Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«Там, де Чевель, там порядок»

Чому так кажуть про типове поліське село, яке нещодавно відзначило свій 500-річний ювілей? Хто такі «ножички» і «дзвоники»? Кому світить озеро Святе, на березі якого підприємець збудував базу відпочинку, бо його зачарував краєвид на світанку?
14 жовтня, 2021 - 10:51

СЕЛО З ГОНОРОМ…

Типове поліське село Чевель розташоване недалеко від колишнього районного центру – Старої Вижівки, і в усі часи мало свій гонор.

Дуже гарно про це сказав чевлюк з діда-прадіда Віктор Смолярчук, економіст, банкір, а нині – голова Волинського обласного фонду підтримки житлового будівництва на селі: «Чевель – це дитинство, час коли пізнаєш світ, коли здається, що попереду ціла вічність. Це та джерельна вода, яка дає тобі наснагу на все життя. Адже людина формується саме в дитинстві і всі достоїнства і всі комплекси – звідти.

Чим, на мою думку, відрізняються чевельці від жителів сусідніх сіл? Насамперед почуттям власної гідності, відсутністю чинопоклонництва. Тут правду-матку можуть врізати будь-кому, не зважаючи на посади і ранги. Кажуть, там де Чевель, там порядок. Тобто почуття відповідальності за будь-яку доручену роботу. У Чевелі вміють працювати толокою і так само гуртом відпочивати.

Чевельські хлопці завжди були задерикуватими «ножичками», рідко яке весілля колись обходилось без невеликих бійок. Про це знали всі навколишні села. А дівчата – чевельські «дзвоники», де не йдуть, що не роблять, то завжди з піснями. Це якось передавалось з покоління в покоління. І ще в Чевелі завжди підтримувався культ православ'я, слідування церковним канонам, хоч церква в радянські часи і була закрита більше тридцяти років. В часи перебудови чевельці до Москви дійшли і домоглися поновлення богослужінь Водночас односельці і привередливі, рідко який священник може їм вгодити.

І звичайно ж, Чевель це гриби і ягоди. Ліс завжди був годувальником, а наявність транспортного сполучення з Ковелем і Брестом – можливість для реалізації продукції. Ментально і географічно чевельцям ближче Брест, ніж Луцьк. У радянські часи чи не половина працездатного населення працювали в Білорусії, а молодь їхала туди вчитись. Тому білоруська діаспора села досить потужна. Але де б не проживали вихідці з села, вони душею завжди лишаються чевлюками.

І приємно, що за останні декілька десятиліть інфраструктура Чевеля змінилась на краще: підведено газ, відремонтовано школу, клуб, обладнано вуличне освітлення, зроблена європейська дорога.... От тільки населення села все зменшується і зменшується, а жаль…».

…АЛЕ БЕЗ СІЛЬРАДИ

500-річний ювілей першої писемної згадки про Чевель відзначали просто на сільській вулиці, біля автобусної зупинки. Прикрасили будку, де чекають на транспорт, домотканими килимками, квітами. Спека 21 червня стояла просто немислима. Але людей зійшлося-з їхалося – навіть із сусідніх сіл – багато. Гостей з області і центру Старовижівської громади знайомили з історичною виставкою «Село Чевель – від давніх часів до сьогодення», яку розмістили у коридорі місцевої школи.

Олександр ДОБИШ, директор, розказував, що наразі є лише 45 учнів (це 9 класів), але приріст населення хоч мізерний, проте дозволяє втримати школу у селі принаймні ще на років п’ять. Присутні на святкуванні тільки ахнули, коли ведучі оголосили, що нині в Чевелі мешкає менше пів тисячі людей, бо було і втричі більше. Місцева школа складається з двох частин, старої, збудованої ще у 1933 році, і нової, збудованої більше, ніж через півстоліття, бо була потреба у розширенні. На подвір’ї школи у 2006 році вперше прозвучав і гімн села, який виконав знаменитий ансамбль «Колос» із Торчина. І його керівник Олександр Огородник та автор слів гімну Василь Гей стали почесними громадянами Чевеля. А в храмі освятили прапор і герб села, і Чевель було першим у тодішньому Старовижівському районі селом з власною символікою.

У 2019 році Чевель увійшов у склад Старовижівської громади. Село ніколи не було центром сільської ради, не стало і потім. Ніколи Чевель не мав і прямого сполучення з Поліським, де був центр сільради. Але жив і живе. Власне, інтереси місцевого самоврядування чевельцям завжди були менш цікаві.

Людей із Чевеля – як і з усіх північних прикордонних сіл Волині – у 60 – 80-ті роки забрала Білорусь. Олександр КАРПУК, колишній Поліський сільський голова і перший в.о. старости сіл Чевель, Поліське, Брунетівка, розказує, що нині родичів у Бресті має кожна друга чевельська хата. Переселенці навіть мають свою, чевельську, групу в соціальній мережі.

У Білорусь виїжджали, бо сприяло зручне безпересадкове залізничне транспортне сполучення (дизель-поїзди з напівм’якими сидіннями курсували по 6 – 7 рейсів щодня в один та інший боки). При залізничній зупинці, що відносилась до Білоруської залізниці, було приміщення (в народі казали – казарма), де була облаштована квиткова каса та зальчик очікування. Тривалий час залізничним майстром і фактично «господарем казарми» був Степан Бутмерчук.

На 500-річний ювілей Чевеля дуже чекали земляків з Бреста. Але приїхала лише одна жіночка, і то відмовилася виступити. Є родини (так по всіх волинських селах, звідки свого часу виїхав хтось у Білорусь), де дітям легше приїхати з Німеччини чи Італії, ніж з Білорусі. І довідок чимало треба, і чогось бояться їхати до нас тепер.

Те, що Чевель з сусідніми селами увійшов у склад великої громади, на думку Олександра, дуже добре. Він сам привів хороших інвесторів, які створили 18 робочих місць. «Ми об’єдналися, і за цей короткий час змогли перекрити за 600 тисяч гривень дитячий садок, відремонтували санітарну кімнату в ньому, доробили вуличне освітлення у Чевелі та Брунетівці. А до об’єднання бюджет нашої сільради був не більшим 450 тисяч гривень», – констатує Олександр.

Ще Чевелю, як і колишньому Старовижівському району, пощастило на доброго депутата Волинської обласної ради (в минулому скликанні) – Михайла Імберовського. До Чевеля тепер веде гарна відремонтована дорога, обласний бюджет виділяв кошти і на вуличне освітлення. А те, як робили дорогу через сам Чевель в червні, захоплювало: з тротуарами! Тільки роботи тут, як в більшості сіл на Волині, обмаль. І дитячого садка нема, бо для кого?..

«ЧЕРЕЗ ПОЛЕ ЧЕБРЕЦЕВЕ СВІТИТЬ ОЗЕРО СВЯТЕ…»

Невелике нині село Чевель, але має свою родзинку: озеро Святе. На Волині є до десятка озер з такою назвою, але чевельське – особливе. Кілька років тому на його березі з’явилася база відпочинку, її розвиває підприємець, який вподобав ці місця за… неймовірної краси світанок.

Пощастило і мені свого часу побачити цей світанок – а заразом у ранковому тумані – і рідкісного чорного лелеку на протилежному березі озера. «Через Вижву, через Чевель, через поле чебрецеве – світить озеро червцеве, непорочне та святе» так писав про озеро редактор газети, в якій я працювала, Василь Простопчук. Побачивши знімки піщаного берега на Святому, знайомі питали: це ви у Болгарії відпочивали?... Не вірили, що такий пісок може бути у нас на Волині. А поруч же – сосновий ліс…

Наразі база на Святому діє, інфраструктура удосконалюється, причому первісна природа зберігається. Віктор Смолярчук пригадав давню історію, коли машиніст дизеля з Бреста міг пожартувати: «Наступна зупинка – Чевель. Далі не їдемо. Всі ідуть по гриби». Але сподіватися, що туризм значно пожвавить життя округи, марно.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, фото з відкритих джерел
Рубрика: