У пошуках лідера
Дорога редакціє!
Досить їдку статтю «Українська мрія» опублікував Віктор Зам’ятін до Дня незалежності в газеті «День» від 23 серпня цього року. Але діагноз поставлено правильний: в Україні відбулася незалежність влади різних рівнів від відповідальності. Це лише підкреслили серії трагедій на шахтах, трагедія у Львові й інші катастрофи.
Ви собі не уявляєте, яка є потреба в суспільстві згуртуватись навколо лідера, довіряти йому і бути впевненим, що його команда веде Україну на європейський рівень. Але де взяти такого лідера?
У 2001 році село зібрало величезний урожай. Трудилися мільйони людей. Експортували десять мільйонів тонн зерна. А що одержали селяни, а що надiйшло в бюджет? Майже нічого, бо посередники вказали відсутність доходів. Прем’єр Кінах (солідна, поважна людина) обіцяв, що подібне не повториться. І що? У цьому році знову зібрано великий урожай, знову йде зерно на експорт. Світова кон’юнктура сприятлива. А засоби масової інформації стверджують, що прибутки села впадуть порівняно з минулорічними на 100 мільйонів гривень. Так що ми маємо думати про п. Кінаха? І як керівництво аграрної партії може дивитися в очі селянам?
Недавно з виступу Президента дізнався, що у нас майже всі стратегічні металургійні заводи фактично приватизовані їхнім керівництвом, а прибутки пливуть за межі держави. Величезні гроші. Хто це зробив? Може, селяни чи шахтарі, або металурги? Ні. Ясно, що без високих посадовцiв там не обійшлося.
Відомо, що всі нафтопереробні заводи в іноземних (російських) руках. Так що переробити нафту, добуту в Україні, нема на чому. Відповідно немає доходу від продуктів нафтопереробки.
А що за суєту підняли навколо газопроводів? Чому на Україну тиснуть? Який процент економіки має бути в іноземних руках, щоб країна втратила політичну незалежність? Складається враження, що з нашої держави вимивається капітал, руйнується економічний хребет, економічна основа. І влада цьому слабо протидіє. А що нам лишається? Оболонка, надбудова, православна церква Московського патріархату? Недаром про цю церкву так піклується Деркач-молодший.
Виявляється, сімейство Деркачів за короткий строк сколотило цілу фінансово-промислову групу. Так про що турбувався, будучи на посаді голови СБУ, Деркач-старший? Про безпеку держави чи про свої фінансові справи? Як він опікувався безпекою України, ми вже бачили — розплутуємо по цей день.
Роль особистості в керівництві державою, в історії неоціненна. Я не знаю, хто в наш час має виховувати, висувати здібних, відданих справі керівників. Усі прекрасно пам’ятають, як зростав авторитет Євгена Кириловича Марчука, коли він очолював Кабінет Міністрів. І справи йшли непогано. А зняли його ні за що, за політичну діяльність. Так, ніби прем’єр — особа неполітична. А Євген Кирилович міг стати керівником європейського рівня.
Ваша газета часто, а можливо, і справедливо, критикує п. Ющенка. Але він уособлював уряд економічного зростання України і стабілізації гривні. Тож якими державними інтересами керувалися, коли скидали уряд Ющенка? Ніякими.
Україна отримала від СРСР непоганий спадок: високий рівень освіти населення, розвинену промисловість, високий рівень соціального захисту, низький рівень корупції тощо. Не хотілося б, щоб вона скотилася до рівня третьосортних країн, сировинного придатку, без освіти, без промисловості, об’єкту експлуатації сусідніми розвиненішими країнами.
