Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Від самогубства – до виживання

Міністерство юстиції України звернулось до Офісу Ради Європи в Україні щодо запозичення найкращих практик в’язничної реформи
6 липня, 2020 - 14:33

Самогубство як феномен існувало завжди у суспільстві. Воно має складну історію. Навіть до середини минулого століття в європейських країнах самогубство вважалося серйозним правопорушенням, а деякі ісламські країни і досі визнають це як кримінальний злочин. Ставлення до людей, які робили спроби суїциду, часто негативне, стереотипне, що заважає говорити про цю проблему відкрито, проводити превенцію і допомагати тим, хто опинився у складних життєвих обставинах.

В Україні дуже високий рівень самогубств, і, за даними ВООЗ, наша країна посідає 5 місце на європейській частині континенту щодо скоєння самогубств на 100 тис. населення.

Рівень самогубств в пенітенціарних закладах в середньому в три рази вищий, ніж у загальній чисельності населення, а в українських пенітенціарних установах вищий в 4,2 рази тільки за 2019 рік. Всі, хто потрапляє за ґрати, стають більш уразливим до скоєння самогубства, і це ще посилюється специфічністю кримінальної субкультури.

Зменшення рівня самогубств в тюремній системі є нелегким заданням. Попри відсутність національної стратегії щодо запобігання самогубствам в країні, лише 40 країн в світі мають таку стратегію. Міністерство юстиції України звернулось до Офісу Ради Європи в Україні із запитом використання найкращих європейських практик для впровадження в слідчих ізоляторах і установах виконання покарань.

Відповідно до аналітичної довідки Міністерства Юстиції України за 2019 рік, експертами проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки в’язничної реформи в Україні» було складено портрет середньостатистичного засудженого або ув’язненого, схильного до самогубства. Це особа, якій 25-35 років, котра знаходиться перший рік в установі (за такі злочини, як крадіжка або вбивство), у якої спостерігається погіршення стосунків із близькими. Найбільш суїцидонебезпечним часом для них є світла пора доби; небезпечні дні – вівторок та вихідні; небезпечні місця – камерні приміщення. Використання такого профілю допомагає найкраще розуміти, на кого слід звертати увагу, хто може опинитися в зоні ризику. Однак кожного року портрет може змінюватися.

Міжнародні практики показують, що, незважаючи на обмеження волі, підвищений стрес за ґратами, втрату соціально-значущих зв’язків, невизначеність і специфічність умов перебування, все ж таки зменшити кількість самогубств можна.

Для впровадження політики щодо запобігання самогубствам необхідно:

• проводити обов’язкове навчання персоналу стосовно специфічності суїцидальної поведінки;

• створити план безпеки щодо максимального обмеження доступу до засобів скоєння самогубства з метою зменшення кількості потенційних точок для повішення як найбільш розповсюдженого засобу скоєння суїциду за гратами;

• забезпечити доступність до послуг соціально-психологічної та медичної допомоги;

• проводити відповідальне висвітлення тематики самогубства з уникненням докладних описів суїцидальних дій та здійснення постійного аналізу ситуації.

Можливо, втілення такої політики звучить не дуже складно, але природа суїцидальної поведінки достатньо специфічна. Згідно з дослідженнями, які були проведені в США, 48% здійснили спробу суїциду протягом 10 хвилин після першої думки про самогубство.

Аналізуючи ці факти, ми бачимо, що перехід від думок про самогубства до спроби самогубства може бути дуже швидким. Імпульс померти часто згасає з часом або може ніколи не повторитися, або може спалахнути епізодично. Тому такі суїцидальні кризи важко передбачити, вони можуть швидко наростати і часто бувають короткими.

Перегляд 170 досліджень, де спостерігали за особами з історією скоєння суїцидальних спроб протягом певного часу, свідчить, що:

• 4,2% вищезазначених осіб все ж таки закінчили своє життя самогубством протягом 10 років;

• близько 22% протягом 5 років мали ще одну нелетальну спробу;

• ті, хто робив дуже серйозну спробу (стрибав під потяг), у 90% ніколи більше цього не робили.

Тобто бажання до виживання достатньо сильне. Більшість людей, які робили спробу самогубства, згодом не вбивають себе. Але ж 60% людей помирають після першої спроби суїциду. Самогубство здійснюється з різних причин. Більшість суїцидентів бажають припинити нестерпний біль і відчувають, що іншого способу це зробити не існує. Люди, які страждають від болю, однакові у всьому світі, тільки заходи роботи з ними відрізняються залежно від країни перебування. Надзвичайно важливо при розмові з суїцидентом ставитися до нього доброзичливо, надавати емоційну підтримку і допомагати знизити рівень тривоги.

Попри те, що не всім самогубствам можна запобігти в умовах знаходження за ґратами, і багато таких випадків може відбуватися систематично, впровадження програми запобігання суїциду в тюремній системі потребують постійного спостереження за ув’язненими і засудженими, кропіткої роботи з ними, допомоги їм в розвитку копінгових стратегій щодо подолання стресу і постійного аналізу самогубств та самоушкоджень.

Алла ШУТЬ, експертка проєкту «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки в'язничної реформи в Україні»

Рубрика: