Сигнал «SOS» від в’яза та ясена

Біологічні інвазії є побічним ефектом економічної глобалізації, що сприяє збільшенню обсягів міжнародної торгівлі і транснаціонального виробництва і без якої аж ніяк. Науковці цілого світу говорять про біологічну інвазію як про другу за значенням після руйнування оселищ загрозу для збереження природного біологічного різноманіття.

До найбільш негативних порушень можна віднести інвазії шкідливих організмів (комах, грибів, бактерій, вірусів...), гібридизацію їх із місцевими видами, витіснення місцевих видів, мутаційні зміни, виникнення нових рас і видів патогенів тощо. Приклади глобальних інвазій відомі в медицині і сільському господарстві, але не менш загрозливі вони й для лісових насаджень. За інформацією FAO (Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), в останні десятиліття спостерігається безпрецедентне зростання ненавмисної інтродукції фітопатогенних організмів.

От, власне, про це і говоритиму з докторантом кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України, кандидатом біологічних наук Іриною МАЦЯХ та доцентом цієї ж кафедри, кандидатом сільськогосподарських наук Володимиром КРАМАРЦЕМ.

БІОЛОГІЧНІ ІНВАЗІЇ

— Чи насправді тема інвазії така актуальна в цілому світі? І чи достатньо уваги їй приділяють в Україні?

Ірина МАЦЯХ: — Тема інвазій шкідників та збудників хвороб рослин загалом (і деревних порід зокрема) станом на нині є дуже актуальною. Упродовж останніх двох десятиліть зростає дослідницький інтерес до інвазій неаборигенних (не місцевих) організмів, які становлять значну загрозу для біорізноманіття лісів, зелених насаджень населених пунктів та сільськогосподарських угідь.

Загрози з боку інвазійних видів є однією із найбільш важливих екологічних проблем сучасності, яка особливо гостро проявляється в процесі світової глобалізації. Конвенція про біологічне різноманіття під терміном «інвазійний вид» розуміє чужорідний вид, проникнення та/або поширення якого відбувається поза межами його природного ареалу та який загрожує біорізноманіттю місцевих природних комплексів, конкуруючи з місцевими видами або спричиняючи їхню загибель. Швидке й інтенсивне розселення чужорідних рослин, грибів і тварин на нові території називають «біологічними інвазіями».

Сьогодні більше відомо про інвазії деяких трав (наприклад, борщівника Сосновського) або тварин — останніми роками на південь України проник і швидко поширюється шакал, якого тут раніше не було. Пропоную поговорити про лісові інвазійні види. Ця тема цікава і вартує уваги — бодай з огляду на те, що громадськість загалом недостатньо ознайомлена з цим колом проблем.

ПАТОГЕН ІЗ... КОШИКІВ

— Чи відомо, коли в Україні вперше заговорили про інвазії?

І. М.: — Так, 90 років тому — 1929-го. Тоді з’явилося перше повідомлення про голландську хворобу в’язів на території Поділля, збудником якої є гриб офіостома в’язова (Ophiostoma ulmi). Раніше цей патоген був поширений на території Південно-Східної Азії, зокрема — в Китаї, де розвивається на азійських видах в’язів.

Володимир КРАМАРЕЦЬ: —  Історія прибуття цього патогену в Європу є цікавою та повчальною. На початку ХХ століття французи, передчуваючи небезпеку з боку Німеччини (перед І Світовою війною), розпочали роботи з будівництва укріплень на прикордонних територіях. Тоді такі роботи виконувалися, в основному, вручну. На той час Франція була великою колоніальною державою, і для швидкого виконання значних обсягів робіт із будівництва укріплень були залучені люди з Китаю. Їхали найбідніші. Відповідно, везли із собою якісь пожитки в кошичках із гілок азійських в’язів. І в такий спосіб завезли у Європу цього збудника хвороби. Європейські види в’язів виявилися дуже вразливі до нового патогену. А чому хвороба називається голландською? Та тому що в 1920-х роках масове ураження в’язів спостерігалося саме в Голландії. Приблизно до 40-х років ХХ ст. більшість сприйнятливих дерев відмерли, й ефект від хвороби в Європі почав зменшуватися. Зараз триває другий потужний і більш руйнівний спалах цієї хвороби, який спричинив відмирання в’язів у Європі, Західній Азії та Північній Америці. Ця інвазія спричинена новим дуже патогенним видом Ophiostoma novo-ulmi.

І. М.: — Із таким патогеном дуже важко боротися. Після проникнення під кору гілок в’яза цей гриб розпочинає активно розвиватися — його міцелій (грибниця. — Т.К.) заповнює судини в гілках та стовбурі дерева. Це припиняє доступ вологи з поживними речовинами, внаслідок чого дерево досить швидко гине. Якісь ефективні методи боротьби станом на нині відсутні. Все зводиться до швидкого проведення санітарних рубок та вивезення на переробку деревини, спалювання кори і гілок, обробки пнів антисептиками. Важливе значення має боротьба із невеликими жуками — заболонниками, які є одними з основних поширювачів хвороби. Проте існують програми в Італії, Німеччині та Франції, де працюють над пошуком стійких до голландської хвороби дерев.

«ЦЕ ПРОБЛЕМА ВСІЄЇ ЄВРОПИ»

— А яка, до речі, ситуація з в’язами у тих країнах, звідки він прийшов?

В.К.: — Щодо тих країн, звідки походить цей гриб, то за тисячоліття в’язи до нього пристосувалися. Щось там відмирає, але загалом в’язи виживають.

І.М.: — Схожа ситуація відбувається з ясенами. А розпочалася ця історія на початку 1990-х років з Литви та Польщі. Збудник прибув до Європи, коли для озеленення привезли молоді деревця ясенів із Далекого Сходу. За якийсь час після посадки ті деревця почали відмирати, а разом з ними навколо і старі ясени. Тепер всихання ясеня охопило всю територію Європи — від Скандинавії до Італії, від Англії до Росії. І це якраз і є сумний наслідок глобальної цивілізації, бо завозити величезні партії дерев для озеленення, припустимо, з Китаю стало набагато дешевше, ніж вирощувати, доглядати та реалізовувати ті самі види рослин у європейських розсадниках.

— Але ж є санітарний контроль на кордоні? То як отакі, хворі, саджанці пропускають?

В.К.: — Є такий контроль. Існує багато правил, нормативів, заборон, яких треба дотримуватися. Але дуже часто, коли рослини проходять санітарний контроль, вони на вигляд абсолютно здорові. При промисловому вирощуванні великих партій садивного матеріалу використовують спеціальні ґрунтові субстрати, підживлюють рослини добривами, обробляють стимуляторами росту. І навіть якщо рослина уражена якимось патогеном, то на момент продажу визначити це украй важко. Після того як рослини висаджують у відкритий ґрунт, за певний період часу препарати деградують, їх дія припиняється, і лише тоді вже можуть з’являтися перші симптоми захворювання. Дуже часто таке трапляється. Тобто «вловити» початок інвазії вчасно не завжди вдається.

— Тобто це проблема не лише України?

В.К.: — Це проблема всієї Європи. І такі речі у них навіть частіше трапляються, бо там ринок значно більший за наш.

СТОРОЖОВІ ПОСАДКИ

— А отже, з огляду на те, що глобалізації ніхто вже не скасує, немає на те ради?

І.М.: — Я так би не казала... За останні роки у європейських країнах організовують зустрічі, конференції, конгреси з вивчення інвазійних патогенів та шкідників та розробки методів протидії їх поширенню. Існує Європейсько-Середземноморська організація з захисту рослин, де створюють документи, які стосуються нормативів, законів, правил перевезення рослин, методики обстеження та виявлення небезпечних збудників хвороб і шкідників тощо. Порушуються також питання посиленого тренінгу і навчання людей, які могли би виявляти інвазії. Серед гарних прикладів останніх років — влаштування так званих сторожових посадок (англійською мовою — sentinel plantings). Цю програму фінансував Європейський Союз.

Це тестові посадки (або розсадники) з рослин, що прибувають з Азії та Китаю зокрема великими партіями. Їх висаджують на певних ділянках у Європі і спостерігають упродовж певного часу, чи не проявляються ознаки ураження хворобами або ушкодження шкідниками, які з ними прибули з країни-імпортера. І лише після такого тривалого обстеження надається чи не надається дозвіл на продаж цілої партії імпортованих рослин. Те саме відбувається і у зворотному порядку: «Європа — Азія».

— Де є такі сторожові посадки?

І.М.: — У Франції та в Китаї. Їх небагато. Тому що такі розсадники потребують території, кваліфікованих людей, фінансування і розуміння з боку органів влади і всіх тих, хто має справу з вирощуванням та торгівлею декоративними рослинами — для чого це робиться і наскільки це важливо.

— Але ж в Україні такої практики немає?

І.М.: — Ні. Нема.

ГУСЕНИЦЯ ВОГНІВКИ

«ЯСЕНИ В НАС ПІД ЗАГРОЗОЮ ЗНИКНЕННЯ ЯК ВИДУ»

— А наскільки загрозливою є ситуація в Україні з в’язами та ясенами? І це ж, напевне, стосується не лише лісів, а й зелених насаджень у місті?

І.М.: — Так, ситуація загрозлива. Щодо ясенів, то це — одні з основних дерев, що завжди використовувалися в озелененні, бо дуже добре можуть пристосовуватися до умов міста. Ясен — постійний елемент в наших лісах та парках, в придорожніх посадках разом із різними видами в’язів. Загалом наші ясени добре витримують забруднення повітря, добре адаптуються до змін клімату, можуть рости у вологих та сухих умовах. Вони ніколи особливо й не хворіли...

— А скільки зазвичай ясени живуть?

В.К.: — 150—200 років, а деякі дерева доживають до 300 років. Згадаймо українську пісню «Ясени ви мої, ясени, бачу вас за селом край дороги...». Ясени в Україні — всюди!

І.М.: — Насправді ясени у нас тепер під загрозою зникнення як виду. Обстеження останніх років засвідчують різке всихання ясена в лісах, в зелених насадженнях населених пунктів, у придорожніх посадках. Така ситуація — повсюди в Європі. Загалом не більш ніж 2—3% дерев показують хоч якусь стійкість до цього збудника хвороби. У Скандинавії уже розпочалися роботи щодо пошуку та вирощування потомства стійких резистентних форм ясена, а в Україні така робота поки що залишається на стадії розробки та дискусії.

— А людині ті грибкові захворювання рослин не заподіюють шкоди?

В.К.: — В організмі людини розвиватися ці патогени не будуть. Шкоди може завдати хіба суха гілка, як на голову впаде... Але економічні збитки можуть бути досить значними. Наприклад, за оцінками експертів із Великої Британії, якщо збудник відмирання ясена знищить 95% усіх ясенів в Об’єднаному Королівстві, то це коштуватиме економіці Великої Британії 15 млрд фунтів стерлінгів. Водночас зникнення окремих деревних порід із лісових насаджень призведе до збіднення біорізноманіття — всохне дерево, то пропадуть і всі інші живі організми, з ним пов’язані. Окрім патогенних грибів, є також інвазії шкідників. Зі Східної Азії через Росію на Європу наступає ще один небезпечний інвайдер — ясенева смарагдова златка. За останніми даними, вона вже виявлена в насадженнях ясена на території Воронезької області на кордоні з Україною. Дуже показовим прикладом інвазії лісового шкідника є й білий американський метелик. Потрапив до Європи з Північної Америки в 40-х роках ХХ століття — швидше за все, з якимись вантажами. Донедавна в Україні його бачили лише на Закарпатті та в південних районах (в Одеській, Миколаївській, Запорізькій та Донецькій областях), доходив до Кривого Рогу. Тепер цей шкідник трапляється у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та інших областях.

— Які дерева ушкоджує?

В.К.: — Починаючи від дуба, ясена, клена і закінчуючи плодовими деревами, волоським горіхом. Загалом може ушкоджувати до 300 видів дерев і чагарників. При живленні гілки обплітає шовковими нитками, формуючи так зване павутинне гніздо. Павуки тут ні до чого — просто шовкові нитки, які виділяє гусінь, подібні до павутинок. У таких гніздах гусінь живлиться. За рік це два покоління гусені. Гусінь, народжена з однієї кладки яєць, може повністю оголити плодове дерево 10—15-річного віку.

КАТАСТРОФА САМШИТА КОЛХИДСЬКОГО

— А як наші птахи на цього метелика реагують?

В.К.: — Власне, з тим проблема, бо наші птахи цього шкідника не дуже охоче їдять — гусінь вкрито довгими жорсткими волосками, тому не до смаку нашим птахам. Також із останніх виявлених інвазійних шкідників варто згадати про самшитову вогнівку.

І.М.: — Цей метелик до Європи приїхав з Азії — з самшитами, садивним матеріалом для озеленення. Спочатку — до Європи (Італія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Велика Британія), де самшиту є дуже багато в озелененні. Зараз із території Угорщини та Словаччини проник в Україну (на територію Закарпаття). Кущі, заселені самшитовою вогнівкою, покриваються павутиною, на листках та гілках з’являються скупчення шкурок від личинок та їхні екскременти. Гусінь вогнівки можуть повністю знищити зелену частину рослини за лічені дні. Зимує молода гусінь між листками в маленькому коконі, густо сплетеному з шовкових ниток. Навесні самки відкладають яйця на нижній бік листків, гусінь живлеться приблизно 3—4 тижні. Шкідник за сезон у Європі дає 2—3 покоління. В наших широтах його природні вороги до кінця не вивчені, однак такі роботи ведуться.

— А чимось обприскувати можна такі рослини, аби позбутися шкідника?

В.К.: — Якщо вчасно виявити ушкодження гусінню, то проблеми можна уникнути. Добре діють будь-які контактні інсектициди (зокрема, з групи синтетичних піретроїдів), які дозволені для використання в присадибних ділянках. Тобто проблема полягає у тому, щоби вчасно виявити ушкодження на початкових стадіях. Птахи тут також не зарадять. У самшитових листочках містяться алкалоїди. Коли гусінь живиться листками, вона насичується цими алкалоїдами і стає не смачною для птахів. На даний час самшитова вогнівка є на Закарпатті, в Одеській області та в Криму. До Львівщини ще не дісталася.

І.М.: — Цікава ситуація трапилась із самшитом на території Грузії, де самшит колхидський утворює природні ліси. Живе до 800 років. Самшитові гаї сотні років були візитівкою цієї країни. Дерева цього самшиту можуть сягати заввишки до 20 метрів. Текстура деревини — біла. За легендою, справжній грузин мав виколисатися у колисці з самшиту — тоді був здоровим і щасливим. Перші відомості про те, що почав відмирати вічнозелений колхидський самшит, надходили 10 років тому — 2009-го. Тоді був діагностований інвазійний гриб, який спричинює ураження листків, їх опадання та у підсумку — відмирання рослини. Однак реальна загроза прийшла після 2012-го, коли була завезена самшитова вогнівка.

— Це, часом, не перед Олімпіадою сталося?

І.М.: — Саме так. Для швидкого озеленення олімпійських об’єктів у Сочі 2012-го року закупили приблизно три мільйони кущів самшиту з Італії, з якими й приїхала самшитова вогнівка. Інтернетом тоді ширилися повідомлення про те, що коли двірники вранці замітали вулиці в олімпійському містечку, то лопатами згрібали гусінь, яких потім спалювали. Однак ніде не було офіційної інформації стосовно того, що таке відбувається. Тим часом метелик знищив унікальний самшитовий гай у Кавказькому біосферному заповіднику, самшитові гаї в Абхазії, Гаграх та Піцунді. Туристи, які в той час навідувалися до цієї заповідної зони, розповідали, що гусінь тисячами (!) спускалася на павутинні їм на голови. Ясно, що відповідні служби зреагували на цю ситуації, але час уже був згаяний... Тепер з цього самшитового гаю залишилися невеликі ділянки, високо, в ущелинах, де є окремі живі дерева... На жаль... Звідти вогнівка поширилася в інші насадження самшиту на Кавказі, перелетіла через гори і досягнула Грузії.

— Чи робиться щось для того, щоби хоч щось відновити?

І.М.: — Збирають насіння з тих рослин, що залишилися живими, висаджують у розсадниках, аби зберегти цей реліктовий, унікальний вид. На сьогодні вогнівка поширилася у центрально-західній частині Кавказу в Грузії, сягнула також Азербайджану та Вірменії. Ушкоджений природний ліс самшиту колхидського виглядає, насправді, доволі страшно... Замість вічнозелених самшитових лісів стоять голі дерева, стовбури яких вкриті мохом... Варто також наголосити, що говорять про цю проблему всі місцеві засоби масової інформації. Долучилася до розголосу й Церква. У Грузії на Вербну неділю освячують гілки самшиту. Було звернення від священиків не робити цього, аби не нищити дерев. Також — не перевозити тих гілок із регіону у регіон, щоби не допустити подальшого поширення вогнівки. І люди перейнялися-таки цієї проблемою... Я на власні очі бачила розсадники, де вирощують молоді самшити. В роботах беруть участь школярі та студенти, волонтери та громадські активісти.... В Грузії починають працювати на випередження, щоби врятувати самшити. В лісах пробують застосовувати бактеріальні препарати, а де можливо, використовують і хімічні засоби боротьби.

ПОТРІБЕН РОЗГОЛОС!

— На підсумок запитаю, чи щось робиться у Львові, Львівській області та Україні загалом із цього питання? Я про загалом інвазії...

І.М.: — Важливо вже те, що ми про це з вами говоримо. Бо про це мало хто знає. І мало хто розуміє, що взагалі відбувається і для чого ми висвітлюємо цю проблему. У Шотландії, наприклад, був дуже гарний проєкт, який тривав 5 років. Було визначено п’ять основних інвазійних збудників хвороб, які уражають каштан, в’яз, ясен, кипарис. Проєкт був покликаний знайти людей (різного віку, різних спеціальностей або навіть безробітних), які б виконували роль волонтерів. Головні умови: любити природу, мати бажання навчитися чогось нового і повідомляти відповідні служби про те, що і де виявили.  Науковці, які вивчають інвазії, не завжди можуть швидко зреагувати, виявити нові місця поширення інвазійного збудника хвороби. Тому такий проєкт був цікавим та корисним для усіх зацікавлених сторін.

— А в нас є такі проєкти?

В.К.: — Нема. У нас є служба лісозахисту при Державному агентстві лісових ресурсів України, яка займається відслідковуванням шкідників і хвороб лісу. Спеціалісти визначають, де проводити санітарні рубки, призначають інші заходи боротьби із шкідниками та хворобами. Серед їхніх обов’язків є моніторинг ушкоджень лісу. Фахівці більш-менш підготовлені. Також є карантинні служби, що досліджують те, що до нас, в Україну, привозять і що від нас вивозять з рослинним матеріалом. В першу чергу, вони, звичайно, працюють із сільськогосподарськими культурами. У Львові є обласна фітосанітарна лабораторія, яка має сучасне, якісне обладнання.

Отже, не скажеш, що нічого не робиться. Але поширення інвазійних шкідників і хвороб набуває таких масштабів, що просто не вдається на все вчасно відреагувати. Напевно, замало в той напрям вкладається коштів. Це ж не тільки наша проблема — інвазії одна з основних загроз існуванню живих організмів на планеті. Тому і є така посилена увага до інвазійних організмів у Європі та і в цілому світі. Учені сумно жартують, що в усьому винен Колумб, бо поплив до Америки і першим привіз звідти чужорідні рослини, а з ними — шкідників і збудників хвороб...