Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Удома добре, а в гостях... краще?

Школярів та студентів заманюють за кордон
31 серпня, 2011 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Гранти, премії в галузі літератури і науки, безкоштовні екскурсії та навчання, зрештою екзамени на знання мови — ось неповний перелік заохочень для українців, що їх щедро надають іноземні посольства в Україні. Активно залучають до співпраці українських молодих інтелектуалів Німеччина, Франція, Польща, не кажучи вже про США з їхніми «зеленими картами» та пропозиціями work and travel. Українці радо користуються такою філантропією. Лише в Польщу щороку приїздять сотні студентів, аби «набратися знань у бібліотеках», а часто просто побачити країну й пожити місяць-другий у Європі.

Маю чимало знайомих, котрі вже побували в інших країнах за рахунок іноземних коштів. І всі, як один, хочуть назад. Невже вдома гірше? Адже вдома такого нема.

— Франція — дивовижна, — ділиться враженнями випускниця київської спеціалізованої школи № 20 Катерина Грицайчук. — Про те, що французьке посольство в Україні організовує конкурс із французької мови, я дізналася від свого вчителя Ольги Павлівни Довгої. За умовами переможці одержують можливість поїхати у Францію. Спочатку я відмовилася, але викладачка записала мене сама. Про те, що мене запросили на співбесіду в посольстві, я дізналася за день до цього. Звісно, я хвилювалася. Та й конкурс був солідним: спочатку потрібно було намалювати талісман Зимових олімпійських ігор-2018. Щоправда, це я зробила вдома. А в самому посольстві ми писали журналістський твір на три сторінки — про олімпійські ігри та молодь. Крім того, ми витягували одну з 20 запропонованих нам тем про ці ж олімпійські ігри й мали висловити власну думку про них. Наприкінці ми повинні були довести, чому саме я заслуговую на цю подорож. Інакше кажучи, прорекламувати себе.

Подібний конкурс французьке посольство проводить з метою пропагування французької мови у світі. Цього року до Франції з’їхалося 160 школярів та студентів із різних країн. Найчисленніша група була з Малі, колишньої французької колонії. Кожен розумів, що ця поїздка — не випадковість. Франція зацікавлена в поширенні власної мови та культури у світі.

Те ж саме робить Польща, котра витрачає мільярдні суми на просування власної культури в Європі та за її межами. Будь-які програми з боку польських громад за кордоном обов’язково будуть підтримані польським урядом або посольствами.

— Ми не завжди все організовуємо самостійно, — розповіла «Дню» керівник сектору з питань науково-освітньої співпраці при польському посольстві Анна Кузьма. — Часто ми беремо співучасть у проектах, які організовують в Україні, іноді даємо якісь нагороди, іноді фінансуємо і допомагаємо організаційно. Саме посольство ж щороку організовує зустрічі стипендіатів польських програм. Також ми приймаємо делегації шкіл, вузів, організовуємо зустріч із послом. В Україні нині цікавляться Польщею. Ми всіляко намагаємося сприяти цьому.

Проте польське посольство щороку проводить конкурс імені Єжи Гедройця для тих, хто пише наукові роботи про українсько-польські відносини. Оцінює роботи міжнародне журі, до складу якого входять відомі професори. Крім того, нині активно діє програма «Разом», за умовами якої українські й польські школярі та студенти мають можливість навчатися за обміном. На жаль, двосторонню програму фінансує лише Польща.

В Українському МЗС бажають говорити лише про квоти, що їх надають іноземцям українські університети. Активної програми, спрямованої на зацікавлення іноземних громадян Україною, немає.

— У нас при Українському культурному центрі є українська школа мистецтв, куди приходять вивчати українську мову, але це нерегулярно, — розповів «Дню» радник посла України у Франції, директор Культурно-інформаційного центру Олег ЯЦЕНКІВСЬКИЙ. — Звісно, хотілося б, щоб це відбувалося на постійній основі. У нас є й викладачі, але єдине, що потрібне, — це оплата.

На постійні проекти, які фінансували б проукраїнські акції, не знаходять коштів (чи, може, не хочуть?). Можемо лише радіти з виступів українських музикальних і театральних колективів. Рекламування ж самої України нікому не потрібне. Як слушно зазначила Оксана Пахльовська на зустрічі з учасниками Літньої школи журналістики, робота в посольствах перетворилася для українських дипломатів на п’ятирічні канікули. Звісно, є й ініціативні люди, але такі завжди залишалися в меншості. В Європі внаслідок скорочення бюджетних витрат планують закрити при університетах кафедри славістики. Пані Оксана стурбована цим, вона переконана, що ніякий посол не піде захищати україністику (Оксана Пахльовська викладає в Римському університеті «Ла Сап’єнца»). І проблема навіть не в тому, що італійці, французи чи англійці не зацікавлені в Україні, радше, Україна не зацікавлена сама в собі.

Чим загрожує для України пасивність офіційних структур? Насамперед, ми втрачаємо зацікавлення до себе з боку зарубіжної громадськості, але найстрашніше те, що ми втрачаємо зв’язки, які мали би зв’язувати майбутні покоління з Україною. Тисячі українців не бажають жити у власній країні, вбачаючи за кордоном кращі перспективи для власного розвитку. І хоч не всіх чекають там із хлібом-сіллю, проміняти Україну на ЄС чи Америку готовий багато хто. Найболючіше для країни — втрачати обдарованих і розумних людей. Ми маємо шість нобелівських лауреатів, проте жодного з них не було номіновано від України. І така тенденція триває. Чим приваблюють українські вузи іноземних студентів? Звісно, дешевими цінами на навчання. Чому ж українці надають перевагу тій самій Польщі? Бо там престижніше. Ідеться навіть не про якість освіти, а про бренд самої країни. І якщо гуманітарії ще можуть задовольнятися науковою базою і в нашій державі, то фізикам, хімікам, інженерам та іншим фахівцям доводиться скрутно. Студенти можуть тільки мріяти про сучасне обладнання, наздоганяючи Європу, щонайменше, з десятирічним розривом.

На зміну старим успішним політикам приходять нові, часто слабші. Могутність держав — річ також нетривка. То як же тоді підтримувати авторитет? Запрошують відвідати країну не будь-кого, а лише тих, хто спроможний у майбутньому увійти в політичне або культурне коло інтелігенції. Захопленні тією ж французькою гостинністю, майбутні інтелектуали зберігатимуть глибоку пошану до Франції, що неодмінно позначиться на майбутніх міжнародних відносинах. А на яке майбутнє може претендувати Україна?

Виправдання українського МЗС, мовляв, Україні сьогодні не до стипендійних програм, слушне, але неперспективне. Неспроможність держави підтримувати власну культуру — ознака її занепаду. А небажання українських дипломатів усерйоз задуматися над розвитком і поширенням у світі української духовної культури — ознака байдужості до долі власної держави.

Алла САДОВНИК, Літня школа журналістики «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments