Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

В Україні німці шукали своє коріння

Під час війни окупанти проводили археологічні розкопки
30 квітня, 2009 - 00:00
САПЕРИ МІНУЮТЬ МІСТ / ФОТОГРАФІЯ З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ФОТОКОРЕСПОНДЕНТА РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ ТРЕТЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ФРОНТУ СЕМЕНА ПИЛИПОВИЧА ХОРОШКА

Однією з найзакритіших сторінок нашої історії тривалий час залишався період німецько-фашистської окупації України. Радянські історики щонайбільше писали про діяльність підпільників і партизанів на території, що опинилася за лінією фронту. Лише останніми роками українським ученим стали доступними раніше закриті фонди вітчизняних архівів. З’явилися дослідження, присвячені різним сторонам життя України в цей непростий період. Як виявилося, одночасно з бойовими діями німецька окупаційна влада вела на нашій землі... активні археологічні розкопки. Особливо широко ці роботи проводилися в Придніпров’ї. Відступаючи на захід, окупанти забрали із собою значну кількість предметів старовини. Їхня доля, розповідає старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею Юрій ФАНИГІН, досі залишається невідомою.

— Юрію Юрійовичу, говорять, що Дніпропетровщина має у своєму розпорядженні найбільшу кількість археологічних пам’яток в Україні, але що могло зацікавити окупаційну владу?

— Почнемо з того, що до рук німців 1941 року потрапили значні культурні цінності, що зберігалися в музеях України. Їхньою обробкою займалися державні служби. Передусім «оперативний штаб» при міністерстві східних територій, яке очолював Альфред Розенберг. Ці штаби мали право працювати в тилу німецької армії й були головними організаціями, що займалися культурними «трофеями». Однак незабаром суперничати з ними почали структури рейхскомісаріату України, який очолював Еріх Кох. Вони теж зайнялися музеями, бібліотеками, картинними галереями, що додало особистої неприязні між двома нацистськими керівниками. У Дніпропетровському історичному музеї, незважаючи на «чистки» радянського періоду, окупанти виявили археологічні експонати, що викликали інтерес. Оцінити їх приїжджали відомі вчені. Слід сказати, що велику допомогу німцям надали наші фахівці. Одним із них був Павло Антонович Козар — учень академіка Д. Яворницького. Він дуже активно співпрацював з німецькою адміністрацією й був не лише директором музею, а й обіймав високі посади в обласній і міській управі. Крім нього, в музеї залишалися й ті працівники, які не поїхали в евакуацію. Не варто забувати, що життя в окупації було дуже важким — часто нічого було їсти. А робота в музеї давала пайок, будівля опалювалася. Декілька людей жили в музеї й після того як повернулася радянська влада. До речі, Історичний музей в роки окупації перенесли до будинку Художнього музею на вулиці Шевченка, оскільки гарну й зручну будівлю на центральному проспекті вирішив зайняти під свою штаб-квартиру комендант міста Клостерман. З цього приводу навіть німецькі вчені писали скарги. Однак комендант аргументував це тим, що його резиденція має бути в нагірній частині міста, куди корінному населенню взагалі заборонялося заходити.

— Чим займалися німецькі археологи на Дніпропетровщині?

— Навесні 1942 року до Дніпропетровська приїхали відомі фахівці — доктор Вальтер Модріян і доктор Рудольф Штамфус. Останній відповідав за археологічні дослідження в рейхскомісаріаті України. Вони оглядали археологічні древності та музеї Криму й Придніпров’я. Варто нагадати, що після того як радянські сапери підірвали дамбу Дніпрогесу, рівень води в Дніпрі впав, оголилися розмиті береги й пороги, затоплені 1932 року. Для археологічних розкопок умови виявилися ідеальними. Багато чого німецьким фахівцям міг показати й пояснити Козар, оскільки ще наприкінці 1920-х — початку 1930-х років він сам був учасником дніпрогесівських археологічних експедицій. Тоді дніпропетровськими археологами під керівництвом академіка Д. Яворницького на територіях, які підлягали затопленню при будівництві Дніпрогесу, було зібрано величезний матеріал. Усе це потрапило до рук німців. Однак німецьких вчених передусім цікавили сліди перебування в наших краях германських племен — готів і норманів, а також скіфів, хоча вони германцями не були. Як відомо, готи у ІІ ст. н. е. переселилися сюди з берегів Балтики й заснували свою державу, яка через два століття була розгромлена гунами. На берегах Дніпра були готські поселення та їхня столиця — Данпрштадир. Цей період зазвичай пов’язують з так званою Черняхівською культурою. Цікавили німецьких археологів і нормани, або варяги, котрі відіграли значну роль в історії Київської Русі. Звісно, в цих дослідженнях було політичне замовлення нацистської пропаганди — вони шукали ідеологічне обгрунтування «походу на схід». Вважалося, що ця територія завжди була схильна до німецького впливу — отримувала імпульси розвитку з цивілізованого Заходу, який протистояв варварському Сходу.

— Як німецька влада збиралася використати археологічні знахідки з України?

— Наскільки відомо, в Нюрнбергу, де була Вища школа СС, збиралися створити Музей окупованих територій. Для нього відбирали археологічні матеріали. Щодо варягів — у Києві, а пам’ятки готської культури здебільшого шукали в нас і в Криму. Німецькі фахівці встигли провести на Дніпропетровщині дві великі експедиції — влітку й восени 1942 року. Обидві експедиції привезли до музею приблизно 1000 — 1200 експонатів. Значну їхню кількість показували на виставці, яку організували в музеї. Подібні виставки вони влаштовували в Миколаєві й Харкові, але в Дніпропетровську була найбільш представницька. Напевно, археологія для німців була настільки важливою, що вони виділяли необхідні кошти на розкопки, незважаючи на страшну війну, що йшла на східному фронті. Щоправда, виставку в Дніпропетровському музеї, судячи із записів у реєстраційній книзі, дозволялося відвідувати лише німцям і представникам української влади — співробітникам міської й обласної управи. Слід сказати, що в період окупації проводилися й художні виставки. Хоча вони теж мали ідеологічну основу — підбиралися певні картини й портрети Гітлера. Цікаво, що в Дніпропетровську в той період діяв театр, ставили вистави й опери, працювали вищі навчальні заклади. Директор музею Козар навіть захистив в університеті дисертацію на тему «Лоцмани дніпровських порогів». Звісно, матеріали для неї він збирав ще до війни. Ця монографія була перевидана зовсім недавно, вже в період незалежності України. До речі, 1942 року Козар, виступаючи після закінчення археологічної експедиції, говорив, що працівники музею продовжують справу, розпочату академіком Д. Яворницьким. Не секрет, що багато хто з них зазнавав гонінь за радянської влади, а декого репресували. Тому не дивно, що пізніше вони допомагали німецькій владі. Так чи інакше, але німці самі писали, що в Дніпропетровську їм надали велику допомогу.

— Якою є доля археологічних знахідок німецьких вчених?

— Роботу німецьких археологів перервали події на фронті. Навіть улітку 1943 року, коли радянські війська наближалися до Дніпра, планувалися розкопки готського могильника біля села Новоолександрівка Запорізької області. Але матеріали про цю експедицію не збереглися. На Дніпропетровщину за завданням нацистського науково-дослідного інституту СС «Аненербе» приїжджали й нідерландські археологи з Лейденського університету під керівництвом доктора Ф. Бурха, які проводили розкопки в Солонянському районі. Відступаючи, гітлерівці забрали з музею найцінніше — картини, вази, порцеляну, але прихопили й археологічні експонати, що свідчить про їхнє значення. Спочатку ящики відправляли на Київ, а останніми днями один вагон з музейними експонатами вирушив на Кривий Ріг. Збирали археологічні цінності в Кракові, де був реєстраційний фонд. Однак після війни виявилося, що картки музейних експонатів з Дніпропетровська загубилися. Знайшлося багато чого з інших міст, але те, що вивозили з Дніпропетровська, чомусь зникло. Можливо, тому, що багато експонатів ще не встигли описати. Ясність міг би внести Козар, який покинув Дніпропетровськ разом з німцями. Але він, як стверджує його дочка, яка нині мешкає в США, наприкінці війни помер від раку на території Польщі. Залишилися згадки про кількість ящиків, однак що саме було вивезено — слід шукати по архівах. Проблема полягає в тому, що ці відомості, якщо вони залишилися, зберігаються за межами України. Можливо, в Польщі або Німеччині. Кияни займалися пошуком експонатів зі своїх музеїв, але тим, що вивезли з Дніпропетровська, нікому було займатися. Однак нез’ясованою залишається доля не лише викраденого німцями, а й того, що зникло в радянській евакуації. Якісь експонати могли загинути дорогою під бомбардуванням, якісь осіли в музеях Росії та країн Середньої Азії. Адже до війни Дніпропетровський історичний музей завдяки його першому директорові академіку Д. Яворницькому володів великою кількістю цінних і навіть унікальних експонатів. Можливо, саме зараз настав час розпочати їх активні пошуки.

КОМЕНТАР

Надія КАПУСТІНА, директор Дніпропетровського історичного музею:

— Якщо говорити про втрати, яких зазнав наш музей, то найкраще про це свідчать цифри: до війни в ньому нараховувалося близько 90 тисяч експонатів, а 1948 року разом з повернутими з евакуації залишилося всього лише 33 тисячі, тобто третина. На початку війни з Дніпропетровська було вивезено лише невелику частину експонатів, яка містилася в російському місті Чкалово. Великої шкоди музейним фондам завдали німецькі окупанти, оскільки сам музей виселили з будівлі, де він розміщувався з 1910 року. Експонати перевозили просто під дощем, і багатьом з них було завдано непоправної шкоди. Покидаючи Дніпропетровськ, німці вивезли велику кількість археологічних цінностей, знайдених під час археологічних експедицій при будівництві Дніпрогесу на початку 30-х років, — за оцінками фахівців, у ящиках лежало близько 40 тисяч предметів старовини. Крім того, німецькі археологи самі проводили розкопки, оскільки Україна, за гіпотезами, є місцем формування протоарійської культури. Ще за радянських часів керівництво музею надсилало запити до німецьких архівів, однак у нас немає чіткого переліку вивезених експонатів, і цим ускладнюються всі пошуки. Нещодавно ми звернулися по допомогу до відомого фахівця з питань переміщених культурних цінностей Юрія Савчука, й він обіцяв своє сприяння та допомогу. Необхідно знайти те, що Україна втратила під час війни.

Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпропетровськ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ