Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

«Тут моє коріння з рідною землею назавжди сплелось»

До 100-річчя з дня народження поета Георгія Костоправа
7 листопада, 2003 - 00:00

9 листопада минає 100 років з дня народження Георгія Костоправа, поета, фундатора національної літератури греків України. За свої неповні 35 років життя, на злеті обірваного сталінським терором, ця людина зробила так багато, а скільки могла б ще здійснити... Георгій Костоправ створив літературну мову, єдину для всіх греків Приазов’я, які розмовляють різними діалектами, став першим класиком, виховав цілу плеяду талановитих учнів, залишив багату творчу спадщину, однією з яскравих сторінок якої є його переклади творів українських і російських поетів. «Заповіт» Тараса Шевченка було вперше перекладено Георгієм Костоправом румейською мовою, і школярі грецьких сіл Приазов’я стали читати напам’ять великого Кобзаря і українською, і своєю рідною мовою.

Поезія Георгія Костоправа наповнена ліричною стихією. Вона, неначе море, глибока, хвилююча, то накочує поривами емоційних переживань, то огортає тихим, прозорим смутком, то звучить мелодією радості життя. Ліризм Г. Костоправа є дуже органічним у мелодиці й красі української мови, співзвучний ліризмові високих зразків української поезії. Не випадково його вірші перекладали такі корифеї, як В. Сосюра, М. Бажан, І. Драч, В. Коротич, М. Сингаївський. А передмова до збірника «Здрастуй, життя!» («Калімера, зісімо!») написав патріарх української поезії Максим Рильський. Читаючи вірші Костоправа в перекладах українською та російською мовами, мимовільно порівнюючи їх, відчуваєш, що український Костоправ хвилює набагато сильніше, а його ліричні образи зачаровують.

Георгій Антонович Костоправ народився 27 жовтня (за старим стилем) 1903 року в селі Малий Янісоль у родині волосного писаря. Батько майбутнього поета Антон Іванович любив читати художню літературу й зібрав домашню книгозбірню, в якій були книги Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Толстого, Достоєвського, Чехова. З раннього дитинства у Георгія прокинувся потяг до читання й творчості. Ще не вміючи писати, він почав складати вірші. Любов до рідного краю, природи — чисте, живе джерело лірики Костоправа — бере свій початок у дитячих враженнях поета.

«Більш-менш технічно гарні вірші (між іншим, суто ліричного характеру) я почав писати з 1921 року». («Автобіографія», 1932 р.) Писав вірші російською мовою, 1924 року в маріупольській газеті «Голос труда» було опубліковано два вірші. 1926 року, анулювавши відстрочку від призову на дійсну військову службу, Георгія Костоправа призвали до Червоної Армії. Після демобілізації він вирішує залишитися в Маріуполі, де перед ним відкривалася перспектива присвятити себе улюбленій справі — літературній роботі.

Отримавши в юності скромну освіту, Костоправ все життя займався самоосвітою й став енциклопедично ерудованою людиною, справжнім представником культурної еліти. З грудня 1927 року він працює секретарем відділу кадрів на металургійному заводі ім. Ілліча, його вірші публікують у газеті «Іллiчiвець». З 1931 року Георгій Костоправ починає писати грецькою мовою, бо для поета рідна мова — це те ж коріння, що й для селянина вільна праця на власній землі.

У червні 1932 року Г. Костоправ стає літературним працівником маріупольської газети «Колехтівістіс», яка видавалася грецькою мовою. У цей період проявився його організаторський талант. Він збирає навколо себе літераторів, захоплюючи їх ідеєю створення єдиної літературної мови приазовських греків. При редакції газети й при заводі «Азовсталь» він створює та очолює два літературнi об’єднання для початківців-поетів, які пишуть румейською мовою. Серед його учнів — поети, які стали нині класиками: Василь Галла, Антон Шапурма, Леонтій Кир’яков та інші. Випускаються альманахи творів румейських літераторів «Флогоминистрес спитъес» тa «Неотита».

Розквіт поетичного таланту Г. Костоправа був подібний на сяйво яскравої зірки. Виходять друком книги поета «Та прота вимата» («Перші кроки»), «Леонтий Хонагбей», «Калiмера, зiсiмо!» («Здрастуй, життя!»). Він редагує літературні альманахи, пише для них оповідки, працює над п’єсою для грецького театру, перекладає вірші Максима Рильського, Володимира Сосюри, пише статтю «Декілька слів про поему «Сон» (Т.Г. Шевченка). Поет був щасливим, займаючись улюбленою справою. 1936 року він знаходить родинне щастя, одружившись з коханою жінкою Ольгою Євгенівною Маслаковою, мріє про сина... Але його мрії не збулися!

У ніч з 23 на 24 грудня 1937 року додому до Костоправа прийшли непрохані «гості» — двоє в цивільному. Переривши всі папери, шухляди, книги, вони заарештували поета й забрали його. У його віршах не було жодної крамоли — він оспівував Леніна, партію, світле майбутнє соціалізму. Проте заарештували Г. Костоправа не як поета, про вірші слідчі заговорять пізніше, вибиваючи свідчення про його націоналістичні погляди.

Голова міського товариства «Меморіал» Галина Захарова ознайомилася з архівною слідчою справою Г.А. Костоправа. «Про те, що Георгій Костоправ — поет, у тексті допитів ніде не написано. Не поезія Костоправа цікавила слідчих... В анкеті, заповненій слідчим, зазначається, що він грек. Національність підкреслена жирним червоним олівцем. В усіх архівних справах, які мені вдалося читати, саме національність — «грек» — підкреслювалася завжди... Людина з такою національністю була вже приреченою з першого дня свого арешту». (Г. Захарова. «Мариупольская трагедия» — Маріуполь. — 2000. — С. 73). Загальновідомо, як називається планомірне винищення людей за національною ознакою, і як до цього ставиться світова спільнота. Щоб надати своїм антилюдським діянням хоча б якусь видимість «політичної доцільності», в Москві зварганили міф про наявність «грецької контрреволюційної націоналістичної диверсійно-повстанської організації, яка ставила собі на меті створення незалежної грецької республіки». 11 грудня 1937 року в Москві нарком внутрішніх справ СССР М. Єжов підписав директиву №50215, яка стала початком т.зв. «грецької операції». (Усього намічалося провести п’ять операцій, з яких були здійснені «грецька», «німецька», «польська», «болгарська»). «Операція» здійснювалася за заздалегідь складеною схемою, згідно з якою ловили «шпигунів» і «диверсантів», які нібито працювали за завданням ворожих розвідок. Людей заарештовували, під тортурами вибивали в них потрібні слідчим свідчення й розстрілювали. У ході «грецької операції» в катівнях НКВС трагічно загинули перший головний конструктор мотора танку Т-34 Костянтин Федорович Челпан, радник ЦК Компартії України з питань національних меншин Сава Георгійович Ялі, головний режисер Маріупільського грецького театру Георгій Дегларі, актори театру й увесь інтелектуальний цвіт міста. Слідом за інтелігенцією, згідно з пекельною схемою, в підвали НКВС щодня десятками кидали робітників, сторожів і навіть інвалідів, які ніде не працювали. І все це тільки за національною ознакою!

Допит Георгія Костоправа провадили майор Орлов, оперуповноважений 3-го відділу, та старший лейтенант держбезпеки Єселевський, якого пізніше буде заарештовано і, мабуть, розстріляно. Слідчі звинуватили Костоправа в шпигунстві, зв’язку з грецькою розвідкою і в активній участі в контрреволюційній націоналістичній організації. 14 лютого 1938 року Георгія Костоправа розстріляли. Вдову поета Ольгу Євгенівну повідомили, що її чоловік помер від саркоми легень 23 липня 1944 року в м. Жданові. Ця дата до 1990 року вважалася офіційною датою смерті поета. Лише після того, як маріупольська міська організація товариства «Меморіал» зробила запит до Донецького обласного управління КДБ, у січні 1990-го було встановлено справжню дату смерті Георгія Костоправа. На батьківщині поета в селі Малий Янісоль на центральному майдані було встановлено пам’ятник Георгієві Костоправу роботи маріупольських митців-скульпторів Леля Кузьминкова та Валентина Константинова. Постамент пам’ятника виконано у вигляді національного символу та державного герба України — тризуба, як пам’ять про сина України, який писав «Тут моє коріння з рідною землею назавжди сплелось». Установлення цього пам’ятника в ті роки ще й символізувало перемогу демократичних сил (в Маріуполі досі немає пам’ятника жертвам Голодомору та репресій).

Ім’я Георгія Костоправа, його поезію не забуто, «поета слово на землі живе й сьогодні, пломеніє».

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments