Свято закінчилося, осад... залишився

Щороку на «Козацьких могилах» під Берестечком збираються українці, щоб ушанувати пам’ять полеглих за волю України героїв-козаків, набратися наснаги від цього святого місця для подальшої боротьби за українську національну ідею. Вірні цій національній традиції, у далекому 1989 році ми підняли тут, на полі Берестецької битви, уперше на Рівненщині, синьо-жовті українські прапори. Не змогли цьому перешкодити ані кордони міліції, ані КДБ, і на острові Гайок, біля могили козаків, ми провели поминальну панахиду і не санкціонований владою мітинг, який відкривав, світлої пам’яті, Василь Червоній, та відбулася зустріч із В’ячеславом Чорноволом.

Цього року, у 360-ту річницю битви під Берестечком, на «Козацьких могилах» теж було багатолюдно. Нинішня влада організувала і виїзну торгівлю, і костюмоване дійство, і, загалом, не перешкоджала національно-патріотичним організаціям «офіційними» заходами. Але яка ж все-таки величезна різниця між «духом та ідеєю» цього патріотичного чину, що відбувався на «Козацьких могилах» 20 чи хоча б 10 років тому — у час підйому боротьби за Незалежність та національне відродження, у час єднання патріотичних сил напередодні Помаранчевої революції, — і тепер. Сутність національно-патріотичної традиції вшанування українських козаків, що полягли за волю України, у цьогорічному дійстві влада та організатори свята цілком вихолостили та звели до такого собі Сорочинського ярмарку Берестецького пошибу. Національну ідею замінили ятками з крамом, шашликами та театралізованим виступом статистів у історичних костюмах. Дійство це не відображало ні ідеї визвольної боротьби українського народу проти поневолювачів, ні героїзму козаків. Цілком зрозумілі такі дії влади — чиновників Партії регіонів. Їм потрібно було не піднесення українського національно-патріотичного духу людей, не піднесення символу боротьби за Українську державу, а шароварне дійство та «ощасливлений» чаркою горілки чи кухлем пива натовп. Саме тому в ятках торгували оковитою та іншими хмільними напоями, що, згідно з принципами українських націоналістів, завжди було неприпустимим, тим більше на масовому національно-патріотичному заході.

Виступали з трибуни й кілька народних депутатів та лідерів політичних партій. Говорили вони в основному про себе та підбадьорювали тих партійців, що тримали їх партійні прапори. Найбільше було, звісно, закликів до єдності довкіл тієї чи іншої партії та її отамана. Але ж як фальшиво це звучало з уст лідера УНП Юрія Костенка, партія якого не підписала Декларацію спільних дій національно-патріотичних сил! Ця декларація ініційована Українською Народною Радою, щоб об’єднати зусилля партій при проведенні найбільших патріотичних свят, підписали Декларацію КУН (Броцюнь), ВО «Свобода» (Тягнибок), Республіканська християнська партія (Поровський) та Українська Національна Асамблея (Шухевич). Замість того, щоб у чистій воді ріки Пляшівки побачити, як у дзеркалі, свою недолугу політику, та як на сповіді перед пам’яттю козаків сказати про те, чому національно-патріотичні сили втратили надані народом позиції у владі, промовці все звели до мітингової партійної риторики. Гострим дисонансом був виступ Сергія Олексіюка, проникнутий традиційним для «Козацьких могил» патріотичним духом, із закликом не застосовувати тут партійної символіки, яка розділяє людей, бо козаки боролися й гинули тут не за партії, а за ідею української державності, тож Державний прапор України має об’єднувати тут членів різних партій та організацій.

Ушанування 360-ї річниці битви під Берестечком породило більше запитань, аніж відповідей. Належало провідникам політичних сил відверто відповісти на запитання: якими ми стали на 20 році незалежності? Чому юрмилися люди не біля столиків з книжками та газетами, а біля яток із хмільними напоями? Чому українські патріоти прийшли до «Козацьких могил» із партійними стягами, а не Державними прапорами? Чому до могили козаків на острові Гайок на панахиду за давньою традицією прийшли тільки козаки Волинської та Поліської Січі, та на Рівненщині — кілька десятків засновників Руху? Чому в цей же час тисячі людей, «закусюючи», чекали костюмованого дійства на полі, а не молилися на козацькій могилі? Чому на «Козацьких могилах» не було школярів від кожної школи й обмаль молоді? Звісно, міністр освіти, українофоб Д. Табачник не схвалив би такої ініціативи. Але ж до шкіл ходять діти і внуки свідомих українців, які б могли організувати таку поїздку.

І все ж, як остання надія, лунала на полем Берестецької битви молитва Патріарха Руси-України святійшого Філарета і священиків УПЦ КП: «Боже, помилуй нас, грішних, Боже, нам єдність подай...».