Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Свобода VS сваволя

Як нарешті побороти явище «мажоризму» в Україні
25 жовтня, 2017 - 10:29
ФОТО З САЙТА PODROBNOSTI.UA

Трагедія у Харкові минулого тижня, коли 20-річна студентка Олена Зайцева на «Лексусі» спричинила ДТП, у якій загинуло п’ятеро людей, а шестеро отримали травми, зокрема тяжкі, приголомшила суспільство. Судове засідання, на якому водійці обирали запобіжний захід, транслювали журналісти, як повідомила адвокат затриманої Юлія Козир, повторні аналізи для експертизи у неї брали «під тиском громадськості».

Зрештою, нагадаємо, Київський районний суд Харкова минулої п’ятниці обрав міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 16 грудня без можливості внесення застави. Олені Зайцевій загрожує від п’яти до десяти років позбавлення волі за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило гибель кількох осіб (ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу).

Гостра реакція людей не дивує. Випадки, коли «золота молодь» без гальм в усіх сенсах, спричиняє ситуації зі страшними наслідками, періодично трапляються у країні. От у контексті ситуації з Оленою Зайцевою багато хто згадав ДТП у січні 2016 року, коли позашляховик «Мерседес» Станіслава Толстошеєва  врізався в кіоск біля станції метро «Лівобережна» у Києві, через що загинула жінка. Пізніше столична прокуратура прозвітувала, що за даними експертиз на момент ДТП у Толстошеєва трапився епілептичний напад, тож його визнали неосудним.

«День» постійно відстежує цю проблему, ще шість років тому попереджав, що «Мажорство» загрожує не лише суспільству...» (матеріал з такою назвою виходив у №120 за 2011 рік). Поштовхом до статті стало публічне побиття Романом Ландиком, сином тодішнього народного депутата від Партії регіонів Володимира Ландика, Марії Коршунової. Але приклади свавілля «золотої молоді» траплялись і перед тим, і після. Виходить, ані суспільство в цілому, ані влада не роблять висновків, щоб змінити ситуацію. 

«НАСЛІДОК ПЕВНОГО СТИЛЮ ВИХОВАННЯ»

Чому «мажорська» хвороба залишається, попри обурення і осуд багатьох людей? Скидається на те, що спочатку загал випускає пар, а потім все тишком-нишком вирішується у правоохоронних органах і з потерпілими — інколи підкупом, інколи погрозами.  

«Як на мене, те, що ситуація не змінюється, пов’язане з таким поняттям, як елітарність, завжди присутнім у будь-якому суспільстві, — говорить Тетяна ЄРЕСКОВА, соціолог, кандидат соціологічних наук. — Але у нас поняття елітарності завжди було пов’язане з фінансами, зі «всеможливістю». Тому, дійсно, коли таке трапляється, наше суспільство обурюється, але реальність підкидає своє. Наприклад, щодо нашої правової системи — ми не знаємо, чим закінчуються ці справи, є стереотипи, що все купується. У суспільстві є настрій: «А що далі? Нічого з такими людьми не зробиш».

Важливо не спрощувати саме поняття «мажоризму». «Є багато визначень, які дещо спрощують розуміння цього явища. Наприклад, що «мажори» — це молоді люди, які не мають уявлення про ціну грошей, насолоджуються життям, витрачаючи кошти батьків на свої причуди. Але це дуже просто. Є багато молодих людей, які використовують можливості своїх батьків, щоб досягти чогось самим, — акцентує Тетяна Єрескова. — Для мене «мажорство» — це наслідок певного стилю виховання. Це й одна з відповідей на запитання, чому це явище проявляється знову і знову. Багаті батьки створюють своїм дітям легке і безтурботне життя. З одного боку, це їхня особиста справа: як виховувати, чим забезпечувати. Коли є фінансові можливості і певні соціальні ліфти — хто не захоче для своєї дитини кращого, якось відгородити її від труднощів нашого життя? Так відбувається первинна соціалізація цих людей, найближчим оточенням задається певна система соціальних координат. А це вже, як на мене, породжує молодих людей, які надто легко ставляться до будь-яких обставин у житті, у них розвивається неадекватне відчуття свободи, і з ним вони інтегруються в соціум. Вони впевнені, що у будь-якій критичній ситуації їм можна відкупитися. Причому, «викупати» їх будуть батьки, і не завжди йдеться про гроші — це можуть бути соціальні зв’язки тощо».

Проблема у тому, що людина, вихована у викривленій реальності, потім взаємодіє не лише з люблячими рідними. «Як на мене, найстрашніше те, що у таких молодих людей притуплюється відчуття соціальної відповідальності як розуміння наслідків, що можуть тягнути їх рішення та дії, — продовжує Тетяна Єрескова. — Це просто втрата відчуття того, що якість життя, рівень успішності, самореалізація залежать не лише від стартової позиції, яку дають батьки, а й від самої людини. Такі люди не розуміють, що така свобода за визначенням передбачає певну відповідальність».

«МИ МАЄМО УСВІДОМЛЮВАТИ СВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ІНШИМИ»

Певно, неможливо вплинути на стосунки у тій чи іншій родині. Але чому люди обирають саме «безвідповідальні» моделі виховання? Адже в інших країнах, до речі, економічно успішніших, забезпечені батьки, як правило, не дають дітям безмежно користуватися родинними можливостями. Дитині треба показати, на що здатна вона сама. В Україні, на жаль, часто приваблює вседозволеність.

«У ситуації соціальної невизначеності, яка існує в Україні доволі довго, люди або певні соціальні групи формують власну систему координат. І виховують і моделюють поведінку дітей саме за цими зразками, бо вважають це правильним або адекватним для соціальної ситуації, — коментує Тетяна Єрескова. — На мою думку, відповідальність — це те, що може привести до визначеності. У нас є певні економічні і політичні проблеми, але всередині суспільства ми маємо усвідомлювати свою відповідальність один перед одним. Наприклад: так, у мене є можливість їхати на великій швидкості або неадекватно поводитися у кав’ярні, з іншими людьми, тваринами, але коли я маю відчуття відповідальності, то роблю вибір: «Я можу, але не буду це робити, тому що...» У наших реаліях у людей з більшими можливостями ці «гальма» трохи інші. Іноді вони відключаються».

Вплинути на вихованих у вседозволеності людей може соціальний і громадський контроль суспільства. «Якщо при первинній соціалізації люди усвідомили певну комфортну для них систему координат, то саме соціум повинен задати їм константу відповідальності перед іншими», — стверджує соціолог.

У ситуації в Харкові суспільні «гальма» включились, коли вже загинули люди. Втім, потужний резонанс принаймні дозволяє розраховувати на справедливий суд. Головне — зберігати увагу до розвитку подій. «Публічність, відкритість, рівність, думаю, мають переломити ситуацію, — розмірковує Тетяна Єрескова. — Хоча б, щоб ці люди розуміли, які наслідки можуть мати їхні вчинки. І їхні батьки також».

ЗВІДКИ ВИ, НОВІ ВАРВАРИ?

Ілля КЕНІГШТЕЙН, керуючий партнер проекту «Креативний квартал», написав у «Фейсбуці» про нових варварів у нашому суспільстві. «Це погано освічені люди у віці 20—35 років, які завдяки розвитку світової економіки отримали доступ до передових технологій. Українська система освіти свого часу породила ціле покоління мутантів соціуму, які не вміють писати і викладати думки жодною мовою і черпають правила життя з фільмів і відеокліпів. Сучасна цивілізація дала їм у руки новітні гаджети типу iPhone або автомобілів Lexus, а корупція — відчуття вседозволеності і власної величі. У підсумку, завдяки збігу цих трьох обставин, у них сформувалася хибна картина навколишнього світу, в якому справжнє життя складається з яскравих і динамічних подій, красивих моментів, гонитв, бійок, шампанського Crystal і драматичних сцен з «гепі-ендами». І що завжди за будь-який злочин можна відкупитися, бо головний герой — завжди правий...», — пише Ілля Кенігштейн. Власне, одним з наслідків цього автор називає аварію в Харкові.

Також Ілля Кенігштейн вважає, що проблема викривленого сприйняття подій у світі взагалі є серйозною сучасною хворобою людства. Але особливо ця проблема торкнулася суспільств, у яких освіта критично відстає від швидкості впровадження технологій. До таких автор відносить й українське, де через корупцію в системі освіти з’явилось кілька поколінь погано освічених людей, а інтернет став популярним серед мас раптово і швидко. Як наслідок, формується небезпечний соціум, тупий та агресивний. На думку Іллі Кенігштейна, вирішити проблему можна, організовуючи короткострокові освітні проекти, сфокусовані на підвищенні загального культурного рівня та зниженні побутової агресії.

Чи зможе освіта заповнити прогалини у родинному вихованні? Власне, сам автор допису зауважує: «Не факт, що вийде. Але інших варіантів немає». Лікування починається з діагностики. Щоб просвітництво спрацювало, суспільство має усвідомити потребу в таких ініціативах. Можливо, випадок у Харкові підштовхне людей до цього.

Ще одну важливу думку висловив Тарас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права, ініціатор кампанії «За безпечні дороги». У блозі для видання «Новое время» він пише: «Можна багато говорити. Вимагати від влади. Говорити про неякісні дороги. Значно важливіше бути чесним перед собою і зрозуміти, що ти готовий змінити в собі. Людей на дорогах вбивають більшою мірою не мажори. І не п’яні. А звичайні водії. Вбивають і самі вбиваються. А ще калічать і самі калічаться. Комфортніше думати, що виною всьому є неякісна дорожня інфраструктура і п’яні мажори. Значно складніше усвідомити ще й власну відповідальність за те, що відбувається на дорогах і за те, що відбувається в країні».

ПІДІЙТИ ДО ДЗЕРКАЛА

А що було б, якби винуватцем страшного ДТП стала інша людина, умовно, на «Ланосі»? «Якби це була людина з іншого прошарку, ми б більше зосереджувались на трагедії, на тому, що загинули люди. Причини шукали б у трохи іншому — не у батьках, не у статках. Не знаю, чи був би такий самий резонанс», — зазначає Тетяна Єрескова.

Соціолог звертає увагу, що суспільство, коли трапляється якась трагедія, починає шукати певні ідентифікатори, щоб пояснити ситуацію. «Пояснити смерть людини не може ніхто, особливо коли це трапилось раптово. Людина, суспільство так не можуть, вони шукають пояснення, — продовжує Тетяна. — Зараз знайшли пояснення у тому, що винуватиця ДТП, умовно, «мажорка». Якби це була інша людина, можливо, починали б з родини, зі школи, звернули б увагу на технічні характеристики машини. Знову-таки, знайшли б якісь причини. Але тут цього не треба було робити, бо ідентифікатори, чому це сталося, яскраві». Тут нагадаємо яскравий штрих: після аварії народний депутат Антон Геращенко написав у «Фейсбуці», що раніше Олену Зайцеву вісім разів затримували за порушення правил дорожнього руху.

Звісно, ніхто не знімає відповідальності з конкретних людей. Але проблема вседозволеності існує на всіх рівнях. Правила порушують не лише «мажори». Чомусь інколи люди думають, що, наприклад, з тою самою корупцією треба, перш за все, боротися на рівні високопосадовців. От коли хтось гребе сто тисяч доларів за якусь оборудку — це зло. А «підмазати» викладача в університеті — дрібнички. В Україні немає усталених прошарків «багатих» і «бідних», давніх заможних родів тощо. Той, хто сьогодні диригує шаленими грошима і порушує правила, цілком можливо, десять років тому був «пересічним громадянином». Збільшилась кількість грошей — виріс масштаб порушень. Та й, будемо відверті, іноді про розкошування олігархів люди говорять із легким придихом: «Ні, він, звісно, злодій, але ж вміє жити!»

Взагалі — хто такі «пересічні громадяни»? Немає пересічних громадян. Є люди, і кожен має відповідати за свої вчинки і не толерувати сваволі.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments