«Титанова війна»

Весна цього року прийшла на Полісся разом із незрозумілою метушнею: в деяких селах і селищах поспіхом, за два-три дні, ухвалювали рішення, які надавали дозволи на розробку ільменіт-титанових та апатитових родовищ (сировина для виробництва титану). Згодом заметушилися самі мешканці, збираючи так звані сходи села, намагаючись розібратися, що відбувається, адже що таке видобуток титанових руд, на Житомирщині знають: уже 58 років функціонує Іршанський гірничозбагачувальний комбінат (Володарсько-Волинський район). Щодо враз повсталої титанової проблеми так само, як у випадку з Чорнобилем, рівень поінформованості населення був нульовим: люди просто не знали, хто і що стоїть за всіма цими подіями.

Широкого розголосу тема набула після останньої сесії Житомирської обласної ради 8 червня. Тоді бути чи не бути видобутку титанових руд у регіоні, депутати вирішували по-казковому — тричі. Спочатку проголосували «за», потім змінили думку, а потім після публічних обіцянок голови обласної ради Йосипа Запаловського про те, що втретє питання не виноситиметься на голосування, за відсутності депутатів від опозиції народні обранці знову дали «за». Опозиціонери переконують, що для них залишити сесійну залу було єдиним виходом, вони гадали, що їхня відсутність не дасть прийняти антиконституційне рішення про надання дозволу «Надрам України» на розробку та видобуток. Але хоч би як хто виправдовувався, рішення прийнято.

Від дати скандальної сесії в Житомирській області триває «титанова війна». Мешканці шести районів — Коростенського, Малинського, Володарсько-Волинського, Черняхівського, Радомишльського та Коростишівського (загалом приблизно 30 тисяч гектарів земель) — протестують проти варварства, підозрюючи, що під прикриттям Національної акціонерної компанії «Надра України» насправді розробку родовищ збираються розпочати деякі приватні структури, за якими стоять відомі особи. Відповідно до Конституції України, земля є власністю Українського народу. І крапка. Які ще потрібні докази того, що рішення сесії обласної ради антиконституційне? Народ «розвели, як кошенят», скориставшись його незнанням, яке не звільняє від того, щоб переживати наслідки цього незнання.

ВЛАДА — ЗА ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ

Під час горезвісної сесії голова Житомирської обласної державної адміністрації Сергій Рижук радо повідомив: «Завдяки гірничодобувній галузі вдалося значно підтягнути економіку і соціальний розвиток області. Швидкими темпами було легалізовано понад 800 таких підприємств, і люди у виграші від ефективного використання надр». Керівництво області переконане, що веде виважену політику з урахуванням соціальних аспектів розвитку та екологічних питань. На цьому наголосив перший заступник голови обласної ради Володимир Арешонков під час урочистостей з нагоди 58-річчя «Іршанського ГЗК» 13 липня. Він зазначив, що люди не завжди позитивно сприймають розширення площ видобутку, проте на комбінаті ретельно вивчають усі можливі негативні наслідки, займаються рекультивацією. Саме до такої провладної позиції та безмежних «майбутніх виграшів» апелювали й ті, хто їздили селами і селищами Житомирщини, щоб переконати жителів у тому, що титан — це велике благо. Проте робочі місця, розвинута інфраструктура, поповнення обласного бюджету, спрямування його доходів на соціальну сферу — це лише поверхня, за якою відкривається зовсім інша картина дійсності.

Голос народу якнайліпше відображений у діяльності посталого громадського руху опору «Врятуємо Полісся». Його учасники вивчили питання державних інтересів у намірах НАК «Надра України» та її дочірнього підприємства «Житомирбуррозвідка». У своїй аргументації НАК «Надра України» посилаються на «Загальнодержавну програму розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року», затверджену Законом України 21 квітня 2011 року № 3268-VI. Але, як свідчить аналіз, у зазначеній програмі не передбачено промислової розробки родовищ на Житомирщині.

УСІМ МИРОМ — НА ВІЙНУ

Внаслідок активної роботи «Врятуємо Полісся» (підготовка фільму-свідчення «Титанові хроніки», спілкування з експертами, екологами, медиками, політиками та іншими фахівцями, зустрічі з жителями населених пунктів, які потрапили під загрозу екологічної катастрофи, збирання підписів тисяч людей, проведення круглих столів, громадських обговорень) більшість селищних і сільських рад скасували свої попередні рішення й надали відмову в погодженні на використання своїх земель в інтересах приватних структур.

Найбільш наполегливим і конструктивним у цьому плані виявився Малинський район, а саме село Чоповичі, поблизу якого розташоване відоме на всю Україну і не тільки урочище Кип’яче. Здавна туди з’їжджаються люди для очищення душ і тілес, позбавлення недугів за допомогою цілющої джерельної води. Лікувальне середовище не є чимось неймовірним для поліщуків: багато дерев, іншої зелені, чисте повітря, водойми. Однак багатьом сучасникам така місцевість у поєднанні з духом православних монастирів та церков може видатися раєм земним. Захищати його місцевим жителям довелося теж цілком земними методами. Річ у тому, що неподалік Чоповичів та Кип’ячого проходить Злобицьке родовище (Коростенський, Малинський райони). Ті, кому вигідна розробка ільменітових родовищ, легко домоглися погодження місцевої влади на видобуток, нехтуючи святинями. Місцеві жителі ладні були боронити землю з вилами й лопатами, проте пішли іншим шляхом — утворили громадський рух опору «Врятуємо Чоповичі». Від малого — порятунку Чоповичів — громадський рух розширився до порятунку Полісся загалом.

Доки на теренах Злобицького, Торчинського (Черняхівський, Радомишльський, Коростишівський райони) Стремигородського (Коростенський район) та інших родовищ Житомирщини не розпочали буріння свердловин, поліщуки не опускають рук і ведуть тиху й цивілізовану війну за майбутнє. Горе допомогло їм сконсолідуватися навколо ідеї створення національного парку, адже всі можливості в місцевості для цього є. Крім того, хоч в Україні церква відокремлена від держави, організатори громадського руху вважають за потрібне залучитися підтримкою найвищого духовенства: може, йому вдасться достукатися до «братів», пройнятих духом наживи. «Є межі, переступати які не дано жодній людині. Існують речі, на яких ніхто не має права наживатися, оскільки такі методи поповнення бюджетів чи то державних, чи то приватних — є не що інше як перетворення Матері Землі на могильник. А це — злочин перед людьми, нехтування заповідей Христа Спасителя, які Він дав нам для керування в житті та діяльності», — йдеться в листі рятівників Полісся до Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Володимира.

ПОЛІССЯ ЧИ ПУСТЕЛЯ?

Насамкінець залишається відкрити сьому печатку: від чого конкретно потрібно рятувати Полісся, чим же така небезпечна розробка ільменіт-титанових та апатитових родовищ кар’єрним способом? У перебігу майже тримісячного протистояння територіальних громад і влади, яка підтримує наміри НАК «Надра України» розпочати розробку родовищ корисних копалин, виокремилися основні аспекти теми: екологічний, економічний (приватні чи державні інтереси), суспільний-політичний (розвиток громадянського суспільства, вага депутатського мандату різних рівнів), духовно-релігійний, інформаційний.

Коротко про кожен з них. Еколог Микола Москальчук своє твердження вкладає в одне речення: «Україна перебуває у стані екологічної катастрофи!». Науковець перелічує можливі наслідки розробки родовищ: порушується ґрунтовий покрив, відбувається ерозія ґрунтів, зникає гумус із орної землі, залишаються тонни відходів. Найбільша пересторога екологів та всіх обізнаних людей — неминуча проблема питної води, яка вже є на Житомирщині: до Іршанська через роботу гірничозбагачувального комбінату воду привозять. Через видобуток облицювального каменю, на який також багата поліська земля, щороку в селах і селищах висихають криниці та міліють водойми. І це тоді, коли найвища державна влада неодноразово заявляє, що розраховує на Житомирщину як взірець для інших областей у розвитку сільського господарства.

На неабияке занепокоєння заслуговує й стан здоров’я населення та демографічна ситуація, що склалася в останні десятиліття. Так, до прикладу, 2010 року в Житомирській області народилося 11,4 тисячі людей, а померло 16,5 тисяч. А за даними медичних працівників, серед 290 учнів Чоповицької гімназії Малинського району лише семеро умовно здорових, тобто — 2%.

«ООН висловила припущення, що в ХХІ і наступних століттях найдорожчими ресурсами на планеті будуть родючі ґрунти і питна вода, що означає і якісне харчування, яке веде за собою життєздатність людей», — наголошує Микола Москальчук і звертає увагу на той факт, що від 1990 року розвинуті країни світу свої ВВП підвищують за рахунок високих технологій (70% приросту), а сировиною продовжує торгувати чи не єдина Україна. «1992 року світ, а разом із ним наша держава, визнали, що не можна розвивати економіку такими темпами, як раніше. Тоді ж були виписані принципи діяльності людства на наступні століття: ріст економіки має вписуватися в межі екологічних можливостей планети; економічний розвиток має бути безпечним для довкілля; розвиток економіки має бути стійким (забезпечити себе і залишити нащадкам); повинна бути рівновага між споживанням і потребою виробництва; обов’язкова екологічна експертиза до здійснення проекту. Жоден із цих принципів Україною не виконаний, якнайкраще це демонструє ситуація з видобутком титанових руд, тобто ми зневажаємо не лише власну Конституцію, а закони, нормативно-правові акти міжнародного рівня», — наголошує Микола Москальчук.

Економічний аспект тісно пов’язаний із попереднім. США, Японія, Південна Корея та багато інших країн законсервували видобуток сировини на своїх територіях. Чому? Вони живуть з проекцією на майбутнє, а в нас заведено жити сьогоднішнім днем. Однак ті, хто хоче видобувати титан, зрозуміло, про своє завтра дбають. Цікаво, де вони збираються його зустрічати: в поліській пустелі, яка може постати вже через десятиліття, чи в США, Японії, Південній Кореї?..

До таких глибин довела титанова тема, навмисне викрита без неназивання імен сірих кардиналів, завдяки яким розпочалося відвойовування своєї землі, права жити на ній та вільно дихати. Місцеве самоврядування оговтується і скасовує дозвільні рішення. У середині серпня відбудеться чергова сесія Житомирської обласної ради, щодо якої у громади області жевріють сподівання. Народ не здасться, бо знає: він, а не кардинали, головна дійова особа в «титановій війні».