Краса - це нескінченність, виражена у закінченій формі.
Фрідріх Вільгельм Шеллінг, німецький філософ

Три історії про любов до життя

13 листопада у світі відзначають День незрячих. Ми поспілкувалися з людьми, які своїм прикладом руйнують стереотипи
13 листопада, 2015 - 14:43
КІРОВОГРАДЦІ СЕРГІЙ ФІЛІПОВ ТА НАТАЛІЯ СЕВАСТЬЯНОВА НЕЩОДАВНО ПОВЕРНУЛИСЯ З ГРУЗІЇ. ПОРУШЕННЯ ЗОРУ НЕ СТАЛО НА ЗАВАДІ КІЛЬКАТИЖНЕВІЙ МАНДРІВЦІ АВТОСТОПОМ / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ СЕРГІЯ ФІЛІПОВА

Двоє кіровоградців, Сергій Філіпов та Наталія Севастьянова, нещодавно повернулися з мандрівки до Грузії. Обоє мають порушення зору, однак це не завадило їм здійснити кількатижневі мандри, причому автостопом.  Це неймовірна історія, коли усі тези про бар’єрний світ та перепони на кожному кроці для людей із особливими потребами розбиваються об шалену любов до життя та уміння насолоджуватися ним. До Міжнародного дня незрячих «День» знайшов кількох героїв, які мають свої історії успіху.

«ЯКЩО ТОБІ ПОДОБАЄТЬСЯ ЖИТИ — ВПЕРЕД»

Адвокат Степан Філіп має офіс у центрі Києва, на наше запитання, чи вважає себе успішною людиною, впевнено відповідає — так. Після закінчення юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка активно займався юриспруденцією: працював юристом у системі Гідрометслужби, викладав у Києво-Могилянській академії, з 2002 року став приватним адвокатом. «Я мав непогану машину, котру довелося продати з певних причин, житло, яке купив сам, мав колись у власності завод, тому з цих міркувань я себе вважаю професіоналом в адвокатурі і зараховую до успішних. Адвокатура приносить мені моральне і матеріальне задоволення. У своїй біографії можу похвалитися (і не боюся цього слова) трьома виправдальними вироками, є близько восьми кримінальних справ, які повертав із суду на додаткове слідство», — пояснює Степан Філіп. До речі, кілька років тому навіть належав до п’ятірки найкращих адвокатів України.

Втративши зір у шість років внаслідок травми, чоловік каже, що так «було написано». Під час навчання в університеті познайомився з майбутньою дружиною, котра так само не бачить через травму. У доньки зі здоров’ям все гаразд. Наразі дівчина вчиться у магістратурі, пішла слідами батьків в юриспруденцію. Своє ж навчання Степан Філіп згадує, як давню історію, коли доводилося записувати лекції на аудіокасети. «Літератури було мало. Тепер легше, є Інтернет, різні технології, комп’ютери з відповідними програмами озвучення, — додає Степан Філіп. На уточнення, у чому секрет його оптимізму, згадує оповідання Джека Лондона «Любов до життя». — Людина у тундрі вижила тільки тому, що хотіла жити. Тому рецепт дуже простий: якщо тобі подобається жити — вперед».

НАВЧИТИСЯ «ПЛАВАТИ» У СВІТІ БЕЗ БАРВ

«Вдягаю посмішку я на вуста, а що вже залишається робити, коли моя сліпоча самота не дозволя у фарбах жити» — це уривок із вірша рівненської поетеси Вікторії Самчук. У кількох рядках — майже вся суть життя. Жінка понад 20 років хворіє на діабет. «У 13 років захворіла, коли померла мама. Зір втратила 10 років тому, на одне око бачу на одну соту, лише силуети і то дуже близько, — розповіла Вікторія Самчук. — Одразу було тяжко, бо не було нікого, хто б міг пояснити, як готувати, прасувати, прибирати. Мене наче кинули в річку: як навчишся плавати, то випливеш, а ні — твої проблеми». Учителем для Вікторії став її чоловік Петро, теж незрячий. Разом виховують 13-річного сина.

Вікторія — майже місцева знаменитість, має дві поетичні збірки — «Каркаде» і «Тобі емоції справжні», переможниця багатьох літературних конкурсів, стипендіат міської програми мера, активний громадський діяч. Наш дзвінок «піймав» Вікторію у процесі підготовки до всеукраїнського семінару для людей з порушеннями зору. На ньому навчатимуть, як проводити громадську експертизу та визначати, наскільки безбар’єрним є міський простір для незрячих. Жінка хвилювалася, як же розмістити усіх учасників семінару, коли коштів на його проведення обмаль. Але за інтонацією в голосі зрозуміло, що їй така робота приносить задоволення. Вікторія сміливо зіставляє, що її хвороба та втрата зору порівняно з іншими не така вже й страшна: «Може, у мене є внутрішня сила для цього, просто в жодному разі не можна жаліти себе і опускати рук».

ДОВІДКА «Дня»

13 листопада відзначають Міжнародний день незрячих. Цю дату Всесвітня організація охорони здоров’я обрала невипадково. Саме 13 листопада 1745 року у Франції народився Валентин Гаюї — відомий педагог, який заснував у Парижі і Петербурзі кілька шкіл і підприємств для сліпих. До XVIII століття світ не знав навчальних закладів для незрячих. Валентин Гаюї вперше продемонстрував свій метод навчання за допомогою придуманого ним шрифту. 1784 року в Парижі без підтримки уряду та благодійних товариств, власним коштом у своєму будинку він відкрив першу в світі школу для сліпих дітей.

Гаюї розробив рельєфно-лінійний шрифт унціал. Це були великі рівні літери, видавлені рельєфом на щільному папері. Крім цього, Валентин Гаюї сконструював матриці для виготовлення рельєфних наочних посібників, географічних карт і глобусів.

Ідея створення книг для сліпих також належить йому. Незважаючи на величезні матеріальні труднощі, Валентин Гаюї побудував при школі друкарню і надрукував у ній кілька книг унціалом. Це були перші книжки для сліпих. За ними незрячі навчалися аж до винаходу Луї Брайлем 1829 року універсального рельєфно-точкового шрифту.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: