Шлях героя — це здійснити силою своєї віри прірву між тим, що людина бажає, і тим, що є реальне.
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

У страху великі очі

Кому заважає Гайдамацька могила?
3 квітня, 2009 - 00:00

У селі Можняківка Новопсковського району знаходиться поховання воїнів Запорозької дивізії незалежної України. Влітку-восени 1918 року дивізія (раніше — корпус) дислокувалася на демаркаційній лінії з Росією, чекаючи результатів переговорів між Києвом і Москвою про встановлення кордонів. Тоді ж у цьому селі перебував один із полків цієї дивізії — 1-й Запорозький імені кошового Кості Гордієнка полк кінних гайдамаків. Після себе вони залишили спогади старожилів про муштру, декілька легенд, словом, нічого «дискредитуючого». Та ще поховання за селом — Гайдамацьку могилу.

Ця тема довго залишалася б на рівні діяльності місцевих краєзнавців та громадських організацій укупі зі ЗМІ та дитячими гуртками, якби не прикрі випадки з хрестом та меморіальною табличкою «Гайдамацька могила. Поховання воїнів Запорозького корпусу армії УНР, що захищали кордон незалежної держави в 1918 р.» Річ у тім, що поховання розташоване на розвилці доріг над живописним «крутяком» польової балки, де мешкає колонія байбаків, тут же — найближча до села лісосмуга акацій. Тож ця місцина приваблює як мисливців-браконьєрів за байбачим жиром, так і доморощених заготівельників дров для «дармового» опалювання помешкань. Я й досі зберігаю потенційну смерть маленьких тварин: гостро точені електроди, які позабирав на виходах із байбачих нірок неподалік Гайдамацької могили. Та не це тема мого матеріалу. Серед моїх знахідок — відстріляні гільзи, знайдені навпроти поховання. Прицільний вогонь «жаканами», спеціальними кулями для полювання на великих тварин, вівся... по металевій меморіальній табличці, встановленій перед могилою! Це могли зробити тільки мисливці. Проте на кого вони полювали на давньому похованні?!

Після того обстрілу на звороті таблички місцеві краєзнавці дописали: «Їх розстрілювали двічі». Справді, противники незалежності України стріляли по воїнах двічі: в 1918 та 2003 рр. Та на цьому історія не закінчилася. Через деякий час по табличці, надійно закріпленій на металевих трубках перед пагорбом поховання, випадково чи навмисно, проїхали трактором. Тому нову, з ідентичним надписом, закріпили в центрі дубового хреста безпосередньо на пагорбі. Але у 2007 ними статтями кримінально-процесуального кодексу. Рано чи пізно Бог накаже тих, хто зламав хрест.

Тож процитую відкриті міліцією нові сторінки історії рідного краю (стиль, орфографію і мову збережено):

«Шановний Василь Іванович! Повідомляємо Вам, що нами проведено перевірку за повідомленням про пошкодження пам’ятного знаку на похованні воїнів УПА...» Інша — з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи: «...Принимая во внимание, что повреждение деревяного креста, установленного Каплуновым В.И. в предположительном месте захоронения воинов УПА в с. Можняковка, произошло под воздействием временно-климатических условий (в цьому місці ставлю великі знаки питання і оклику. — Авт.) ...постановил: в возбуждении уголовного дела ...по сообщению о повреждении памятного креста на предположительном захоронении воинов УПА — отказать».

Як бачимо, у результаті офіційної справи з’явився пікантний документ, фрагменти якого достойні того, щоб увіковічнити їх разом із висловами відомого «проффесора». Пам’ятаєте, як у лабіринтах нейронних зв’язків боролись між собою Бабель і Бебель, Ахметов і Ахматова, і в результаті на світ з’являлися відомий одесит із чужим прізвищем і невідома поетеса Анна АхмЕтова?

Залишимо без уваги грамотність і об’єктивність міліцейських чиновників. Впадає у вічі термінологія, аналогічна тій, якою знайома пенсіонерка керувалася при аналізі дій «бандерівців» у Старобільську. Тільки там жінка об’єкт своїх нарікань назвала відкритим текстом, а новопсковська міліція їх же («бандерівців»!) прикрила відомою абревіатурою «УПА» — Українська повстанська армія.

Отож, новизна історії, за версіїєю міліціянтів, у тому, що на півночі Луганської області діяли «воіни УПА», і як доказ тому — їхні поховання «на предположительном месте» в селі Можняківка Новопсковського району. Що ж, виходить, міліція вважає, що тіла упівців для поховання перевозили в Новопсковський район?!

«Абсурд...», — зітхнете ви. «Повний!», — скажуть усі історики й краєзнавці. Про це я й кваплюся повідомити, бо може так статися, що версія про активність «бандерівців-упівців» у версії ОБС («одна бабця сказала») і РВВС (міліція) може першою вийти до широкого загалу області й тоді такі ж «комсомольці», як і ті, що «шапарювали» на Гайдамацькій могилі, розпочнуть акції протесту проти вшанування бандерівців на Луганщині.

Тож учімо історію, відкриваймо нові, досі невідомі її сторінки, і не вигадуймо те, чого немає й ніколи не було. Новопсковському РВВС, а при потребі — і прокуратурі району (вони ж бо також отримали від міліції дані про УПА), я готовий надати повну інформацію про гайдамаків та січових стрільців на Луганщині в 1918 році, а при потребі, для загального розвитку, — про УПА на Західній Україні в період сорокових — п’ятдесятих років ХХ століття.

Василь КАПЛУНОВ, Новопсковський район, Луганської обл.
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments