І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

«Ударив – тікай»

Як жінки і діти, що постраждали від домашнього насилля, знаходять підтримку і захист у Шелтері Святої Ольги
25 листопада, 2021 - 14:44

25 листопада у світі відзначають Міжнародний день боротьби проти насильства щодо жінок. За статистикою, саме жінки у переважній більшості страждають від домашнього та гендернообумовленого насильства. За даними Національної соціальної служби, за дев’ять місяців 2021 року зафіксовано 205 608 звернень з приводу домашнього насильства, з них: від дітей – 5 001 звернення (2,43%), від жінок – 167 900 (82%), від чоловіків – 32 707 звернень (16%).

Часто жінки фінансово залежні від свого кривдника – їм немає куди йти, і вони не мають можливості зняти житло, тому змушені й надалі терпіти фізичне, психологічне й економічне насильство. Особливо це стосується жінок у декретній відпустці. Один з можливих виходів із ситуації – звернутися до шелтерів. Їх мало би бути по одному на десять тисяч населення. Поки ж їх лише 37 на всю Україну.

Ситуацію могла би покращити ратифікація Стамбульської конвенції, яка покликана захищати жінок, а також інших жертв домашнього насильства – чоловіків, дітей, зокрема, тих, які стали свідками, та людей похилого віку. Вона гарантуватиме доступ до медичної, психологічної та юридичної підтримки, достатню кількість шелтерів та право на справедливе розслідування. Поки її не ратифікували, захист і підтримка людей, постраждалих від домашнього насильства, надається не системно й часто тримається над ентузіазмі окремих людей та організацій.

«День» побував у Шелтері Святої Ольги, відкритому ПЦУ навесні цього року, і дізнався, як саме там допомагають жінкам і дітям, які постраждали від домашнього насильства.

«ШКОДУЮ, ЩО НЕ ПІШЛА РАНІШЕ»

«Якби я не потрапила в цей шелтер, то, мабуть, спилась би. Чоловік мене бив і принижував психологічно, говорив, що я тупа, що нікому не потрібна, що все не так роблю. А ще весь час контролював – який я зробила макіяж, який одяг вдягла, куди ходила, з ким спілкувалася, – розповідає 35-річна Катерина (усі імена героїнь змінені з метою безпеки). – Кожен раз, як він мене бив, я думала, що треба від нього йти вже негайно. Але куди я піду з дитиною на руках? Ні заощаджень, ні власного житла, ні підтримки родичів. Тому лишалася».

Катерина – одна з небагатьох мешканок Шелтера Святої Ольги, яка готова ділитися своєю історією. Вона у прихистку вже п’ять місяців і, каже, нарешті знову почувається гарною і розумною жінкою, яка цінна сама собою. Бо десять років шлюбу з агресором просто знищили її самооцінку й самоповагу. Шкодує, що не покинула чоловіка раніше. Каже: не знала, що знайде таку підтримку та допомогу.

«Тут я нарешті не маю відчуття голої спини, відчуття, що я незахищена і будь-якої хвилини на мене можуть напасти – фізично чи психологічно. Я можу спокійно обдумати і спланувати майбутнє, – усміхається Катерина. – Найперше, хочу знайти нормальну роботу, орендувати житло і поставити на ноги дитину. І я знаю точно, що в мене все вийде».

«МИ ВІДКРИТІ ДЛЯ ВСІХ»

Шелтер Святої Ольги працює пів року – його у квітні 2021 року відкрила громадська організація «Елеос-Україна», яка є офіційною представницею Православної Церкви України й опікується численними соціальним проєктами. За цей час тут допомогли 16 жінкам і 17 дітям.

«Ми працюємо з гендернообумовленим насильством багато років. Цей шелтер – наш перший пілотний проєкт, – говорить Сергій ДМИТРІЄВ, військовий капелан, керівник ГО «Елеос-Україна». – Наша основна мета – забрати жінку від кривдника, допомогти і захистити. Наш шелтер відкритий абсолютно для всіх жінок».

На відміну від державних кризових кімнат, куди спрямовує соціальна служба, у Шелтер Святої Ольги можна потрапити за самозверненням. Також, на відміну від державних, тут приймуть  жінку і в стані алкогольного сп’яніння чи під дією наркотичних речовин. Працівниці шелтера – а їх тут п’ятеро включно з директоркою – пояснюють: жінка може випити пива або вжити наркотики після того, як пережила насильство, і це не має стояти на заваді її захисту.

У Шелтері Святої Ольги з жінками та дітьми працюють соціальні працівниці, психолог, реабілітог, а також правник. Жінкам допомагають відновити документи, консультують щодо судових позовів проти кривдника та щодо розлучення, допомагають з пошуками роботи. Частина жінок, вийшовши з шелтера, починають нове життя і більше не повертаються ані до кривдника, ані в місто, де колись мешкали. Деякі жінки, залікувавши тут фізичні й душевні рани, зрештою, повертаються до чоловіка чи партнера, який їх кривдив.  Олена КОМАРОВА, штатна психологиня Шелтера Святої Ольги, говорить, що засуджувати цих жінок не варто, нагадує, що є таке поняття, як психологічна залежність. Жінка розуміє, що в її житті щось не так, тому і звертається до шелтера, де проводить певний час, але остаточно розірвати сосунки з кривдником  не може.

«Ми не можемо порадити жінці не повертатися до чоловіка чи партнера, не можемо вказувати жінці, як правильно діяти, а як – ні, бо це неетично. Ми можемо розповідати історії інших, а жінка сама має вирішити, як їй чинити», –  пояснює директорка Шелтера Святої Ольги Наталія ДРЕСВЯННІКОВА.

ДІМ, У ЯКОМУ БЕЗПЕЧНО

«Чому ми вирішили відкрити шелтер? Тому що проблема домашнього насильства нікуди не зникає, і кому, як не церкві, про це знати, – говорить отець Сергій Дмитрієв. – А назвали його Шелтером Святої Ольги, тому що княгиня Ольга – історична постать, яка за легендою своїх кривдників просто спалила».

Відкрити шелтер ПЦУ змогла за підтримки різних громадських та релігійних організацій, посольства Литви та Німеччини. Купити будинок допоміг фонд «Відродження». Ремонт допомагали робити ветерани АТО та родини бранців Кремля – Валентина Вигівського та Павла Гриба. Одну кімнату повністю облаштувала матір Аміни Окуєвої – на честь доньки.

Шелтер Святої Ольги розташований у Київській області. Його адресу не знайти у відкритому доступі. Це – заради безпеки гостей: часто кривдники шукають жінок, які втекли від них. Сам будинок нічим не відрізняється від інших – жодних табличок, що це шелтер. Звичайна двоповерхова будівля. У дворі – дитячий майданчик, квітник,  акуратними рядами сушиться одяг. Усередині – просторо й пахне кавою. На першому поверсі – велика кухня й дитяча зона з книжками, іграшками та м’якими кріслами. Тут же – камін. На другому поверсі – чотири кімнати, де одночасно можуть жити 12 жінок із дітьми. Хоча, розповідають у шелтері, були випадки, коли доводилося ставити додаткові ліжка, щоб прийняти жінок, що потребували негайної допомоги.

«Є три види шелторів – державні, від громадських організацій і шелтори, пов’язані з різним релігійними громадами. Останні існували завжди, можливо, вони не були направлені саме на домашнє насильство, а загалом на складні життєві обставини. Потім з’явилися державні й громадські. Але їх недостатньо, – говорить Наталія Дресвяннікова. – За стандартами, на кожні 10 тисяч мешканців має бути один шелтер. Такого поки немає.  Ситуацію треба змінювати».

Уже наступного року ПЦУ планує відкрити ще три шелтери: у Рівненській області, на Сході України, і, можливо, в Києві. Плани на найближче майбутнє – перейти з грантів на фінансування з місцевих бюджетів. Бо це про сталість, пояснює отець Сергій.

«Так буде впевненість у тому, що шелтер не закриється разом із завершенням гранту, – говорить Сергій Дмитрієв. – Важливо, щоб прихистки діяли пори все».

Як розповідає Наталія Дресвяннікова, за пів року роботи Шелтера Святої Ольги у ньому отримали допомогу три місцеві жінки з дітьми. Це значить, що місцева громада має потребу в шелтері й що він виконує важливу функцію на місцевому рівні. 

«ЯКЩО ВДАРИВ РАЗ, ТО ВДАРИТЬ І ВДРУГЕ»

Інна – соціальна працівниця у Шелтері Святої Ольги. Вона допомагає жінкам, що опинилися у складній життєвій ситуації. Вона добре знає, що і як робити, які слова підібрати і якої допомоги потребують жінки, що пережили домашнє насильство. Ще кілька місяців тому Інна була однією з них.

«Чоловік почав мене бити, коли в нас народилася дитина. Вперше він вдарив навіть не мене, а дитину, яка плакала і цим його розлютила. Дитині тоді було два місяці, – розповідає Інна. – Він потім просив пробачення, казав, що більше не робитиме такого. Я повірила і вибачила. А потім він почав бити мене, бив часто і кожен раз казав, що я сама винна, що це я його довела і спровокувала. Я не знала, що робити, куди йти і хто може мені допомогти, тому просто терпіла. А потім – звикла до такого життя».

Переломними моментом для Інни стало те, що дитина теж почала проявляти агресію до неї, повторюючи за своїм батьком. Тоді жінка забрала речі й разом з дитиною втекла від кривдника. Соціальні служби направили її у Шелтер Святої Ольги. Чоловік не знає, де вона і що з нею. Від друзів Інна дізналася, що певний час він її розшукував, але потім перестав.

«Зараз у мене нове життя, – говорить жінка. – я працюю у місцевій школі й у шелтері, знімаю житло. Ніколи в житті я не повернуся до чоловіка. Єдине, хочу, щоб його судили за тяжкі тілесні ушкодження, які він регулярно мені наносив».

Інна розповідає, що лише у шелтері, після тривалої роботи з психологом, зрозуміла: треба було йти ще після першого випадку насильства, не терпіти і тим паче не звикати, бо насильство – це не норма.  

«Люди рідко змінюються, якщо вдарив раз, то, ймовірно, вдарить і вдруге, і втретє. Не треба сприймати агресію як належне, йдіть від кривдника, – говорить Інна. – Тепер я з власного досвіду знаю, що є організації, є люди, які допоможуть, не покинуть наодинці з проблемою. Але перший крок – за жінкою».

Телефон Шелтеру: +380992269013, цілодобово.

Телефон мобільної бригади з протидії домашньому насиллю: 102.

 

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, Марія СЕМЕНЧЕНКО
Рубрика: