Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, — з усякого погляду справжня людина.
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса

А тепер самі...

Міжнародні організації радять Україні, як вирішувати чорнобильські проблеми
3 листопада, 2005 - 00:00
МАЛЮКИ У ЗАМГЛАЯХ — НЕ РІДКІСТЬ. ЖИТЕЛІ СЕЛИЩА, ЯКІ ВІДЧУЛИ СВОЮ СИЛУ, ВЖЕ НЕ БОЯТЬСЯ НАРОДЖУВАТИ / НА ДУМКУ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ, УКРАЇНІ НЕОБХІДНО СПРИЯТИ РОЗВИТКОВІ ПРИВАТНОГО СЕКТОРА НА ПОТЕРПІЛИХ ТЕРИТОРІЯХ, А КРІМ ТОГО, РОБИТИ ЇХ ПРИВАБЛИВИМИ ДЛЯ ІНВЕСТОРІВ «НА ЖИТТЯ ВИСТАЧАЄ», — ТАК ВІДПОВІДАЮТЬ ЖИТЕЛІ ЗАМГЛАЇВ НА ЗАПИТАННЯ ПРО ЇХНІ ДОХОДИ ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ У СМТ. ЗАМГЛАЇ ПОБУДУВАЛА ГРОМАДА. НА СЬОГОДНІ Ж САНІТАР І ФЕЛЬДШЕР ОБСЛУГОВУЮТЬ ЗА ДЕНЬ 25—30 ОСІБ. І ЗА ЇХНІМИ СПОС

Досить уже думати про радіацію, вчіться жити й заробляти! Так сьогодні наполегливо рекомендують робити Україні міжнародні організації — донори чорнобильських програм і проектів. Доповідь, оприлюднена на конференції у Відні, очевидно, не залишилася непоміченою. Ризики перебільшені, кількість потерпілих — у рази. На що варто дійсно звернути увагу, то це ЧАЕС — її виведення з експлуатації й будівництво над четвертим енергоблоком нового саркофага. Це, нагадаємо, думка експертів ООН і МАГАТЕ. А ще, вважають вони, Україні варто подумати про те, як «вилікувати» «синдром жертви» й викоренити культуру утриманства — нинішні найголовніші чорнобильські проблеми.

Вочевидь, міжнародна конференція, що завершилася вчора в Чернігові, покликана була про це нагадати. «Ми мусимо знайти нові підходи до розв'язання проблем потерпілих територій. Треба зняти з них тавро «Чорнобиль», змінити ставлення місцевої влади й активно залучати інвестиції», — заявив на відкритті постійний координатор ООН в Україні Френсіс О'Доннелл. Звісно, всі розуміють, що проблеми є. Як правило, на потерпілих територіях немає потрібної інфраструктури, немає у населення й навичок, аби займатися бізнесом. Крім того, у багатьох жителів серйозні проблеми зі здоров'ям, а отже вони просто не зможуть повноцінно працювати. Але, з іншого боку, сьогодні Україні пропонують розібратися, чи винен у всьому цьому Чорнобиль? Чи, може, ситуація лише відображає соціально-економічну кризу? Та й зі здоров'ям, впевнений співробітник проекту ПРООН Павло Замостьян, не все так просто. Хоча патологія щитовидної залози й вважається доведеним наслідком радіації, у жителів забрудненого Полісся йододефіцит фіксувався ще до аварії. Тож нинішні недуги можуть бути викликані аж ніяк не Чорнобилем.

Зате Чорнобиль винен в іншому. Як свідчить дослідження Київського міжнародного Інституту соціології, катастрофа породила у багатьох українців відчуття себе жертвою, почуття соціальної відчуженості й постійне очікування допомоги «зверху». На особливе медичне обслуговування й гроші розраховують 80% опитаних жителів потерпілих територій. А 71% переселенців — на допомогу з безробіття. Більш того, з роками дедалі більше потерпілих українців виявляють своє невдоволення. І хоча території поступово очищаються, їхніх жителів не полишає гіперзанепокоєння своїм здоров'ям. Батьки з успіхом «заражають» їм своїх дітей. Наприклад, у 65% підлітків рівень песимізму набагато вищий, ніж у їхніх однолітків із інших регіонів. І часом це закінчується тяжкою депресією й цілковитою апатією.

Словом, висновок один: ще трохи — й у країні виросте покоління тих, хто не бажає працювати й заробляти. Вони чекатимуть допомоги від «винної держави» та «винних» їм міжнародних організацій. Останні нині пропонують вихід — стимулювати підприємництво. Наприклад, як вважає експерт ООН і Світового банку Єжі Осятинський, пільги й компенсації можна замінити одноразовою виплатою, яка вважатиметься стартовим капіталом. На отримані гроші жителі потерпілих районів (переважно сільськогосподарських) придбають скот і необхідну техніку. Крім того, вважає експерт, варто подумати про мікрогранти й невеликі кредити. Завдяки їм на базі домашніх господарств з'являться невеликі приватні підприємства. Навички сільгоспробіт у жителів потерпілих регіонів є, а «домашній бізнес» дозволить заощадити кошти на закупівлю обладнання, маркетинг і транспорт. Як правильно — і головне з прибутком — працювати підкажуть регіональні агентства з економічного розвитку. Адже їхнім завданням буде підтримувати й стимулювати малий і середній бізнес.

Картина ідилічна. А досвід Росії свідчить, що здійснити все це не так просто. У сільських регіонах загалом і на потерпілих від аварії зокрема далеко не завжди розуміють суть ринкової економіки. Їм незнайомі такі поняття, як «управління» й «менеджмент». Наприклад, у селищі Мирне Брянської області на кошти ТАSIS збудували швейний цех. Здавалося б, що тут складного: треба працювати, працювати більше й отримувати за це кращу платню. Але все вийшло інакше. Мало того, що серед жителів селища не знайшлося людини, здатної взяти у свої руки кермо правління виробництвом. Так ще й робітниці цеху ігнорують усі поради щодо удосконалення роботи. Натомість вони із завидною затятістю пишуть кляузи на начальство, яке нібито не забезпечує їм нормальної зарплати.

Ще одна порада від міжнародних експертів — залучати інвестиції в потерпілі регіони. Населенню вони дадуть зайнятість і прибуток, а селу або місту — адекватну інфраструктуру. Та й проекти є. Наприклад, у Козелецькому районі Чернігівської області пропонують робити ставку на туризм. Погодьтеся, мало хто сьогодні знає, що звідси родом фундатор Москви — Юрій Долгорукий і міфічний Соловей-розбійник? У той же час, якщо про це розказати й збудувати дороги-готелі, в Козелецький район із задоволенням поїдуть туристи з близького й навіть далекого зарубіжжя. Але для подібних проектів, схоже, треба подолати стереотипи не лише місцевих жителів, а й інвесторів. Наприклад, як розповідає мер Коростеня Володимир Москаленко, двічі бізнесмени цікавилися їхнім містом для будівництва нових і дуже вигідних для всіх об'єктів. Однак інтересом усе й закінчилося. Розвідавши обстановку, вони вибрали більш «чисті» Бердичів і Новоград-Волинський. Не кажучи вже про те, що малому й середньому бізнесу в Україні сьогодні й без того живеться нелегко. «Давайте спочатку подумаємо, як не платити з однієї гривні 1.20 податків, а потім будемо говорити про розвиток підприємництва в потерпілих регіонах», — говорили учасники бізнес-форуму, що відбувся в рамках конференції.

Поки ж інвесторів немає, жителі, буває, беруть ініціативу у свої руки. Сьогодні в 133 селах Київської, Житомирської, Чернігівської й Рівненської областей уже створено 171 об'єднання — так звана громада. Активісти визначили нагальні завдання для своїх населених пунктів, а потім і запропонували місцевій владі та ООН чітко сформульовані проекти. У кожного села або міста потреби, звісно, різні. Хтось зупинився на фельдшерсько-акушерському пункті, хтось на газифікації або навіть лазні. Але найголовніше, що реалізовують бажане саме місцеві жителі. Приблизно 40% коштів дає ООН, решту — влада й громада. Причому її внески, по суті, символічні, адже основний ресурс жителів — це їхня безкоштовна праця. Цей факт нікого не лякає. Навпаки, як свідчить досвід, побачивши, що розв'язати проблему їм до снаги, а терміни «здачі об'єкта» залежать від власної спритності, громада працює мало не цілодобово.

У кожного об'єднання свої закони. Дехто заявляє, що «стороннім вхід заборонено», інші ж, навпаки, залучають «зайві руки», використовуючи при цьому навіть економічні важелі. Наприклад, брав участь у газифікації села — підключишся за 1000 гривень. А якщо просто спостерігав за роботою громади, доведеться викласти 1,5 тисячі. Але головне навіть не це. Громади дуже добре пережили: від їхніх навичок та ініціативності залежить благополуччя цілого населеного пункту. Як результат у деяких селах з'явилося навіть по два, а подекуди й по три об'єднання. Так було, наприклад, у смт. Замглаї Ріпкінського району Чернігівської області. Тут уже працює новий ФАП і молодіжний центр, а в планах — будівництво центру штучного запліднення великої рогатої худоби й реконструкція банно-прального комплексу.

Іншими словами, все можливо. І для цього зовсім не обов'язково чекати допомоги від держави. Як вважають міжнародні експерти, саме громади — сьогодні найбільш швидкий і легкий спосіб відродження потерпілих регіонів й «виліковування» їхніх жителів від «синдрому жертви». Головне, щоб вони захотіли цього. Адже з 2,5 мільйонів українців, які мають сьогодні статус потерпілого, діяти поки що наважилися всього 10 тисяч.

ПАРАЛЕЛІ

Людмила БАРАНОВА, заступник голови Брагинського райвиконкому, Гомельська область, Білорусь:

— Зараз у нас працює державна програма з реабілітації забруднених регіонів країни. Люди, які захотіли виїхати, отримали житло на чистих територіях. Тим, хто відмовився (здебільшого, це люди старші, яким важко розлучатися зі своєю малою батьківщиною), створено всі умови. Лише 2004 року за державною програмою в сільськогосподарські підприємства району було вкладено близько трьох мільйонів доларів. Мета — переспеціалізація господарств, щоб вони могли випускати чисту продукцію. Наприклад, було закуплено селекційну худобу з Голландії, цибулезбиральний комбайн вартістю 150 тисяч доларів. Так, це великі витрати, але ми йдемо на них тому, що маємо забезпечити повноцінне життя на забруднених Чорнобилем територіях. До речі, завдяки тому, що в районі є робота й вільне житло, сюди приїжджають громадяни країн близького зарубіжжя. І поступово чисельність населення в потерпілих регіонах наближається до показника до аварії. Анкетування й опитування, які періодично проводяться, вказують на те, що ті, хто проживає на забруднених територіях, як правило, задоволені рівнем життя й умовами. Адже в нас ведеться велика робота з благоустрою населених пунктів. Наприклад, минулого року було проведено газифікацію та реконструкцію водогону.

Варто визнати, що економічний розвиток регіонів ще не дістав належної підтримки. Але, в той же час, підприємства, які відкриваються в чорнобильській зоні, мають право на пільгове оподаткування — перші роки вони можуть нічого не платити до скарбниці і спрямовувати ці кошти на власний розвиток. Але в основному на потерпілих територіях вирішуються проблеми соціального характеру. У нас, наприклад, у населених пунктах створено центри радіологічного контролю. Тобто люди, сходивши на рибалку або по гриби, можуть тут же перевірити продукти. Ті, хто проживає в зоні, має право двічі на рік на безкоштовні путівки. Також за рахунок держави в дитячих садках, школах та училищах чорнобильської зони організовано безкоштовне харчування. Окрім того, у нас існують виїзні бригади медичних центрів республіканського значення, які в будь-який момент можуть приїхати в зону й обстежити хворого.

Звичайно, на забруднених територіях існує проблема кадрів. Але в той же час, скажімо, лікарі приїжджають працювати на ці території за контрактом. Для цього у них є свої причини. Згідно з постановою ради міністрів, якщо людина їде в чорнобильську зону й відпрацьовує за контрактом п'ять років, вона може безкоштовно отримати помешкання на чистій території. Окрім того, вона має різні пільги й надбавки до зарплати.

Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, фото Олександра КОСАРЄВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments