Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Велимчуки починають – і виграють

Доки багатші села все роздумують, найменша об’єднана територіальна громада на волинському Поліссі завдяки децентралізації зростає і розвивається
10 вересня, 2019 - 16:42

КОЖНОМУ Б ОТГ — «СВОЮ» НАСТЮ

Аж дві делегації «штурмували» голову Велимченської ОТГ Анастасію ПАВЛОВИЧ, дізнавшись, що є значна економія за освітянською субвенцією. Педагоги двох шкіл — Велимченської та Датинської — просили, щоби державні кошти, які залишилися від субвенції, спрямувати на виплату освітянам премій. Сільські вчителі ще не надто балувані, як кажуть, зарплатами. Але «головиха нікого не слухала», згадують учасники цих «походів». За зекономлені кошти вона запропонувала придбати шкільний автобус, а виявилося, що крім автобуса, вистачило коштів і на хорошу оргтехніку для шкіл. Отже, у травні, наприкінці навчального року, з ініціативи голови ОТГ отримали премії і вчителі, ті, чиї учні стали переможцями предметних конкурсів та олімпіад.

Напевно, про здобутки Велимченської ОТГ, яка є однією з найменших на Волині, тепер можна багато говорити. Проте цей факт якнайповніше визначає пріоритети і стиль роботи «нашої Насті», як називають голову ОТГ у громаді. «Вона не крутить грошима!» — такий висновок, зроблений у громаді за неповні два роки діяльності ОТГ, багато про що свідчить. Анастасія Павлович — не місцева, не велимчуцька. Родом вона із села Тур цього ж Ратнівського району, що на кордоні з Білоруссю, в Турі ще є її родинний дім. Проте багато років уже мешкає у Велимчі, куди переїхали батьки. І хоча після закінчення юридичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (як фахівець із кримінального права) цілком могла залишитися в місті, проте повернулася у село, працювала в райцентрі в Пенсійному фонді. А в листопаді 2015 року, маючи лише 24 роки, її обрали Велимченським сільським головою — одним із наймолодших не лише на Волині, а й загалом в Україні. А через два роки, в листопаді 2017-го, стала головою об’єднаної Велимченської громади. І якщо про інших «малолітніх» сільських голів мало що й чути, то у Велимче вже почали возити журналістів, щоби показати, як децентралізаційна реформа дає можливості для розвитку навіть маленьким громадам.

— Коли ми вперше їхали з Валентином Малиновським (регіональним консультантом із правових питань Асоціації міст України у Волинському РВ АМУ, або проєкту «ПУЛЬС». — Авт.) на збори у Велимче, то всю дорогу міркували: як то коректно сказати громаді, що їхнє прагнення утворити ОТГ — не зовсім продумане, — пригадує Василь ГРОМ, регіональний консультант із фінансових питань Асоціації міст України у Волинському РВ АМУ (проєкт «ПУЛЬС»). — Мали ж об’єднатися всього дві сільські ради, кількість населення — неповні чотири тисячі, мізерний бюджет — що у Велимченській, що в Датинській сільрадах...

Нічого на той час не вийшло і з приєднанням до майбутньої ОТГ кількох сіл сусіднього, Камінь-Каширського району. Жителі були «за», бо ці села історично і територіально близькі до Велимча з Датинем, але депутати висловилися проти. Так само не підтримали ідеї Анастасії Павлович про спільну ОТГ і в Забродах. Тому перспективи виглядали досить-таки примарними... Але, як сказав той же Василь Гром, «якщо громада має бажання і стратегію, то успіху досягне».

Навіть з такими малими силами — в ОТГ усього чотири села (Велимче, Датинь, Дошне і Запілля) — тут змогли дуже багато. До створення ОТГ бюджет Велимча становив 470 тисяч гривень, а Датиня — 157 тисяч. Наразі у шість разів збільшили власні надходження до бюджету (вони становлять уже 3,5 мільйона гривень). А разом із субвенціями — це вже 27 мільйонів.

— Велимченська ОТГ — одна з найменших в Україні, однак має великий потенціал. За півтора року продемонструвала чудові темпи розвитку, навчилася розпоряджатися коштами, розставила акценти на пріоритетні напрямки розвитку. Громада прийняла в розпорядження землі за межами населених пунктів, активно працює над залученням інвесторів. Якщо до цієї ОТГ долучаться села суміжного району, населення збільшиться до восьми тисяч людей. Відповідно зростуть надходження до бюджету. Єдиний мінус громади — відсутність будинку культури. Однак вірю, що спільними зусиллями ми розв’яжемо це питання, — зазначає виконувачка обов’язків виконавчого директора Волинського регіонального відділення АМУ Мар’яна КОНОНЧУК.

ЗЕМЛЯ І ЛЮДИ

Їхати у Велимче із Луцька — далеко. І добре, якщо чосом... Словом «чос» у місцевій велимецькій говірці (тут її називають «велимецькою мовою») позначають асфальтовану дорогу. Бо і «чос» довелося ремонтувати велимчукам власними силами, хоча це дорога обласного значення. Анастасія Павлович дуже не любить, коли на Велимче кажуть, що це глибинка. За відстанню від обласного центру (понад 150 км) ба навіть від райцентру (35 км) — то не близький край. Але село, в якому майже три тисячі людей населення (навіть три кладовища, бо одного замало для такої кількості), — не глибинка, а населений пункт зі своєю історією і самобутністю. Тут немає клубу, старе приміщення розтягнули-розібрали за післярадянських часів. Але є стільки мистецьких колективів, що голова з однодумцями уже задумали провести власний фестиваль на березі місцевого мальовничого озера Вінок. І розробили проєкт креативного центру особистого дозвілля (аналог будинку культури).

Люди і земля — це та основа, на якій тримається і завдяки якій може піднятися Велимченська ОТГ, як стверджує Василь Гром. Тому так прискіпливо оцінюють у Велимчі численних потенційних інвесторів. Як каже Настя Павлович, «віддати просто в оренду — для нас це не вихід». Тут аналізують і ймовірні прибутки, але і ймовірні ризики — також.

А поки збираються... очищати меліоративні канали, які давно заросли і не виконують своєї функції. Завдяки цьому знову матимуть придатну для обробітку землю, яку так само хочуть здати в оренду і на цьому заробляти. Немає більше на Волині сільради чи ОТГ, які б замахнулися на такий гоноровий проєкт.

Що змінилося за майже два роки існування ОТГ?

...Суттєво оновили матеріальну базу школи у Велимчі й Датині. Тут встановили твердопаливні котли, оновили систему опалення, а головне — батьки вже півтора року не здають гроші на ремонти у школах, вони виконуються за кошти місцевого бюджету.

...Відремонтували приміщення сільської ради. Коли Анастасія Павлович зайшла сюди у статусі голови, то під нею... провалилася дошка в підлозі. Все було старе і гниле. Зараз до зими хочуть ще поміняти двері.

...В ОТГ не ділять людей на багатші й бідніші села. Бо якщо у Велимчі — три тисячі, то в Дошному — ледь 50, але 10 — це діти, яких тепер у школу доставляють автобусом. Інфраструктурна субвенція дає змогу почуватися впевнено і великому селу, і малому.

...Ніколи раніше в Датині сільрада не мала матеріальної змоги надати допомогу на випадок хвороби. Тепер, ділиться староста Степан Кобук, виплачують по три-п’ять тисяч гривень.

...Спільно працюють культурні заклади. І якщо, скажімо, в Запіллі — День села, то концерт ставлять і артисти з Велимча й Датиня, подібного розмаху тут ніколи й не бачили.

...У Велимчі запрацювала «Нова пошта», причому коли відкрити відділення відмовили в Ратному, голова знайшла спільну мову з Камінь-Каширськом, але люди отримали бажаний сервіс. Наразі Анастасія Павлович планує відкрити у Велимчі і ЦНАП.

...А головне — що Велимченська ОТГ взяла на своє утримання місцеву амбулаторію. Всю первинну допомогу тепер отримують у селі. Взяти такий тягар на себе побоюються навіть значно багатші громади.

У планах молодої голови, котру хоч і називають «наша Настя», але неприховано поважають, — і плани щодо озера Дошне, що біля однойменного села. Крім того, що воно, як усі волинські озера, мальовниче, але віддалене від цивілізації, ще й має запаси кількох видів цілющої глини. У Велимчі та Дошному вже бували «крутелики», які хотіли освоїти озеро з глиною на свій розсуд. Проте спіткнулися об характер голови ОТГ, котра вважає цю справу суто місцевою. Їй казали, що переходить дорогу великим людям. «А я нікому дороги не переходжу, — каже Настя. — Просто хочу, щоби озеро було доступне нашим людям, а заробити на ньому ми й самі зуміємо».

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ