Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Вадим КАРПЕНКО: «Треба вже зараз думати про те, що наші діти читатимуть завтра»

22 серпня, 2003 - 00:00

Якщо дорослий читач пробачить невиразну обкладинку, нечіткий шрифт, то маленький — ні. Адже саме на нього і покладає надії приватний видавець Вадим Карпенко, вважаючи, що у нас дефіцит якісних дитячих книжок українською мовою. І він цей дефіцит планомірно усуває.

До цієї (поки що на рідних просторах досить екзотичної професії) Вадим працював перекладачем із французької в Африці, потім опинився на митниці, де навіть займав посаду прес-секретаря митної служби. Однак любов до дитячої книжки виявилася сильнішою за інші його пристрасті.

Вадим є автором першого українського коміксу. За мотивами свого дітища він написав роман-бурлеск «Марко і Харко» — про пригоди козаків. Друге видання роману він здійснив, будучи генеральним директором видавництва «Український письменник». На цій посаді він здійснив неймовірне: за півроку опублікував чотирнадцять книжок! До того ж — далеко не дитячих!

Мабуть, комусь це видалося «занадто». Що ж це: роками ледве друкуємо, а тут р-раз — і відразу чотирнадцять!

Коли Карпенко вимушений був залишити цю посаду (ініціатива, як і раніше, карається!), на якій виявив надзвичайні адміністративні здібності, він повернувся до приватної видавничої діяльності.

І, як завжди, продемонстрував творчий підхід до справи: кожна дитяча книжка із нової серії, крім того, що чудово оформлена, супроводжується касетою із записом цього твору професійними акторами.

До видавничого бізнесу Вадим залучив усю сім’ю: дружина займається менеджментом (Вадим Миколайович через вибуховий темперамент часто доручає дружині Наташі вести найважчі переговори з клієнтами), старший син Олексій у свої чотирнадцять років — талановитий художник-ілюстратор, а молодша дочка Юля вже переклала одну книгу з російської на українську. Такий ось блискучий сімейний підряд! Цю «сім’ю в мистецтві» чудово доповнює дідусь — відомий український поет Микола Карпенко.

Коротше, сім’я Карпенків — це колектив талановитих і діяльних однодумців, головним генератором ідей якого є Вадим.

«СИН КАЖЕ: «ТАТУ, Я НЕ ХОЧУ ВИРОСТАТИ!» А Я ЙОМУ: «ТИ ДУМАЄШ, Я ХОТІВ!»

— У твоїх коміксах, романі дуже багато казкового і дитячого. Як ти це все «проніс» через роботу перекладача, «протяг» через митницю?

— Зі мною сиділа до семи років, до самого першого класу, бабуся і розповідала казки. Як няня Пушкіну. Причому я був основним персонажем її історій і мав якісь справи з усіма звірятами лісу.

— Перший казковий український серіал...

— Так! А я — перший його головний герой. Я жив у світі фантазій. Батько-літератор мріяв, щоб я писав. І, звичайно, прищепив відверте небажання писати. Хоча саме у дошкільному віці я розказував йому, за прикладом бабусі, вигадані мною казки. Він записував їх до зошита під назвою «Вадимова книжка». Зараз, на жаль, не можу її знайти, але десь є в архівах. На цьому моя літературна діяльність тимчасово припинилася…

— Ти вирішив із казки піти в життя?

— Ні, з казки я нікуди не йшов. Все життя я сам собі її придумую. Як мені говорить син: «Тату, я не хочу виростати!». А я йому: «Ти думаєш, я хотів!». Це наш таємний девіз.

Коли я навчався в школі в Івано-Франківську, на третьому поверсі на стіні висів портрет батька, і всі запитували: «Цей поет — не твій батько?» У мене це надовго відбило охоту до літератури. Я думав: був би батько робітником — ніяких проблем. А тут… Івано-Франківськ невелике місто, там завжди шанували своїх літераторів. Це у Києві як у столиці більш байдуже ставлення до авторитетів... Коротше, в літературу мене не тягнуло. Хоча письменницький потенціал був.

Після університету я два роки був у Африці — в Малі. У них чудові колоніальні магазини, наповнені французькою літературою. І, зокрема, відмінно ілюстрованими коміксами. Мене вразила їхня різноманітність. У нас взагалі не було такого жанру. Щось схоже було тільки в журналі «Перець», у рубриці «Життя святих і нечестивих». Але все це — далеке від досконалості. Найбільше із французьких коміксів сподобався «Астерикс і Обелікс». Найвищий рівень і текстів, і малюнків! Сучасні мультиплікаційні версії на їхній основі — нісенітниця. Оригінал — на порядок вищий…

Якось один мій приятель із митниці запропонував намалювати комікс, якщо я вигадаю сценарій.

— Ага, тепер зрозуміло, про що думають співробітники митниці на роботі — про комікси?

— Правильно, що значить — творчі люди. Ми вирішили не перекладати французький, а скласти свій. Коли сценарій був готовий, мій приятель не наважився його втілювати — попереду була надзвичайно складна робота. Погодився інший художник.

У 1992 році ми видали перший український комікс «Марко Пиріг» — про пригоди козака. І тут же попали під інфляцію! Це сильно нас відкинуло назад. Потім за мотивами свого коміксу я написав роман «Марко і Харко».

Я хотів займатися тільки творчою діяльністю, але, на жаль, в існуючих реаліях це неможливо. Мені не сподобалася якість, з якою було видано роман. Довелося влізти в нюанси поліграфії.

А виданням дитячих книжок я захопився тому, що ми з дружиною любимо власних дітей. А у зв’язку з тим, що досить складно знайти гарного ілюстратора, виростили свого (сміється). І зараз він працює краще за багатьох дорослих авторів.

— Чим далі, тим більше «вимальовується» сімейна фабрика.

— Так, чим далі, тим більше сім’я втягується в цю «м’ясорубку» (сміється).

«У НАС У СІМ’Ї НЕМАЄ КОНФЛІКТУ «БАТЬКІВ І ДІТЕЙ». МИ — ПАРТНЕРИ»

— Скільки у вас вже видано дитячих книг?

— Понад два десятки.

— Яке особисто ти дiстаєш задоволення, видаючи дитячу літературу?

— Є два моменти. По-перше, я вважаю, що зараз існує дефіцит якісної дитячої літератури українською мовою. А я хочу, щоб мої діти виховувалися на такій літературі. І, по-друге, це захоплююче. Ти постійно в контакті зі своїми дітьми. У нас немає проблеми «батьків і дітей». Ми — партнери. Я стараюся робити книжки красивими та гармонійними.

— А як же бійки, пригоди, містика, відьми, яких вистачає в твоїй творчості?

— Дитяча література повинна бути динамічною! Я сам люблю пригоди та романтику.

«ЗМІЙ ГОРИНИЧ «ГОРИТЬ НА РОБОТІ!»

— Хто твій улюблений казковий герой?

— Дракон. Він створює інтригу. Без нього — ні з ким битися. Він те необхідне зло, без якого добро не виявило б себе «в найкращому вигляді». Я — оптиміст і вірю в перемогу останнього. Але що за детектив без вбивства, що за казка без дракона? Добро і зло взаємонеобхідні. А Змій Горинич — взагалі «горить на роботі»!

— Чи є перспектива, коли герої твоїх коміксів і книжок перейдуть у мультиплікацію?

— Перспектива-то є, але з оглядкою на інертність суспільства. Поки сам не розгойдаєш — не розгойдається. З другого боку, поширена фраза: «Треба працювати за західними стандартами», — починає потихеньку входити в нашу дійсність. Хочеться, щоб все було там, де воно має бути: тепловоз, вагони, пасажири. І щоб розклад дотримувався аж до хвилин.

— У нас це важко, тому що часто замість тепловоза ми впрягаємо дракона.

— То це чисто українське завдання: примусити дракона літати за розкладом!

— Яка не чарівна, а реальна найближча мрія?

— Велике дитяче видавництво. Наші найменші читачі звикнуть до нас, підростуть — і вже готова серія для тих кому «від 7 до 12». Ми розпочинаємо працювати над підлітковою прозою. Олексій від дитячих малюнків плавно перейде до дорослих. Треба вже зараз думати про те, що наші діти читатимуть завтра.

Костянтин РИЛЬОВ, фото Анатолія МЕДЗИКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments