Вишиванка — це генетичний код нації
Леся Воронюк, поетеса, ініціатор Дня вишиванки

Труднощі – мотивують

Три історії успіху від «нових вінничан» з Донбасу
20 березня, 2019 - 10:06
СВІЙ БІЗНЕС ОЛЕКСАНДР ПЧЕЛІНЦЕВ НАЗИВАЄ СІМЕЙНИМ, БО НА ВИРОБНИЦТВІ СУВЕНІРІВ ІЗ ДЕРЕВА ПРАЦЮЄ ВІН ТА ЙОГО ДРУЖИНА

«Як їм це вдалося?» — ця думка щоразу виникає після розмови з переселенцями, які не просто поміняли місця проживання, вони змінилися самі. Почавши життя з чистого аркуша, не зламалися перед обставинами. Навпаки, труднощі мотивували їх стати кращими, досягнути більшого, знайти в собі нові таланти і, в кінцевому результаті, стати успішними. Їхні історії доводять: щоб змінити життя, не потрібні великі інвестиції, головне сильне бажання і віра — «цього разу у мене точно все вийде».

«МИ НЕ ОПУСКАЛИ РУК, НАВІТЬ КОЛИ ПОТРАПЛЯЛИ У ХАЛЕПУ»

Тетяна Вакулич та Ірина Зіміна — дві подруги із Донецька приїхали до Вінниці, бо її називають найкомфортнішим містом. У їхньому випадку — і удачливим. Дівчатам одразу підвернулася можливість викупити цех із пошиття сумок, вони це і зробили, не замислюючись. Хоча до цього моменту ніколи не займалися пошиттям сумок, навіть не думали, що зуміють працювати зі шкірою. Три місяці пішло на онлайн-уроки з конструювання та шиття. Паралельно створювали концепцію компанії, досліджували ринок і долали фінансові перешкоди. І так з’явилася компанія з виготовлення шкіряних сумок та аксесуарів Wellbags.

«Нам було нелегко — знань не мали, заощадження невеликі, але ми не опускали рук, навіть коли потрапляли у халепу, — визнає Тетяна. — Перша партія шкіри, яку придбала, виявилася неякісною — «влетіли» на гроші. Обладнання в цеху старе, без нового шити сучасні моделі сумок і конкурувати з іншими виробниками на ринку було нереально. Гроші закінчувалися, кредит нам не дали, бо ми переселенці... Думали — все.... Та врятував грант у 115 тисяч гривень, за який ми купили нові машинки. Але навіть з ним перші півроку працювали в мінус. Сумки продавали друзям і знайомим. Обдзвонювали магазини, пропонували свою продукцію. Це дозволило втриматися на плаву, але не розвиватися. Згодом відкрили інтернет-магазин, зробили сторінки в соціальних мережах. Клієнтська база почала збільшуватися, а бізнес став приносити прибуток».


ТЕТЯНА ВАКУЛИЧ ТА ІРИНА ЗІМІНА ЗАСНУВАЛИ ВЛАСНУ КОМПАНІЮ З ВИГОТОВЛЕННЯ ШКІРЯНИХ СУМОК ТА АКСЕСУАРІВ

Це раніше дівчатам доводилося інтенсивно шукати клієнтів, обдзвонюючи інтернет-магазини, зараз їм самим дзвонять і замовляють вироби. Роботи вистачає. На запитання, про що мріють, нескромно відповідають: «Щоб нашими сумками користувалися голлівудські зірки!» І навіть ця, на перший погляд недосяжна, мрія може стати реальністю. Бізнесвумен вже отримують замовлення з-за кордону, де авторські сумки користуються неабияким попитом.

«ВИРІШИВ РЕАЛІЗУВАТИ ДАВНЮ МРІЮ»

Війна змусила родину Олександра Пчелінцева шукати прихисток на мирній землі уже влітку 2014 року. У Донецьку він жив поблизу аеропорту і після перших потужних обстрілів зрозумів, що в місті залишатися небезпечно. Нове місто для переїзду обирали недовго. Вибір впав на Вінницю, попри те, що родина не мала там ні родичів, ні знайомих. Як каже Олександр, «просто сподобалося місто на гугл-карті».

«Ми приїхали до Вінниці наприкінці серпня, зняли житло й оформили дітей у школу. Все ніби було нормально, але коли почав шукати роботу, зрозумів, що вакансій підходящих небагато. Тому вирішив реалізувати свою давню мрію і розпочати власну справу, — розповідає Олександр. — Я багато років захоплювався макетуванням, малював на різних інтернет-програмах. Побачив у мережі, що продається обладнання для роботи по дереву. Придбав, зареєструвався підприємцем і відрив власну майстерню «Робітвуд» з виготовлення дерев’яних декоративних виробів. Потім почув про проекти для внутрішньо переміщених осіб, пройшов тренінговий курс із  вироблення бізнес-навичок для тих, хто планує розпочати власну справу. Дізнався про воронки продажів, маркетингові дослідження, зрозумів, за якими принципами має розвиватися моя фірма у подальшому. В результаті здобув знання і нове обладнання для розширення бізнесу».

Свій бізнес Олександр називає сімейним, бо на виробництві працює він та його дружина. Після відкриття інтернет-магазину родина почала отримувати як колективні, так і індивідуальні замовлення. Враховуючи, що вінницькі сувеніри з дерева мають попит у гостей міста, які везуть їх із собою по всій Україні, Олександр планує виходити на ринки інших обласних центрів і налагоджувати співпрацю не лише з потужними корпоративним клієнтами.

«ПОЧАЛА ШИТИ, ЩОБ ЧИМОСЬ ЗАЙНЯТИ ГОЛОВУ ВІД ДУМОК»

У мирному житті Олена Мялук була успішною бізнесвумен, тримала магазин одягу в Донецьку, мала власний будинок у Горлівці й виховувала трьох дітей. Коли війна постукала у двері, наймолодшому сину не було і місяця. Олена зрозуміла, що не може дозволити, щоб її діти жили в страху і небезпеці. Зібрала речі і поїхала на батьківщину своєї матері, — у невелике село під Козятином. Кілька місяців збиралася з думками: що робити і як жити далі? У селі перспективи не бачила, переїхала в Козятин, зняла житло і на заощадження придбала швейну машинку, бо за фахом вона кравець-закрійник.


ОЛЕНА МЯЛУК РОЗПОВІДАЄ: «КОЛИ ЗРОЗУМІЛА, ЩО ВІЙНА ШВИДКО НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ, Я ЗАКРИЛА СВІЙ МАГАЗИН У ДОНЕЦЬКУ, ТОВАР РОЗПРОДАЛА І ЗА ТІ КОШТИ ПРИДБАЛА МАШИНКУ ТА ОВЕРЛОК»

«Коли зрозуміла, що війна швидко не закінчиться, я закрила свій магазин у Донецьку, товар розпродала і за ті кошти придбала машинку та оверлок. На той час моєму старшому синові було 13 років, середньому — близько трьох, а наймолодшому — кілька місяців, — ділиться спогадами жінка. — Почала шити, щоб чимось зайняти голову від думок і дати роботу рукам. Отримувала замовлення: підрубити, підшити, застрочити. Коли наймолодший син трохи підріс, зрозуміла, що не хочу просто надавати послуги ательє. Відкрила власну майстерню Leneli. А паралельно почала подавати заявки на різні проекти. Отримані знання на бізнес-тренінгах додали обізнаності, дозволи побачити нові можливості і виявити ніші у бізнес-середовищі. А обладнання, яке закупила за грантівські кошти, допомогло розширити спектр послуг».

Зараз у майстерні Олени, окрім неї, працюють ще дві майстрині з місцевих. Вони шиють речі як для індивідуальних клієнтів, так і комерційних підприємств. Паралельно Олена створює власні міні-колекції і проводить курси крою та шиття для жінок і дівчат. Вона знову почувається успішною і затребуваною. Каже, навіть якщо у Донецьк повернеться мир, вона вже туди не повернеться. І не через те, що житло знищене, а тому, що за цей час вона стала іншою — почала більше вивчати саме себе, розуміти і прислухатися до внутрішнього голосу, а він говорить українською.

«НЕ МОЖНА СТАВИТИ ХРЕСТ НА СВОЇХ МРІЯХ»

Перші переселенці зі сходу України приїхали до Вінниці на початку літа 2014 року. Нині в області проживають 12 тисяч внутрішньо переміщених осіб, половина з них працездатного віку. Знайти постійне і гідне місце роботи вдалося кожному п’ятому, решта перебиваються на підробітках або ж працюють неофіційно. Згідно з опитуванням, яке проводили вінницькі громадські активісти, тільки 30% переселенців впевнені, що інтегрувалися в громаду й відчувають себе її частиною. Серед причин успішного інтегрування голова громадської організації «ВІСЬ» Світлана ДУБИНА називає працевлаштування (або переїзд з роботою), спільні заходи з місцевою громадою та спеціальні проекти, орієнтовані на поліпшення адаптації внутрішньо переміщених осіб. У межах одного з них і були надані кошти вищезгаданим героям для підтримки їхнього бізнесу.

«Протягом двох років у Вінницькій області реалізовувався проект USAID «Економічні можливості постраждалим від конфлікту», партнером якого була наша громадська організація. На її базі був створений центр підтримки малого бізнесу та самозайнятості, де навчання пройшли 169 осіб, постраждалих від конфлікту, 19 випускників цих курсів отримали гранти на створення власної справи. Ще сім уже існуючих підприємств отримали гранти для розширення і створили нові робочі місця, — уточнює Світлана. — Проект сприяв створенню економічних можливостей для постраждалих від конфлікту на сході України і працював у двох напрямках — створення робочих місць у співпраці з існуючими бізнесами, а також навчання бізнес-навичок самих людей, які постраждали від конфлікту — внутрішньо переміщених осіб, ветеранів АТО, людей з інвалідністю та інших. Навчальна програма була розроблена партнером проекту компанією «Бізнес Арена», яка підготувала також команду тренерів для областей. За ці два роки ми зрозуміли, що не можна ставити хрест на своїх мріях тільки через те, що на їх здійснення потрібен час. Час мине, а мрії треба реалізовувати зараз».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, фото надано автором
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments