Наша свобода залежить від свободи преси, яку, якщо обмежити, значить втратити.
Томас Джефферсон, президент США, один з авторів Декларації незалежності США, політичний діяч, дипломат і філософ

«Ветка сирени упала на грудь, милая Маша, меня не забудь»

7 жовтня, 2011 - 00:00

Важко вловити в цьому написі під старою листівкою якийсь інтелектуальний шарм, але той, хто вивчає історію листівки, той, у кого просто хороша пам’ять, чисельні цінителі старих хронік, журналів знають — вони були, і чим далі, тим менше хочеться саркастично посміхатися з цього приводу. Втім, ніхто і не шукає в цих смішних, з наївними написами, часом невміло і без смаку виготовлених листівках тих давніх років наліт особливої глибини. Стримана ностальгія вловлює в них швидше своєрідний протест проти сірості, певну філософію ніжності в бажанні подарувати з листівкою шматочок безтурботності, яскраву метафору, не аналізуючи так химерно, а просто за настроєм викликати посмішку. Завжди були вони символом міщанства, а нині стали мало не раритетами, допомагаючи оживити час, що минув, коли сьогоднішні бабусі ще бавились у свої дівчачі ігри.

Дивно те, що дитинство у всіх припадає на різний час, але поняття «Старовинна листівка» однаково читається і людьми похилого віку, і їхніми онуками, і правнуками. Ця лірична абстракція, ненабридливий мелодраматизм для багатьох знайомий з дитинства за сімейними альбомами, де разом з пам’ятними фотографіями затишно примостилися й вони. Можуть лежати в своїх гніздечках поруч і тонально витончені, і «люби меня, как я тебя». Так було і у моєї співрозмовниці Маші Снєгірьової, фотографа-дизайнера, нині не на жарт захопленою створенням листівок за своїми сюжетами.

Коли вона почала розповідати, зрозуміла — здобута нею освіта бухгалтера-аудитора, обрана сім’єю для солідності, стала, а швидше була для неї жорсткими путами. Панночка жодного дня не пропрацювала за фахом. Натомість декілька років займалася дизайном жіночих журналів. Цим можна було б заробляти й надалі, та їй дуже набридли всі ці спідниці, ноги, гумові посмішки ілюстрацій, які вона повинна була елегантно розміщувати на шпальті. Одноманітності вона не любить. Гроші за роботу теж не надихали. Згадує, що редактор любив повторювати, мовляв, ми дали престижну роботу — насолоджуйтесь. Це вже само по собі винагорода.

Одного разу, звично погладжуючи старий дідів альбом у темній дерев’яній палітурці з випаленим оленем на обкладинці, вона роздивлялася зібрані ним листівки, часто чорно-білі, вручну розмальовані. І раптом відчула незрозумілий поштовх: хочу грати з ними, це цікавіше, ніж віртуальний несправжній гламур, займаючись яким можна легко зав’янути. Кажуть, хобі з’являється від нудьги. Можливо, так і було у Маші, але їй чітко захотілося створювати листівки під старовину, та не в стилі «а-ля Андріївський узвіз», і не підтягувати їх під існуючі визначення, які ні про що не говорять і давно втратили свою недоступність (маю на увазі концептуальні, ексклюзивні...), розумним та делікатним старінням зуміти торкнутися душі, як це вмів калейдоскоп, наприклад, або гра в секрети. Адже калейдоскоп — це як строката навколосвітня подорож. Ти бачиш те, що хочеш. Дівчата різного віку не дадуть збрехати — гра в секрети теж була захопливою, адже ніколи не знав, який сюжет побачиш, і завжди було трохи тривожно, що нічого не вийшло, і охоплювала шалена радість, коли під скельцем з’являлося те, що сама заклала, твоє маленьке щастя. Так і Маша сприймає свої листівки.

Дідусь і бабуся у 1980-і роки, коли дівчинка ще була маленькою, працювали в якомусь кооперативі з розсилання насіння. В будинку завжди було безліч конвертів, надісланих замовниками. Всією родиною вони розбирали ці заявки і, як згадує Маша, це було дуже нудно. Пожвавлювалася дівчинка лише тоді, коли з конверта випадала листівка. Вона їх складала окремо в свій куточок і довго оберігала від сторонніх очей. Це стало її дитячою втіхою і захоплювало більше, ніж гра в ляльки.

Якось з подругою і колегою по журналу вискочили вони вдень перекусити. Маша була як завжди з фотоапаратом, і подруга попросила зробити їй фото, та таке, щоб кожному було зрозуміло — вона літає від щастя. Фото вийшло з першого кадру, а у Маші творчий процес пішов вгору. Адже своїх персонажів вона знала чудово, найближче коло її пристрастей і захоплень було спільним, а це вже головні кроки назустріч задуманому. Так народилася перша листівка у дусі 40—50-х років минулого століття. «Коли працюю над індивідуальним замовленням, всі мої зусилля направлені на те, аби зробити конкретну людину щасливою, емоційно наситити її пам’ятний день. Адже мої листівки глибоко особисті. Все починається з малюнка, фотографії, підбору текстури, саме вони і стануть ключовими деталями до створення колажу. Напрацювань так багато, що часто листівки народжуються на одному диханні. Та все ж завжди більше захоплююсь наступною роботою, хоч і не прагну до серійності. У моєму варіанті це просто неможливо. Мені здається, що на тлі глобального чи то передчуття нової кризи, чи то виснаження від минулого особливо хочеться затишку і тепла, причому всім — і людині з культурною пам’яттю, і тому, хто не володіє нею», — відверто розповіла художниця.

Перебираючи авторські листівки, відчуваю, що для неї важлива не сміливість кроку, а камерність і жіночність, їй не хочеться приклеюватися до когось, бути прийнятою в чиюсь тусовку, а хочеться бути просто собою. Вже давно вона вийшла з пісочниці своєї першої листівки. Нині з’явилися замовлення від ресторанів, музичних колективів, які бажають мати візитну картку особливо витончену, а не в стилі унісекс. Вона вже зібрала свій архів потрібної текстури, що поглиблює тонке звучання всіх деталей. Море, веселка, хмари, повітряні кульки, квіти, шматочки старовинної тканини (у їх підборі дуже допомагає мама, теж творча натура) — все це фон, частина її мультику і відчуття нової листівки. Головне, аби було не солодко і не нудно, не з’явилася непотрібна яскравість, яка несе втому, а звучала недоговореність, натяк, своя тональність, аби ніхто не сказав про її роботи — таких, мовляв, як піску на пляжі.

Та все ж наклади — це не її плани (правда, замовлення дають заробіток і повністю від них відмовитися неможливо). Художниця хоче створити хай навіть п’ять листівок, але таких, за якими б її почерк впізнавали, її фантазії довіряли і розуміли. Для неї не є близьким трухлявий винтаж — підробка, вона завжди шукає не липку красу, акварельно вивірену, яка є в старих листівках. Недаремно завзяті колекціонери за соковитою листівкою-бабусею іноді ганяються роками.

В мене є одна особливо щаслива сукня, точніше її фрагменти, оскільки вже сама намагалася її увічнити в декоративній подушці. Так ось те, що залишилося, а це напрочуд гарно оброблений верх, який приніс мені найголовніше — захоплення коханого, вирішила запропонувати як текстуру для особистої листівки-візитки. Такої більше ні в кого не буде.

Ваша світлосте, сукне, все пам’ятаю і все, що було, бережу.

От і добре.

Людмила ЗАСЄДА, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments