Найстрашніші в житті ті люди, які прочитали одну книжку. З людиною ж, яка багато читає, завжди матимеш про що поговорити, і тобі поруч з нею нічого не загрожуватиме.
Іван Малкович, український поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»

Уламок Еллади

Селу Стила на Донеччині потрібні імпульси для того, щоб греки, які тут мешкають, відчували свою потрібність і важливість не лише в місцевому масштабі, а й у всеукраїнському
4 липня, 2012 - 00:00
СТИЛЬСЬКЕ ВІДСЛОНЕННЯ
МУЗЕЙ СТИЛИ

«Ви що?! Тут мешкають лише греки! Вони пишаються цим і коли що можуть образитися», — в селі Стила Старобешівського району Донецької області мешкає більше 85% греків, нащадків кримських греків, які переселилися сюди в кінці ХVIII століття. Деякі з мешканців ще пам’ятають грецьку мову, їх діти вивчають грецьку в школі, але говорять тут російською.

Відносно того, чому кримські греки вимушені були шукати притулок на Приазов’ї, історики висувають декілька версій. Деякі обстоюють думку добровільного переселення, інші ж наполягають на політичних причинах депортації греків. Але про те, що це було пов’язане з політикою Катерини ІІ і її намірами завоювати Крим, не сперечається практично ніхто. Крим повинен був стати прибутковою і спокійною провінцією Росії. Фельдмаршал Рум’янцев запропонував Цариці ослабити Крим економічно — вивести звідти всіх, хто міг на той час сплачувати податки державі. До цієї категорії потрапили торговці — греки, грузини й вірмени. Рішення про переселення було вигідне ще й в іншому аспекті. На той час землі Приазов’я були малозаселеними і майже не освоєними. Таким чином, постало дві проблеми: ослаблення Криму і заселення диких земель. Біля берега річки Мокра Волноваха греки зупинилися 1779 року. Річки тут вже немає, а грецьке поселення існує й досі.

Сьогодні у Стилі мешкають трохи більше 2 тисяч жителів. Тут із задоволенням шанують традиції своїх предків: проводять «майстер-класи», відкриті показові вечори традицій та обрядів. Готують грецькі національні страви. «Бачили б ви наші національні свята — Панаїр і Куреш! — захоплено говорить директор Стильського БК, Тетяна Кусти. — Все село збирається в одному дворі й святкує. Взагалі, це два різні свята. Одне — шостого травня, друге — дев’ятого. Але цього року через економічні міркування ми вирішили їх об’єднати. За традицією щороку хтось запрошує до себе додому, тепер ми готуємо всі разом. Сьогодні один господар оселі не може прогодувати все село — дуже дорого. Наступне свято у нас не скоро. Концерт готуватимемо лише на День Незалежності. День шахтаря ми не святкуємо — у нас просто немає шахтарів».

У Стилі займаються сільським господарством. У селі є

Два сільськогосподарських підприємства — ПФ ТОВ «Джерело», агроцех № 50 ВАТ «ММК. ім. Ілліча», працює 18 фермерських господарств. Є копальні. Працює Стильський кар’єр Докучаєвського флюсо-доломитного комбінату. Дехто їздить працювати до найближчого міста — Гірник і до Донецька. «Ой, ну що говорити про економіку. Зарплати тут, в принципі, як і скрізь, тисяча з хвостиком, але хіба цього вистачає? Ось сільський голова отримує 2 500 грн, а виконує він дуже багато роботи. На нім висить все село! Всі паперові та справи організаційного характеру. Все від нього залежить. А за таку зарплатню ніхто в Донецьку не піде працювати», — нарікає секретар сільського виконкому Ірина.

Вулиці Стили зовсім непримітні. Є нові будинки, але, в основному, це старі споруди, багато будинків, які вже розвалюються. Досить дивно виглядають нові супутникові антени на старих спорудах.

Достатньо нова будівля — Стильський БК. Вона була побудована у 1968 році, нещодавно тут закінчили ремонт, поставили залізні двері. Виглядає дуже охайно, всередині — зала на 200 місць і музей. У музеї всього дві кімнати. Обидві — етнографічні. В одній лежить зламана скрипка. «Тут до війни було 25 скрипалів!», — гордо заявляє Т. Кусти. Зараз у селі музик набагато менше — всього троє. Разом ще з трьома музиками із сусіднього села, вони організували свій музичний колектив. Грають грецьку музику.

Є в Стилі й нова церква московського патріархату. Неподалік від нової споруди можна побачити стіни старої п’ятикупольної церкви. Про неї місцеві знають небагато. Була вона побудована 1812 року в центрі села, отримала назву Киріаковської на честь святого Киріка (ранньохристиянського святого мученика). Мала 120 десятин землі. Парафія Киріаковської церкви складалася з

2 священиків і 2 псалмовщиків. Її фундамент був настільки міцним, що навіть під час війни німці не змогли його розбомбити. Проте після війни у 50-х рр. згідно сталінського указу церкву все ж знищили.

У Стилі є велика школа з хорошим ремонтом. «Село має і своїх меценатів, але я не можу їх назвати. Він депутат в області, ще у нього є якийсь свій бізнес. Ось двері нам поставили в БК, ремонт зробили у школі, там цілих два комп’ютерні класи, в одному — десять комп’ютерів, в іншому — шість, але вони дуже сучасні. У школі є і Wi-Fi, а ви як думали? У нас дуже сучасна школа», — розповідає Тетяна Кусти.

Політикою тут цікавляться менше. І розмови тут лише про локальне. Жодних розмов про Євро-2012, жодного політичного клопоту. Тут немає ані реклами, ані вивісок. Єдине, що впадає в очі — наліпка від Партії регіонів на вході у виконком: «наша мова — російська», але враховуючи величезний місцевий грецький патріотизм, вона сприймається з гумором. Крім того, якщо розписати історію Стили на декілька параграфів підручника з історії й етнографії, можна звернути увагу на те, що переселенці спочатку розмовляли лише еллінською мовою. Лише з того часу, як тут було відкрито школу 1906 року й навчання велося російською мовою, грецькі переселенці стали розмовляти російською. Сьогодні лише люди похилого віку ще пам’ятають і ромовляють рідною грецькою, діти лише в школі вивчають грецьку і українську. Раніше існувало дуже багато програм з обміну учнів, по яких дітей возили на літніх канікулах до Греції, на свою історичну батьківщину. Зараз немає — проблема з фінансуванням.

Вирішенням деяких економічних і соціальних проблем міг би стати «зелений» туризм. Адже, вапнякові скелі Стили у 2008 році потрапили в

ТОП 100 «Сім природних чудес України». Це — п’ять кам’янистих гір. Одну, що знаходиться перед самим в’їздом до села, називають горою закоханих. Туди часто випускники ходять зустрічати світанок. Вигляд зверху гори дуже мальовничий — видно все село. Є ще голубина гора (дуже «гостра»), є «чорна» гора, яка отримала таку назву через голий граніт. Усі ці гори також мають і грецькі назви. Про те, що Стила схожа на зірку, місцеві мешканці розповідають із задоволенням. «Ми спочатку думали, що назва «Стила» пішла від «стела» — «зірка», але потім, коли ми поїхали делегацією до Криму, дізналися, що назва пішла від «стиля» — «стовп», там перед кожним грецьким селом стояв стовп», — розповідає секретар місцевого виконкому Ірина. «Ні, «зеленого» туризму у нас немає, адже у нас навіть скупатися ніде. Є невелике водосховище, але звідси до нього дуже далеко. Що у нас є — лише каміння скрізь, та горби, які раніше були горами. Можливо, це і було б добре для села, але ніхто про це тут не думав», — говорить Тетяна Кусти.

Урбаністи стверджують, що сьогодні села вимирають. Міста отримують нові імпульси, нові ідеї і «мізки». Стила, з одного боку, ще пам’ятає про свої сенси: чому вона існує і для чого. Ця пам’ять ще відчувається у словосполученні «я — грек». Але, з іншого боку, побувавши тут, поспілкувавшись з місцевими мешканцями, відчувається, що таких залишилося дуже мало. Всі вони тримаються на людях, що мешкають тут, які ще пам’ятають. Як не парадоксально, але в епоху глобальної інформації з кожним поколінням зв’язок між кримськими і донецькими греками втрачається. Сьогодні село швидше нагадує уламок від багатовікової культури. Це пов’язане не лише з руйнуванням церкви, розбитими дорогами і тим, що грецька мова забувається. Стилі потрібні імпульси для того, щоб греки, які тут мешкають, відчували свою потрібність і важливість не лише в місцевому масштабі, а й у всеукраїнському. Важливо пишатися не лише тим, що було, а й тим, що ще є, що ще буде. Для молодого покоління дуже важливо, аби в школі був Інтернет, сучасні комп’ютери, концерти й танці. Але є ще щось більше за це. Природний ландшафт у поєднанні з осмисленими багатовіковими традиціями і важкою історією можуть започаткувати нову історію села, іншу, сенсоутворюючу — те, що пов’язуватиме минуле із сьогоденням.

Катерина ЯКОВЛЕНКО, Донецьк — Стила. Фото з сайта уа.ru, архівні фото Тетяна КУСТИ
Газета: 
Рубрика: