі твори письменника були вилучені з бібліотек і системи книготоргівлі.

Арештована і засуджена була також дружина Руденка, Раїса, яка вимагала звільнення чоловіка. В таборі письменник, незважаючи на те що був інвалідом війни, зазнав знущань з боку табірного начальства. Лише в часи «перебудови» він та його дружина були звільнені й отримали можливість виїхати за кордон. Там Руденко працював на радіостанціях «Свобода» й «Голос Америки». В 1988 р. був позбавлений радянського громадянства. До України повернувся у вересні 1990 р. Тоді його реабілітували й поновили в громадянстві. Уже в незалежній Україні Руденко отримав визнання — став лавреатом Шевченківської премії, був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, отримав звання Героя України. Тоді ж вийшли його праці, в яких він виклав свої теоретичні погляди, зокрема робота «Енергія прогресу».

МАРКСИСТСЬКА ТЕОРІЯ, ВВАЖАВ РУДЕНКО, В СВОЇЙ ОСНОВІ НЕПРАВИЛЬНА

Як зазначалося, в період «відлиги» Руденко починає студіювати Маркса. Звернення до «автентичного марксизму» було характерне для багатьох радянських інтелектуалів. Вони свідомо чи несвідомо протиставляли «справжній марксизм» сталінізму, а то й навіть ленінізму. Проте Руденко не зупинився на цьому, піддавши критиці аналіз природи багатства та власності. Так, розглядаючи економічні відносини в буржуазному суспільстві, де панує приватна власність, Маркс дійшов висновку, що в їх основу покладено утворення додаткової вартості, яка отримується в результаті експлуатації праці робітника капіталістами, яким належить приватна власність на засоби виробництва. Щоб усунути експлуатацію, треба ліквідувати приватну власність. Тоді можна побудувати суспільство соціальної справедливості, вільне від експлуатації людини людиною.

Здавалось, у Радянському Союзі це було зроблено. Приватну власність на засоби виробництва ліквідували, проте соціальна несправедливість не зникла. Ба більше — набула небачених масштабів: безжальна експлуатація мільйонів людей у таборах, винищення «непролетарських верств», зокрема й селянства та інтелігенції.

Марксистська теорія, вважав Руденко, в своїй основі неправильна, оскільки базується на хибній тезі, запозиченій Марксом у теоретиків політичної економії, що джерелом багатства є праця та робоча сила людини. В марксизмі ця ідея пов’язувалася з природою капіталу, який проголошувався результатом виробництва додаткової вартості й додаткового продукту, створених шляхом експлуатації.

За часів сталінізму проголошувалося, що в соціалістичному суспільстві, заснованому на суспільній власності на засоби виробництва, відсутня категорія додаткового продукту. Так, зокрема, говорилося у «Великій Радянській енциклопедії» за 1955 рік. Проте вже в період хрущовської «відлиги» вказаний підхід був суттєво переосмислений. Почали вважати, що виробництво додаткового продукту має надзвичайно важливе значення для соціалістичного суспільства, оскільки цим забезпечується накопичення, розширення виробництва. Щоправда, при цьому робилося «суттєве уточнення», що додатковий продукт у соціалістичному суспільстві не є додатковою вартістю, яка відображає відносини капіталістичної експлуатації.

Руденко, ставлячись критично і до марксизму, і до таких теоретичних метаморфоз «вірних» послідовників цього вчення, вважав, що ліквідація приватної власності не веде до усунення додаткового продукту. Просто, щоб додатковий продукт не був носієм вартості, треба не доплачувати робітникам за виконану працю. Сталін та його прибічники намагалися це забезпечити, створивши ГУЛАГ, де в’язням за каторжну роботу нічого не платилося. Та навіть у концтаборах людина, щоби працювати, мусить щось їсти, тобто привласнювати вироблену іншими енергію.

Дослідивши три томи «Капіталу», Руденко дійшов висновку, що в них «абсолютна додаткова вартість виводиться з неоплаченої праці — тобто безпосередньо з людських м’язів. Земля, Сонце, Всесвіт у створенні наших багатств не беруть участі — все робимо ми, виключно ми». Однак у четвертому томі «Капіталу», який був присвячений аналізу сільськогосподарського виробництва, спостерігаємо інший підхід. До речі, цей том лишився незавершеним. І саме в незавершеному вигляді вперше побачив світ у Радянському Союзі після смерті Сталіна. Працюючи над матеріалами цього тому, Маркс, вважав Руденко, став на шлях переосмислення природи походження додаткової вартості. Вказував, що основою абсолютної додаткової вартості, власне реальною умовою її існування, є природна родючість землі, тоді як відносна додаткова вартість заснована на розвиткові суспільних продуктивних сил. Розвиваючи цю думку, Руденко вважав, що «субстанція додаткової вартості, її справжнє джерело міститься не в м’язах людини, а в гумусному шарі планети. Людська праця відтепер стає її провідником. Тільки провідником, але не джерелом. Це, власне, і є повернення до поглядів Франсуа Кене, якого Маркс оголошує істинним батьком політичної економії. Тобто Маркс визнавав, що існують «продуктивні сили природи» і що додаткова вартість породжується землею як такою. Та все ж його послідовники схильні були вважати працю соціальним явищем, яке ніби не залежить від природи. Це, на думку Руденка, є концептуальним ядром радянської тоталітарної системи. Він зазначав: «Хоча пафос Маркса був спрямований на визволення праці, демонічний азіат (тобто Йосиф Сталін.   — П.К.) вловив об’єктивний зміст його теорії: якщо людина незалежна від природи, то вона залежить тільки від мене. Така теорія мені підходить».

«СВІТЛО НЕСЕ ЖИТТЯ!»

Руденко, як і фізіократи, вважав основою виробництва додаткової вартості землю, маючи на увазі гумусний шар планети. Вказував, що родючість зумовлюється сонячним випромінюванням, яке спричинює фотосинтез. Завдяки Сонцю в надрах землі були нагромаджені запаси вугілля, нафти й газу, якими користується людина. Певно, неважко помітити в цих міркуваннях ментальність українця з його антеїзмом, тяжінням до землі й землеробства.

На думку Руденка, розглядаючи виробництво додаткової вартості, ми звертаємося лише до позитивних моментів та залишаємо без розгляду руйнівні наслідки людської діяльності на планеті. Праця — це лише один із енергетичних процесів природи. Енергія ж, на його думку, «виникає в процесі перетворення, проте вона не є і не може бути субстанцією. Субстанція перебуває десь за енергетичним порогом — у тому кінцевому пункті, де будь-які дальші перетворення неможливі». Руденко розглядає процес взаємодії та взаємоперетворення за схемою «світло — енергія — маса», де під енергією розуміється робота, а маса — кінцевий продукт роботи світла. Світло ж є субстанцією, має онтологічну природу.

Руденко ставив таке запитання: якщо на нашій планеті не лишиться родючих земель, чи матимуть капіталісти прибуток? І давав однозначну відповідь: не матимуть, оскільки вартість перестане існувати разом з людьми. Взагалі, на думку мислителя, «вартість — це лише умовне позначення якогось надзвичайно складного енергетичного процесу, для якого ми поки що не маємо точної назви». Також, вважав він, ми маємо змінити свій погляд на власність. Власність, на його думку, це ілюзія, тому що нам насправді нічого не належить, крім тіла й душі.

Мислитель трактує людину як трансформатора космічної енергії (світла): «Світло несе життя! Світло не знає меж. І не знає меж Логос. Він же інформація. Він же Слово. Він же дух людський і дух Божий... Сонце — це ми самі, наш мозок і наші руки. Субстанцією вартості є космічне світло, що створило життя на Землі... Сьогодні можна з певністю відповісти, що життя — така ж невід’ємна властивість світла, як і його спроможність зберігати та переносити інформацію».

Щодо марксизму, то йому Руденко закидає абстрактний антропоцентризм, який затьмарив зв’язок людини з природою та світом, зорієнтовує на зарозуміле ставлення до тварин. Також зведення земного багатства до абстрактної праці звужує розуміння його природного походження, що своєю чергою веде до зведення людської природи винятково до «сукупності суспільних відносин». А це спотворює розуміння людини як природної істоти.

Розглядаючи людську працю як процес перетворення сонячної енергії, Руденко вважав, що вона є праведною і неправедною. Неправедною «стає тоді, коли народ не вміє нарощувати енергію прогресу», власне, коли мільйони робітників трудяться на «будовах комунізму» з найменшою ефективністю задля покращення власного добробуту. «Звільнена праця» в Радянському Союзі звільнила людину лише від усвідомлення нею свого природного покликання. Здавалося, додаткова вартість усунута, капітал як такий знищено, а з ним знищено експлуатацію людини людиною. «Насправді, — писав Руденко, — звільнення від влади капіталу — це звільнення від надлишків продовольства. Так виглядає за теорією фізіократів, так це виявилося і в нашій практиці». Тому «соціалістичний» суспільний лад, вважав мислитель, з його неефективною організацією праці та жалюгідними її результатами є приреченим. Руденко прийшов до такого вбивчого для радянських теоретиків висновку: «Теорія Маркса за самою своєю суттю не тільки не містить можливості побудови комуністичного суспільства, а й несе людям рабство. Логіка приводить до цього висновку: коли все в світі виростає з людських м’язів, тобто з «суспільної субстанції», тоді без експлуатації не може бути ніякого прогресу». Який же висновок напрошується з цієї теорії? Тільки один — ГУЛАГ».

Критика марксизму, звернення до теорії фізіократів, утвердження думки, що субстанцією вартості та й загалом життя на Землі є світло Сонця, привело Руденка до оригінальних космологічних ідей. Багато в чому вони виглядають наївно. Однак не виключено, що окремі з них можуть бути «геніальними здогадками».

Мислитель намагався знайти енергетичне джерело, що визначає земне й космічне життя. Цим джерелом вважав Світову монаду, яка ніби «розсуває» простір Всесвіту, торуючи дорогу живому. Руденко твердив, що взаємодія небесних тіл базується не на тяжінні, а на взаємоборстві множини монад зі світовим простором. Простір із величезною силою стискує ці тіла, а вони, зі свого боку, отримуючи енергію від Світової монади, «розсовують» простір і виборюють собі місце. Монада ж трактується як матерія світла, простір — як матерія темряви.

Руденко, вибудовуючи свою космологію, свідомо чи несвідомо схилявся до ідей неоплатонізму. Він ніби продовжував ту платоністичну традицію, яка існувала здавен на українських землях.

Шкода, що погляди Руденка не були належно пропаговані й поширені в незалежній Україні. Навіть сьогодні вони багато в чому лишаються актуальними — і не лише для нас, українців, а й загалом для людства.
 

Петро КРАЛЮК
Газета: 
Рубрика: